Незвичайнi пригоди експедицii Барсака - Страница 58

Він незабаром заспокоївся. Угледівши капітана Марсенея, Джейн Бакстон випросталась і в раптовому пориві, зібравши всі сили, попрямувала до нього. У цій знеможеній істоті з смертельно блідим обличчям, з запалими щоками, з гарячковим блиском в очах капітан ледве пізнав ту, кого менше трьох місяців тому бачив востаннє квітучою, повною сил. Він кинувся до неї назустріч.

Поки він намагався подати їй допомогу, еспланада раптом задвигтіла від двох страшенних вибухів: завод і палац одночасно злетіли в повітря. Над їхніми руїнами самотньо височіли дві башти — високі, міцні, неушкоджені.

Угорі башти палацу видно було Вільяма Фернея; разом з ним вісім його радників, дев’ятеро негрів-служників і п’ятеро з Чорної варти, всього двадцять три чоловіки, перехилившись через поручні, здавалось, волали про допомогу.

Угорі другої башти була тільки одна людина. Тричі оббігла вона навколо платформи, вигукуючи звернені у простір незрозумілі слова і широко розмахуючи руками. Очевидно, він кричав щосили, цей чоловік, бо, незважаючи на відстань, двічі підряд виразно почулося:

— Горе!.. Горе Блекленду!..

Ці слова, видко, почув і Вільям Ферней; він раптом затрусився від люті, схопив рушницю і не цілячись вистрілив у заводську башту, віддалену від нього на чотириста метрів. Але куля, хоч і пущена навмання, влучила в ціль. Марсель Камаре притис руку до грудей, похитнувся і зник у башті.

Майже одразу після цього пролунав подвійний вибух, потужніший за всі попередні, обидві башти розвалилися з неймовірним гуркотом, і під їхніми уламками знайшли свою могилу, під однією — Вільям Ферней та його спільники, під другою — сам Марсель Камаре.

Після оглушливого гуркоту запанувала глибока тиша. Приголомшені свідки катастрофи довгий час вдивлялися, хоч вже ні на що було дивитись, і прислухались, хоч нічого вже не було чути.

Все було скінчено. Від Блекленда, дощенту зруйнованого тим, хто його створив, лишались самі руїни і уламки. Чудесний, але фатальний витвір Марселя Камаре більше не існував.

Так загинули Марсель Камаре і Вільям Ферней, він же Гаррі Кіллер. Так загинуло дивовижне місто Блекленд, що виникло потай від усього світу, загинули й чудодійні винаходи, які там були.

Лишилась тільки купа руїн, яка дуже скоро зникне під піщаним саваном. З хмар не йтиме більше живлющий дощ, Червона річка знову пересохне, від неї зостанеться тільки річище без краплини вологи, поля також повсихають, пустиня запанує тут по-старому і знищить навіть найдрібніші сліди діла рук людських.

Витвір Марселя Камаре загинув цілком з волі свого творця, і ніщо не передасть прийдешнім вікам ім’я геніального і божевільного винахідника.

Капітан Марсеней постарався по можливості не затримуватись У цій спустошеній місцевості. Проте минув цілий місяць, перше ніж він зміг вирушити в путь. Треба було поховати сотні трупів, подати допомогу пораненим, почекати, поки вони зможуть витримати подорож, а також дати трохи зміцніти тим, хто був врятований, можна сказати, в останню хвилину.

З колишніх мешканців заводу далеко не всім судилося повернутись на батьківщину. Від рук Веселих хлопців загинуло двадцятеро робітників, три жінки і двоє дітей. Але доля була прихильна до членів експедиції Барсака. За винятком легко пораненого Амедея Флоранса, усі вони лишилися цілі й здорові, аж до Тонгане і Малік включно.

Поки врятовані відпочивали від пережитого, набиралися сил і загоювали рани, капітан Марсеней збирав населення Блекленда, що розбіглося на всі боки. Бандитів, які зосталися живі, виловили й упокорили; їхня доля мала бути вирішена у свій час. Що ж до колишніх невільників, їх вдалося заспокоїти і поступово згуртувати. Досягши Нігера, вони зможуть повернутися у свої села, до своїх сімей.

Колона вирушила тільки 10 червня, маючи вдосталь харчів, зібраних серед руїн міста і по навколишніх полях. Кількох найтяжче поранених, які не могли йти, довелось нести на ношах. Проте більше не можна було зволікати з поверненням, бо наближався сезон дощів.

Подорож відбувалась дуже повільно. Ми не будемо описувати її докладно — хоч вона й була нелегкою, але скінчилась без серйозних подій і небезпек. За півтора місяця загін капітана Марсенея прибув у Тімбукту. Ще за два місяці герої цих драматичних пригод висадилися в Європі — хто в Англії, хто у Франції.

Лишається в небагатьох словах розповісти читачеві про їхню дальшу долю.

Кожному своє! Понсен зайняв старе місце в міністерстві, де продовжує з насолодою трудитись на ниві статистики. Час від часу він робить справді “разючі” відкриття. З останніх його знахідок можна згадати: середню кількість волосся на голові для різних рас світу і середній ріст нігтів за рік, за місяць, за годину й за хвилину.

Доктор Шатонней повернувся до своїх хворих, здоров’я яких без нього погіршилося. Нині він знову лікує їх, і все пішло на добре. Вони можуть собі дозволити хворіти і робити, що їм заманеться — виходити чи не виходити з дому, лежати чи не лежати в ліжку; адже тепер вони певні, що це піде їм на користь, бо робиться за приписом лікаря.

Барсак по-старому виступає в парламенті. Треба сказати, що, хоч питання про надання неграм виборчого права на довгий час пущено в непам’ять, шановному депутатові Півдня аж ніяк не пошкодив цей провал його проекту. Якраз навпаки: пережиті небезпеки й випробування дали йому право на компенсацію. А тому його становище зараз міцне, як ніколи, і вже ходять чутки про його кандидатуру на пост міністра колоній.

Малік і Тонгане одружилися, розпрощалися з Африкою і поїхали за своєю хазяйкою.

Сен-Берен… Але в Сен-Берена немає життєпису. Він ловить рибу, полює, називає “мадам” своїх вусатих співрозмовників і “пане” осіб жіночої статі. Такі його основні заняття. Але, крім усього іншого, життя Сен-Берена — це життя Джейн Бакстон, а життя її тісно зв’язане з усім, що стосується її брата Льюїса і капітана Марсенея, отже про долю всіх чотирьох можна розповісти одночасно.

Як і слід було чекати, капітан Марсеней, повернувшися в Тімбукту, знов попросив у полковника Аллегра відпуск, який одержав цього разу без ніяких перешкод, після чого виїхав разом з Джейн Бакстон, Льюїсом і Сен-Береном в Англію.

Поки вони лишалися на руїнах Блекленда, він мав досить часу, щоб розповісти своїй нареченій, яким чудом телеграма Марселя Камаре дійшла по ефіру на його адресу, як він звертався до полковника Аллегра і які пережив муки після категоричної відмови останнього. На щастя, другого ж дня прибула відповідь від полковника Сент-Обана, який визнав підробленим наказ, переданий через так званого лейтенанта Лакура, і наказував негайно іти на допомогу депутатові Барсаку, про долю якого були всі підстави непокоїтись. Експедиція була негайно організована. Спустившися по Нігеру до Гао, капітан Марсеней заглибився в пустиню, з величезними труднощами везучи з собою похідну гармату, і прискореним маршем досяг Блекленда.

Зразу по прибутті до Англії Джейн Бакстон зі своїми супутниками поспішила в замок Гленор, сповіщаючи телеграмою про своє прибуття. Минув майже рік відтоді, як вона виїхала звідти. Вона поверталася, здійснивши свій намір — врятувавши честь сім’ї. В якому стані знайде вона батька? Чи вистачило у вісімдесятчотирьохлітнього старого сил витримати відсутність дочки, пережити ганьбу, принесену пограбуванням агентства Центрального банку його другому синові? Щоправда, газети всіляко намагалися тепер виправити заподіяне раніше зло. Амедей Флоранс при першій же можливості подбав, щоб весь світ дізнався про невинність Джорджа і Льюїса Бакстонів. Але чи бачив лорд Гленор ці газети, чи не з’явилися утішні відомості з запізненням? Джейн Бакстон знала уже, в якому стані перебував її батько після драми в агентстві Центрального банку, і, вболіваючи за нього, з тим більшим нетерпінням прагнула його швидше побачити.