Навколо свiту за вiсiмдесят днiв - Страница 9

Що ж робив цей оригінал під час свого перебування на «Монголії»? По-перше, він чотири рази на день їв, причому ні бічна, ні кільова хитавиця не могла завадити роботі його організму — цієї чудово налагодженої машини. По-друге, грав у віст.

Так! Він знайшов азартних, як і сам, партнерів. То були: збирач податків, що повертався до себе в Ґоа, священик, преподобний Децимус Сміт, який прямував до Бомбея, і бригадний генерал британської армії, що поспішав до свого корпусу в Бенаресі. Троє цих пасажирів мали таку саму пристрасть до вісту, як і містер Фоґґ, і так само мовчазні й зосереджені, вони годинами сиділи за картами.

Щодо Паспарту, то він уявлення не мав, що таке морська хвороба. Він займав окрему каюту в носовій частині судна і достоту, як його хазяїн, нівроку наминав. Не скажеш, що йому не подобалося подорожувати в таких умовах. Він відчув смак цього життя: «Чудова їжа, зручне помешкання, нові країни!» До того ж він був цілком упевнений, що вся ця витівка завершиться в Бомбеї.

Наступного дня після відбуття з Суеца, вранці 10 жовтня, він дуже зрадів, забачивши того ввічливого джентльмена, до якого звернувся на набережній в Єгипті.

— Якщо я не помиляюся, — заговорив до нього Паспарту з люб’язною усмішкою, — це ви, містере, так охоче побули мені за гіда в Суеці?

— І справді! — відповів детектив. — Тепер і я вас упізнав! Ви слуга того дивака-англійця…

— Саме так, містере…

— Фікс.

— Містере Фікс, радий зустріти вас на кораблі. Далеко їдете?

— Як і ви, — у Бомбей.

— Чудово! А чи доводилося вам колись здійснювати цей маршрут?

— Кілька разів, — відповів Фікс. — Я агент компанії «Пенінсюлер».

— У такому разі, ви знаєте Індію?

— М-так… — процідив детектив, побоюючись бовкнути зайвого.

— То чи цікава ця країна — Індія?

— Надзвичайно цікава! Мечеті, мінарети, храми, факіри, пагоди, тигри, змії, баядерки! Слід сподіватися, ви матимете вдосталь часу, щоб ознайомитися з цією країною…

— Маю надію, містере Фікс. Міркуйте самі: не стане ж людина при здоровому ґлузді все життя перескакувати з пароплава на поїзд і з поїзда на пароплав під тим приводом, що він здійснює навколосвітню подорож за вісімдесят днів! Ні. Можете не сумніватися: ця шалена гонитва закінчиться в Бомбеї.

— А як почувається містер Фоґґ? — запитав Фікс доволі природним тоном.

— Чудово. Втім, як і я. Їм, наче зголоднілий людожер. От що значить морське повітря!

— Я жодного разу не бачив вашого хазяїна на палубі.

— Він ніколи не виходить — йому нецікаво.

— А чи не здається вам, вельмишановний Паспарту, що за цією горезвісною навколосвітньою подорожжю криється щось… ну, скажімо, дипломатичне?

— Слово честі, містере Фікс, я нічого про це не знаю і, відверто кажучи, не дав би й півкрони, аби довідатися.

Після цієї зустрічі Паспарту й Фікс частенько спілкувалися. Поліцейський інспектор усіляко прагнув зблизитися зі слугою містера Фоґґа. Це могло стати йому в пригоді. Тому він нерідко запрошував Паспарту в бар «Монголії» і там частував його склянкою віскі чи кухлем елю; наш приятель приймав це без церемоній і, щоб не залишатися в боргу, навзаєм пригощав містера Фікса, якого вважав досить приємним джентльменом.

Тим часом пакетбот швидко рухався вперед. 13 жовтня на горизонті замаячіли околиці міста Мока, оточеного напівзруйнованими стінами, над якими здіймалися зелені фінікові пальми. А вдалині, на схилах гір, розкинулися великі плантації кавових дерев. Паспарту замиловано розглядав це славетне місто: він вважав, що кільце напівзруйнованих стін і руїни вежі робили його подібним до величезної кавової чашки.

Наступної ночі «Монголія» перетнула Баб-ель-Мандебську протоку, що з арабської означає «Брама сліз»; а наступного дня, 14 жовтня, судно підійшло до гавані Стимер-Пойнт, біля північно-західної частини Аденського рейду. Тут пароплав мав знову поповнити запаси пального. Забезпечення пальним для пароплавних котлів у місцях, віддалених від його видобутку, — важливе і складне завдання. Тільки компанія «Пенінсюлер» щорічно витрачає на це вісімсот тисяч фунтів стерлінґів (двадцять мільйонів франків). Для цього доводиться будувати спеціальні склади в різних далеких портах, і ціна вугілля зростає до вісімдесяти франків за тонну.

«Монголії» до Бомбея залишалося пройти ще тисячу шістсот п’ятдесят миль, і, щоб натопкати свої бункери, їй треба було затриматись у Стимер-Пойнті на дві години.

Та ця затримка аж ніяк не могла позначитися на планах Філеаса Фоґґа. Вона була передбаченою. До того ж замість ранку 15 жовтня «Монголія» прибула в Аден 14-го ввечері. Отже, було виграно п’ятнадцять годин.

Містер Фоґґ і його слуга зійшли на берег. Джентльмен пішов візувати свій паспорт. Фікс назирці крався за ним. По виконанні формальності з візою Філеас Фоґґ повернувся на корабель, аби продовжити партію вісту.

Паспарту, як зазвичай, сновигав у юрбі сомалійців, баніанів, парсів, євреїв, арабів і європейців, з яких складалося двадцятип’ятитисячне населення Адена. Він милувався укріпленнями, що уподібнюють це місто до Ґібралтара Індійського океану; оглядав чудові водойми, які обслуговують англійські інженери через дві тисячі років після інженерів царя Соломона.

«Цікаво, цікаво! — думав Паспарту, повертаючись на пароплав. — Я тепер розумію, що подорож — річ недаремна, коли прагнеш побачити щось новеньке».

О шостій годині вечора «Монголія», розтинаючи гвинтовими лопатями хвилі Аденського рейду, вийшла в Індійський океан. За сто шістдесят вісім годин вона мала подолати відстань між Аденом і Бомбеєм. Утім, їй сприяв Індійський океан. Увесь час дув північно-західний вітер, а вітрила допомагали паровим двигунам.

Судно гойдало менше. Гарно вбрані жінки знову повиходили на палубу. Наново почувся спів, почалися танці.

Словом, подорож тривала за чудових умов. Паспарту був у захваті від люб’язного попутника, якого в особі Фікса послала йому доля.

До полудня в неділю, 20 жовтня, стало видно індійський берег. За дві години на палубу «Монголії» піднявся лоцман. На обрії, на тлі неба, вимальовувалися м’які обриси далеких пагорбів. Згодом виразніше виринули ряди пальм, у яких потопало місто. Пакетбот увійшов на рейд, утворений островами Солсетт, Колаба, Елефанта, Батчер, і пів на п’яту пристав до набережної Бомбея.

Філеас Фоґґ тієї миті закінчував свій тридцять третій робер, під час якого йому і його партнерові завдяки сміливому маневру вдалося взяти тринадцять хабарів і завершити цю прекрасну подорож «великим шоломом».

«Монголія» мала бути в Бомбеї тільки 22 жовтня, а прийшла 20-го. Отже, з моменту від’їзду з Лондона, Філеас Фоґґ зекономив два дні, що він методично занотував у свій маршрут, у графу виграшів.

Усім відомо, що Індія — цей величезний трикутник, вершина якого звернена на південь, а основа на північ, — простягається на один мільйон чотириста тисяч квадратних миль, густо заселених ста вісімдесятьма мільйонами жителів. Спочатку британський уряд фактично володів лише частиною цієї неосяжної країни. Його представляли генерал-губернатор у Калькутті, губернатори в Мадрасі, Бомбеї, Бенґалії та віце-губернатор в Аґрі.

Та власне Британська Індія займала тоді площу лише сімсот тисяч квадратних миль із населенням сто чи сто десять мільйонів осіб. Значна частина індійської території ще не перебувала під владою англійської королеви, тож у багатьох віддалених округах дикі й жорстокі раджі користувалися цілковитою незалежністю.

З 1756 року, коли було засновано перше англійське поселення на території нинішнього міста Мадрас, і до того, як спалахнуло грандіозне повстання сипаїв, знаменита Ост-Індійська компанія була в цій країні всемогутньою. Поступово вона прибирала до рук різні провінції, купуючи їх у раджів на умовах щорічної ренти, яку досить часто навіть не виплачувала. Вона сама призначала генерал-губернатора й усіх військових і цивільних чиновників; але зараз компанії вже не існує, і всі англійські володіння в Індії підпорядковані безпосередньо владі англійської корони.