Натурнi Оповiдки - Страница 2

- У-у-у! - Здригнулася i повела плечима Акторка.

- Отож бо! Шура теж верещав: "У-у-уууу" i кидав мамi в обличчя... Ну. Марiя Давидiвна пiднiмала булочку - i тихенько вiдносила в коридор Сашi. Щоб той допомiг Шурi з математики.

- Я знаю, що Марiя Давидiвна весь час боролась iз Шурою. А Микола Петрович не дуже мiшався... Вiн менi сам розповiдав таку iсторiю. Коли Шурi було рокiв три, пiшов вiн iз ним до зоопарку. Побачив Шура лотошницю з тiстечками. I затявся: "Купи, купи!"

Микола Петрович купив. Шура враз їх пожер. Знов кричить: "Купи, купи!" Микола Петрович ще купив. Шура i це вмолов i зразу ж: "Купи, купи!.." Об'ївся до блювоти й проносу... Ледь вiдкачали.

I Микола Петрович, i Марiя Давидiвна всю нiч не спали. А вранцi Шура, як тiльки прокинувся, щосили заволав: ''Хочу тiстечок!!!"

" Тут я зрозумiв, - сказав Микола Петрович, - що вiн безнадiйний. I щось передбачити неможливо..."

- Це точно. Коли помер Сталiн, нас всiх зiбрали в найбiльшому класi. I наш викладач вiйськової справи i фiз-ри Сергiй Касьянович. плачучи, повiдомив про те. про що ми вже всi знали. I тут Шура Глущенко щосили зааплодував... Я тодi так злякався. Думав, що Шуру загребуть, а всiх нас, як свiдкiв, затягають. Бо в моєму розумiннi тодi Шура був просто хулiганом, а не iдiотом. Ну, а що його батько знаменитий агент НКВД, то я й не снив. Про те, що Микола Петрович мав псевдо "Ярема" i був "секретним сотруднiком", а простiше - "сексотом", взнав тiльки десь в кiнцi шестидесятих з однiєї передачi "голосiв". В тiй передачi говорили, що "Ярема" з дружиною "пасли" та "опiкали" Володимира Винниченка та його дружину Розалiю Якiвну...

- Ну, менi цього Микола Петрович не розповiдав!... - Засмiялась Акторка.

- Зi мною ще бiльше того - зi мною Микола Петрович тiльки вiтався. I хоча бачились iз ним ми дуже часто, жодного разу не розмовляли.

29. III. 98

НЕБОГА ПЕРЕКЛАДАЧКИ

Як пам'ятаю, в той час Iгор Петровим бiльше всiх крутився у спiлцi. Делегацiї, гостi, мiсця в готелях, машини, автобуси, квитки на всi види транспорту.

Я з Iгорем Петровичем був у прекрасних стосунках.

По перше, Iгорю Петровичу дуже подобались мої малюнки. Особливо голих дiвчат. По-друге, вiн збирав книги по мистецтву. По-третє, вiн встигав перечитати всю пресу i завжди був у курсi (дозволеному) всiх поточних справ. Ну а крiм того, вiн завжди виручав мене з квитками. Але цього разу квиток потрiбен був моїй дивнiй моделi.

Менi тодi дуже погано велося. Проте я був веселий i бадьорий, бо до мене приїхали гостi. Мої найдорожчi гостi. I я повiв їх по старому Києву.

Отож бiля Софiї вона й пiдкотилась до нашого маленького гурту. В бадьорому настрої я нiчого не мав проти ше однiєї слухачки. Не пам'ятаю, щоб колись ще на мене зiйшло таке натхнення до оповiдок. Моїх базаринок вистачило без передиху до самiсiньких сутiнок.

Домовились, шо малюватиму в квартирi її тiтоньки. Тiтонька наче перекладачка iз нiмецької. А зараз десь у вiдрядженнi.

Коли ми побачили одне одного, то я так зараз розумiю, просто сяяли вiд радiсної зустрiчi. Але коли Н. перейшла вулицю, завернула за рiг i попрямувала до єдиних дверей на фасадi, думаю, що я вже не сяяв. То був кагебешний будинок i були 70 роки.

Чергова з-за бар'єру мовчки подала їй ключ. Охайна, але темна, кiмната на першому поверсi. Поки Н. хлюпалась пiд душем, я iз сутiнок середини кiмнати у театральний бiнокль обдивився супротивнi вiкна цього замкненого двору. Тiльки в одному вiкнi рухався чоловiк. Майка, вiйськовi штани. Вичавлював крем iз тюбiка i розтирав по виголених щоках.

Н. вийшла голенька, залiзла на канапу з ногами i пожадливо затяглась сигаретою. Мов iз труби пускала дим i зi смiхом розповiдала про вiдвiдини минулої ночi ресторацiї. Потiм легко i невимушене перейшла до своїх пригод у рiдному Пiтерi. Деталi були виразнi. Чулося з тембру розповiдi, що "Кама сутру" вивчала не з машинопису.

Щиро скажу, малювалося важко. Не знаю, хто б малював при такiй "агiтацiї" краще за мене, але вона сама кинула менi рятiвне коло - пиятка з трьома французами. Отож, чим бiльше вона розпалювала себе спогадами з "картiнками", тим бiльше тверезiла моя голова i впевненiше йшов малюнок. А в неї цей словесний вибух був завершальним кроком до початку регулярного фiзiологiчного дiйства...

Так шо перелюбу, о радiсть, не вiдбулось...

Але малюнки вийшли добрi. Тiльки от де подiлись тi малюнки, не знаю. Лишився перший начерк у записнiй книжцi. Бiльше її не малював. Хоча ще кiлька разiв разом iз друзями i її водив по київських кручах.

Щоб все завершити красиво, довелося звернутись по допомогу до Iгоря Петровича. Прохала два квитки нiби для себе i свого малого брата. Дуже поспiшала до Пiтера.

Любязний Iгор Петрович все влаштував якнайкраще. Наступного дня ми з ним здибались у спiлцi.

- Iду на Хрещатик. За журнальчиками...

I ми спустились разом до метро. Тодi там стояв усього один кiоск, в якому продавали "iноземнi" журнали I газети.

- А! Iгор Петрович! Що не заходили?.. Ну нiчого. Все одно я для вас лишив останнiй номер "Доокола швята" з гарненькими дiвчатками. Ось вам "Доокола швята" i Блокнот агiтатора". Правда, ви можете його не брати, тiльки заплатiть... Ви кажете -дорого? За двох дiвчат рубь двадцять -дорого?.. По-перше, вони завжди з вами, в кишенi. По-друге, вони завжди голi... Правда за тi ж рубь двадцять за пляшку "бiомiцину" отам за кахве можна запiзнатись iз живою. Але пiсля неї у вас можуть бути дуже поганi спогади... Це вже. по-третє... Я вас ще не переконав?

- Переконали, переконали... - поспiшив Iгор Петрович заплатити рубь двадцять i забрати лише "Доокола швята".

Коли ми з ним прощались, Iгор Петрович обома руками потис мою руку i проникливе сказав:

- Юрочка, ти знаєш - цi малюнки прекраснi... I модель... теж.

25.III.98.

ЛЕДАЧИЙ КIТ

їхали з концерту в однiм тролейбусi. Вийшли одночасно на площi Толстого. Я спинив її й кажу:

- Я Юрiй Логвин. Малюю все прекрасне. Хочу вас намалювати.

- А я про вас знаю. Менi розповiдали... - I смiється приязно.

- Невже? Де?

- На побаченнi у в' язницi...

- Ха! Он куди про мене чутка дiйшла... А сам думаю: "Не поспiшай питати - як треба, то сама розповiсть."

Домовились про зустрiч через три днi. А за цей час я домовився з моїм приятелем, тепер вiдомим на всю Україну лiкарем, що на кiлька годин я можу скористуватись його помешканням. Власне не його, бо вiн там тимчасово перебував - доглядав i за квартирою, i кота годував.