На Кожумяках - Страница 19

Сидір Свиридович (прис­ту­пає до Гост­рох­вос­то­го.) Вон! Вон з мо­го дво­ру! Щоб i слiд ваш тут не смер­дiв!

Євдокія Корніївна. Вон з на­шо­го дво­ру! Вон! Не тре­ба нам та­ко­го зя­тя!

Горпина Корніївна. Еге, вон, вон з дво­ру! В тюр­му йо­го, в мос­ка­лi! Об­го­лить йо­му ло­ба та в ареш­тан­ти! В Си­бiр йо­го, в ка­торж­ну ро­бо­ту!

Гострохвостий. Що це та­ке з ва­ми? Цi­лу­ва­ли ме­не, а те­пер плюєте на ме­не, ви­га­няєте з дво­ру? Що ме­нi Ряб­ко та Ска­ви­чи­ха? Та я вам зро­бив ве­ли­ку честь, що пе­рес­ту­пив ваш по­рiг, що їв ва­шу по­га­ну стря­па­ни­ну!

Євдокія Корніївна. Моя по­га­на стря­па­ни­на!

Горпина Корніївна. Моя по­га­на стря­па­ни­на!

Євдокія Корніївна. Мою стря­па­ни­ну їли не та­кi па­ни, як ви, та й тi хва­ли­ли! Мої па­ля­ни­цi хоч ве­зи за гра­ни­цю! Оце до­жи­лась! По­га­на моя стря­па­ни­на!

Гострохвостий. Не вар­тий ваш хлiб, щоб Сви­рид Йва­но­вич ду­шив ним своє гор­ло.

Євдокія Корніївна й Горпина Корніївна. Пху на те­бе, са­та­но! Ост­ра­мив нас на ввесь ку­ток.

Гострохвостий. Ти­чуть ме­нi за жiн­ку якусь яб­луш­ни­цю, якусь мi­щан­ку, якусь Олен­ку… Що ме­нi Ко­жум'яки? На­що ме­нi зда­ли­ся оцi ко­жум'яцькi шев­цi? Завт­ра пi­ду на Лип­ки й пос­ва­таю ра­зом де­сять Євфро­син, кру­гом об­ко­ва­них зо­ло­том; завт­ра поїду вiн­ча­тись отут по­пiд ва­шим дво­ром, щоб зазд­рiсть скру­ти­ла вас от­так! От­так!

Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, Горпина Корніївна i Євфросина. Вон з дво­ру! Вон з дво­ру! Щоб тво­го й ду­ху не чуть бу­ло! Щоб твiй слiд не смер­дiв на на­шо­му под­вiр'ї. (Прис­ту­па­ють все ближ­че до Гост­рох­вос­то­го, вiн ос­ту­пається до хвiрт­ки.)

Гострохвостий. (тро­хи по­дається на­зад до хвiрт­ки). Чо­го ви прис­ту­паєте до ме­не? Ви ду­маєте, що я вас бо­юсь? Я за­раз при­ве­ду сю­ди ро­ту мос­ка­лiв, вiзьму си­лою Євфро­си­ну й по­вiн­ча­юсь.

Євфросина. Ме­не вiзьме з мос­ка­ля­ми! Ме­не мос­ка­лi по­ве­дуть в церк­ву до вiн­ця? Ой, лю­та ж я, лю­та! (Бi­гає по сце­нi.) Я ду­ма­ла, що вiн чо­ло­вiк ро­зум­ний i бла­го­род­ний, а вiн швець, а вiн прах­вост!

Гострохвостий. Я швець? Як­би на вас не дi­во­чий убiр, я б вам дав зна­ти шев­ця.

Євфросина. То вiн смiє та­ке на ме­не го­во­ри­ти! Вон!

Гострохвостий. (ти­хо.) А сто чор­тiв на йо­го го­ло­ву! Про­па­ло зо­ло­то й срiб­ло! Завт­ра спро­да­ють мою ци­люр­ню! Ой, бi­да, бi­да! Йди, Сви­ри­де Йва­но­ви­чу, до­до­му та знов шкре­би сви­ня­чi ри­ла. (Тяж­ко зiт­хає.)

Всі. Вон з дво­ру! Вон з дво­ру! Щоб i дух твiй тут не смер­дiв, а то ки­ями бу­де­мо га­ня­ти!

Ті самі й Берко та Волько.

Берко й Волько вхо­дять з век­се­ля­ми.

Берко (до мо­ло­дих). Поз­до­ров­ляю вас з вiн­чан­ням. Дай вам бо­же, щоб ви жи­ли дов­го, та гро­шей ба­га­то на­жи­ли, та що­ро­ку ме­нi дов­ги пла­ти­ли.

Волько (кла­няється Євфро­си­нi). Поз­до­ров­ляю вас з мо­ло­дим му­жем. Чи не зап­ла­ти­те ви за сво­го му­жа дов­гiв? Ми маємо йо­го век­се­лi, а вiн ка­зав, що ви пiс­ля ве­сiл­ля за­раз зап­ла­ти­те.

Берко. Во­ни ка­за­ли, що ви все зап­ла­ти­те, бо ми вже хо­ди­мо до їх, хо­ди­мо та й хо­ди­мо, та й хо­ди­мо.

Волько. Щод­ня хо­ди­мо, i вран­цi, i вве­че­рi хо­ди­мо, а вiн не пла­тить. Ка­же, жiн­ка зап­ла­тить. Ви ба­га­тi.

Євфросина. Яка жiн­ка? Ми ще не вiн­ча­лись i не бу­де­мо вiн­ча­тись.

Берко. Ой гвулт!

Волько. Ой вей мiр! Що це бу­де! Ой гвулт! (Ха­пається за пей­си.)

Сидір Свиридович. О! Бач, ста­ра! Бач, ку­ди б на­шi гро­шi пiш­ли.

Євфросина.Та, хва­лить бо­га, не пi­дуть.

Берко. Ой гвулт! Та­те­ле! Ма­ме­ле! (Кри­чить.)

Волько. А гi­ра шварц ур! Ми йо­го в суд, в тюр­му! (До Гост­рох­вос­то­го.) Да­вай­те гро­шi! На­що нам цi век­се­лi?

Берко. Ми про­да­мо йо­го ци­люр­ню! Хо­дiм в суд!

Гострохвостий. От то­бi й ко­жум'яцька ба­га­та мо­ло­да. По гу­бах тек­ло, та в рот не по­па­ло.

Берко й Волько (прис­ту­па­ють до Гост­рох­вос­то­го). Хо­дiм в суд по­зи­ва­тись. Ви нас на­ду­ри­ли.

Гострохвостий хо­че втек­ти, жи­ди йо­го лов­лять за ру­ки й ве­дуть з дво­ра.

Берко й Волько (кри­чать). Гвулт! В суд йо­го! Гвулт! (Ви­хо­дять з Гост­рох­вос­тим.)

Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна та Горпина Корніївна. О ту­ди то­бi до­ро­га!

Ті самі без Гост­рох­вос­то­го, Волька та Бер­ка.

1-й бас.От то­бi й на! То це нам не прий­деться й ви­пи­ти.

2-й бас. Ав­жеж не прий­деться, ко­ли мо­ло­дий втiк з дво­ру.

1-й бас. В ме­не аж слин­ка ко­титься.

Ольга. Ой, який же шкан­дал вий­шов! (Ти­хо.) Дур­но плат­тя ши­ла!

Сидір Свиридович. Чо­го ж оце ми стоїмо та свя­ту зем­лю топ­че­мо? Хо­дi­мо до ха­ти! (До гос­тей.)Про­шу по­кiр­но до ха­ти, та хоч вип'ємо по чар­цi. Од­на­че го­ту­ва­лись к ве­сiл­лю.

Митрополичі баси й шафери. Ото ро­зум­на рiч, бо в нас аж гор­ло пе­ре­сох­ло, див­ля­чись на цю ко­жум'яцьку ко­ме­дiю.

Всі йдуть в ха­ту.

Завiса па­дає.

Кiнець.