Мiфи Давньоi Грецii - Страница 8

«А ти впевнена, – облудно запитала Гера, – що Зевс по-справжньому тебе кохає? То нехай доведе щирість своїх почуттів! Нехай з’явиться до тебе не у тій подобі, в якій приходить до смертної жінки, а в усій величі бога!» Так вона намовила необачну Семелу.

Зевс довго опирався такій дивній забаганці коханки, а зрештою присягнув Семелі, що постане перед нею у вигляді безсмертного бога. Отож наступного разу він з’явився до Семели, оточений спалахами блискавок, які просто спопелили смертну жінку.

На щастя, Зевс устиг порятувати ненароджене немовля, зашив собі у стегно й доносив. І у свій час народився Діоніс – бог виноградарства. Виховували Діоніса нісейські німфи, а головним його учителем був Силен. Хлопчик швидко зріс, і час йому був повертатися до Греції. Від острова до острова плив він на кораблі.

Коли він перепливав морем з острова Ікарія на острів Наксос, то потрапив на корабель тиренських морських розбійників. Вони закували Діоніса в ланцюги та хотіли продати в рабство. Однак не так сталося, як гадалося: пірати не відали, що до рук їм потрапив могутній бог. Ланцюги самі собою впали з рук Діоніса, навколо корабельної щогли обвився плющ, а на вітрилах повисли виноградні лози. Злякані розбійники пострибали з корабля, пірнули в море – і перетворилися на дельфінів.

А Діоніс попрямував далі і всюди на своєму шляху садив виноградники та навчав людей виноробства. Коли Діоніс повернувся у Грецію, він спустився в Аїд і вивів звідти свою матір Семелу. І з тої пори вона зробилася безсмертною мешканкою Олімпу.

Якраз за Кадмового царювання у Тебах народився у німфи Харикло син Тиресій. Коли хлопець підріс, він полюбив ходити на полювання і ніколи не повертався без здобичі. Одного разу в лісі він побачив двох змій і поцілив одну з них стрілою. Ця змія-самиця була чарівною, і Тиресій обернувся на жінку. Сім років шукав Тиресій змія-самця, нарешті знайшов, убив – і повернув собі чоловічу подобу.

Тиресій був єдиним із людей, який побував і в чоловічій, і в жіночій подобі. Саме тому Зевс і Гера викликали його на Олімп і поставили складне запитання: кому кохання приносить більше радощів – чоловікові чи жінці. Тиресій поміркував-подумав і відповів: жінці. Гері не сподобалася така відповідь, і вона у гніві осліпила юнака.

Тиресій повернувся додому сліпим і безпомічним, таким його зустріла на порозі мати – німфа Харикло. Вона кинулася з благаннями до олімпійських богів, щоб зглянулися на її бідолашного сина, та, на жаль, боги вже не могли відмінити волю безжальної Гери. Тоді боги порадилися й наділили Тиресія взамін зору здатністю розуміти мову птахів, а також дали йому патерицю, яка сама вказувала вірну путь. А могутній Зевс наділив Тиресія даром передбачення й обдарував довгим-довгим життям, яке дорівнювало дев’ятьом людським життям.

Отож і жив Тиресій від правління царя Кадма й аж до падіння семибрамного міста Теби. Та й після смерті, з милості Аїдової дружини Персефони, Тиресій зберіг у царстві мертвих розум і дар передбачення. Він передбачив багато подій, які сталися з грецькими героями та з простими смертними.

У німфи Ліріопи був гарненький синок – Нарцис. Мати не могла натішитися на свою дитину й одного разу вирушила до сліпого пророка Тиресія, щоб той провістив долю новонародженому Нарцису. Тиресій промовив дуже дивні слова: «Нарцис житиме доти, доки не побачить самого себе». Ліріопа ніяк не могла витлумачити пророцтва, тож згодом зовсім про нього забула.

Нарцис зростав маминим мазунчиком, якого всі балували й пестили. Він був егоїстичним і самозакоханим, понад усе любив лови й часто сам-один ходив на полювання. Одного разу він забрів у густий праліс, зовсім дикий і безлюдний. Нарцис заблукав і почав гукати на допомогу. Гукне він: «Гей, тут хто є?» – а до нього хтось відгукується: «Є… є…» Тоді він крикне: «Гей, я тут!» А йому у відповідь лунає: «Тут… тут…» Нічого не може збагнути Нарцис.

Аж тут вибігає до нього з лісу гарненька німфа Ехо. Бідолашна німфа була колись вельми балакучою і своїми нескінченними патякуваннями дратувала богів. Та ще більше сердилися боги за те, що німфа ніколи не могла вчасно припнути язика й переповідала першому-ліпшому стрічному всі розмови, які почула від богів. От одного разу цариця богів Гера покарала Ехо німотою: тепер вона не могла першою нічого вимовити, а тільки могла повторювати за іншими останній вимовлений склад.

Нарцис поглянув на німфу й запитав: «Ти хто?» Затремтіла Ехо – таким вродливим і хорошим видався їй юнак. Серце її просто закипіло від кохання. Ледве ворушачи вустами од хвилювання, вона відповіла: «Хто… Хто…» Нарцис знову питає: «Вийти мені з лісу як?» Ехо ж відповідає: «Як… як…» Обурився Нарцис, відштовхнув німфу й попрямував далі. А ображена німфа з серцем подумала: «Покохаєш і ти, Нарцисе, але твій обранець не відповість тобі взаємністю!» І знехтувана німфа побрела геть. Від нерозділеного кохання вона сохла й в’янула, поки від неї не залишився один тільки голос, який уміє лишень повторювати чужі слова.

А Нарцис уже простував собі далі й нарешті вийшов до лісового озерця. Озерце було незайманим, у його прозорій гладіні чітко віддзеркалювалися і небо, і дерева, і птахи, які ширяли у високості. Нарцис присів на березі, щоб спочити, і зачерпнув долонею води напитися. І тої миті, коли він схилився над водою, то побачив у дзеркалі озера своє відображення. Мов стріла прошила Нарцисове серце – ніколи до цього він не бачив власного відображення, отож і не здогадався, що у воді – він сам. Йому здалося, що хтось неймовірно вродливий мешкає в озері, і що довше Нарцис дивився на обличчя у воді, то міцніше закохувався.

Нарцис закинув лук і сагайдак зі стрілами, він не хотів ні їсти, ні пити – тільки б глядіти на прекрасне обличчя у воді. Він простягав до обличчя руки, але долоні могли тільки зачерпнути воду. Дні й ночі сидить Нарцис на березі, благаючи чарівну істоту вийти з води, але вона не чує й не бачить його. Зів’яв Нарцис від кохання, знесилів і нарешті ліг на березі озера й тихо промовив: «Прощавай!» А голос сердешної Ехо повторив за ним: «Ай… ай…»

Подруги Ехо – лісові німфи вийшли до озера, щоб поховати Нарцисове тіло, але нікого не знайшли на березі. Росла там тільки біла квітка, яка, схиливши голівку, задивилася на власне віддзеркалення у воді. Отож і нарекли цю квітку нарцисом.

У титана Гіперіона був син – Геліос-Сонце. Щодня у золотій колісниці, запряженій четвериком вогняних коней, Геліос-Сонце виїжджав на небо на сході, а увечері на заході спускався в Океан. Уночі Геліос потихеньку в човнику, що викував для нього бог-коваль Гефест, об’їздив землю, щоб зранку знову з’явитися на сході. Дочки Геліоса-Сонця – Геліади пасли отари сонячних биків – сім отар по п’ятдесят биків, загалом – триста п’ятдесят биків за числом днів у грецькому календарі.

Коли після перемоги над титанами олімпійські боги ділили всесвіт, то Геліос не був присутнім і йому нічого не дісталося. Про нього всі забули – він-бо був зайнятий щоденною роботою: освітлював землю. Після важкої праці Геліос повернувся додому й аж там довідався, як його обділили. Тоді Геліос поскаржився Зевсу на образу. Могутній Зевс довго міркував, адже у світі нічого не лишалося вільного, та зрештою знайшов вихід: із морського дна він підняв острів Родос, який і подарував Геліосу. З тої пори Родос став священним островом бога Сонця.

Високо в небі котить свою колісницю Геліос-Сонце, далеко наокіл він бачить. Від його ока не сховається нічого на землі. Він може зцілити сліпих і покарати сліпотою за провину.

Окрім дочок-чередниць Геліад, був у Геліоса-Сонця син Фаетон, якого народила океаніда Клімена. Одного разу син Зевса та Іо Епаф почав глузувати з Фаетона, мовляв, Геліос йому не батько, а насправді Фаетон – син звичайнісінького смертного.