Мiфи Давньоi Грецii - Страница 6

Одного разу Пігмаліон вирізьбив зі слонової кістки вродливу жінку. Немов жива, стояла дивовижна статуя у майстерні митця. Здавалося, що повіки її тріпочуть, вуста ворушаться, а груди здіймаються у диханні. Так, наче вона просто зараз заговорить і зійде з постаменту. Довгі години милувався на статую Пігмаліон і покохав її так, як неможливо покохати смертну жінку. «Якби ти була жива! – шепотів він до неї. – Якби ти могла заговорити, який би я був щасливий!» Але статуя була німа.

Та ось прийшли свята на честь богині Афродити. Пігмаліон попрямував до храму богині, приніс їй жертву й почав благати: «Нехай моєю дружиною стане жінка, така ж прекрасна і досконала, як моя статуя!» Хотіла Афродита знайти серед смертних таку ж довершену красу, але не змогла. І тоді вона здійснила диво: коли Пігмаліон повернувся додому, то найперше підійшов і поцілував статую. І щойно його вуста торкнулися вуст статуї, як жінка зітхнула – й ожила. Гаряче билося серце чарівної Галатеї, та ще гарячіше билося серце щасливого Пігмаліона, якого Афродита нагородила таким надзвичайним подарунком.

Богиня кохання Афродита й сама одного разу зазнала мук кохання. Вона покохала чарівного Адоніса, сина красуні Мирри, яку олімпійські боги перетворили на миррове дерево, що має запашну смолу – мирру. Ніхто не міг дорівнятися вродою Адонісові, народженому від миррового дерева; Афродиті ввижалося навіть, що він вродливіший за будь-кого з олімпійських богів.

Афродита віддала немовля на виховання володарці підземного царства Персефоні, і Персефона теж так уподобала Адоніса, що не хотіла з ним розлучатися. Довелося втрутитися Зевсові й вирішити суперечку богинь:

Зевс постановив, що третину року Адоніс проводитиме з Афродитою, третину – з Персефоною, а ще третину – сам по собі.

Афродита сама ходила з Адонісом на лови, мов мисливиця Артеміда. Та бог війни Арес, чоловік Афродити, ревнував дружину й не міг подарувати їй зради. Він обернувся на дикого вепра, і коли Адоніс та Афродита вийшли на лови, то показався мисливцям з лісу. Адоніс погнав собаками вепра, радіючи багатій здобичі. Наздоганяє Адоніс вепра, люто гавкають собаки. От-от Адоніс прошиє вепра списом. Та раптом лютий вепр обернувся й підчепив юнака на свої здоровезні ікла.

Афродита знайшла тіло коханого Адоніса, який стікав кров’ю. Заплакала Афродита – і з краплин Адонісової крові виросла чудова червона квітка горицвіт. Тільки життя у цієї квітки таке ж недовге, як було і в самого Адоніса.

Від шлюбу бога війни Ареса та богині кохання Афродити народився хлопчик Ерот. Малюк був жвавий і спритний, меткий і часом вельми підступний та жорстокий. Він завжди мав при собі золотий лук і сагайдак зі стрілами, і якщо поціляв людині стрілою в серце, то вона закохувалася. Добре, якщо Ерот двом людям поціляв золотими стрілами, – тоді вони закохувалися одне в одного. А іноді Ерот пустував і одній людині поціляв у серце золотою стрілою, яка викликала кохання, а другій – олов’яною, яка вбивала кохання.

От за такі пустощі Зевс вирішив знищити малюка, проте мати Афродита вчасно сховала Ерота в лісі, де його вигодували молоком левиці.

А тим часом у кіпрського царя народилася третя, наймолодша дочка – дівчинка Психея. Вона була настільки гарною, що могла посперечатися вродою з самою Афродитою. Люди навіть казали, що Психея – то сама Афродита, яка прийшла на землю. Богиня кохання не могла стерпіти, щоб смертна дівчина дорівнювалася вродою безсмертній богині, й послала свого сина Ерота покарати Психею нещасливим коханням.

Та коли Ерот прилетів до царського палацу й побачив юну Психею, то сам закохався у неї. Щоночі він прилітав до Психеї у темряві, щоб вона не могла бачити його обличчя й не здогадалася, хто саме до неї ходить, бо в іншому разі коханцям доведеться розлучитися. Заздрісні сестри намовили Психею підстерегти загадкового коханця та поглянути йому в обличчя. Психея піддалася на вмовляння й одного разу порушила заборону – глянула юнакові в обличчя. Тої ж миті Ерот зник.

Психея довго блукала лісами, луками й горами, розшукуючи коханого Ерота. Вона стоптала ноги на кров, але не могла його знайти. Нарешті вона забрела у храм Афродити, де зустріла саму богиню. Афродита вдала, що пробачила Психею, проте перш ніж поєднати закоханих, звеліла Психеї виконати одне завдання: спуститися в Аїд і принести від Персефони чарівну скриньку з красою.

Психея вирушила в Аїд. Вона б, мабуть, ніколи не змогла виконати завдання підступної Афродити, якби не Ерот: він підіслав до коханої стару жінку, яка показала Психеї вхід до підземного царства, а також навчила, як вийти назад. Старенька попередила Психею: у жодному разі не відчиняй скриньки, яку дасть тобі Персефона, бо знову будеш покарана за свою цікавість! Психея подякувала й попрямувала в Аїд.

Заплативши Харону, вона перепливла через річку Стикс. Триголовий пес Цербер дав їй дорогу до Аїду. Психея прийшла в палац богині Персефони й отримала від неї чарівну скриньку для Афродити. Але ж як вийти з Аїду, коли Цербер нікого не випускає назад? На щастя, старенька навчила Психею пригостити Цербера медовим пирогом, і пес випустив дівчину з підземного царства. Психея вийшла на землю й сіла на мить спочити.

І така цікавість опанувала нею, так закортіло їй хоч одним очком зазирнути у незвичайну скриньку, що вона не втерпіла – й відкинула віко. А зі скриньки, замість краси, випурхнула прозора хмарка, яка вмить приспала Психею. Не встигне вона повернутися до Афродити у призначений час! Та не дрімав Ерот – збудив кохану стрілою, і вона поспішила у храм до Афродити.

Тут уже богині кохання нічого не лишалося, як дати згоду на шлюб Ерота і Психеї. На пишний бенкет були запрошені усі олімпійські боги, а могутній Зевс подарував Психеї безсмертя та зробив її покровителькою людської душі.

Богиню кохання Афродиту та її лукавого сина Ерота всюди супроводжує бог шлюбу Гіменей, заквітчаний гірляндами яскравих квітів. Гіменей народився, коли Афродита закохалась у бога виноградарства і веселощів Діоніса. Гіменей зростав щасливим, оточеним материнською любов’ю та щирою приязню богів.

Одного разу Гіменей довідався, що морські розбійники викрали трьох красунь-дівчат, за якими дуже побивався їхній старенький батько. Сміливий Гіменей помчав до корабля, на якому втекли розбійники. В руках він тримав запалений смолоскип.

Наздогнавши корабель, Гіменей урятував дівчат, а корабель підпалив. Безславно загинули всі розбійники, а Гіменей узяв шлюб із найвродливішою дівчиною. І з того часу дівочі хори закликають під час весіль бога Гіменея, щоб він благословив молодят на довгий і щасливий шлюб.

Могутній Зевс мав сімох дружин, проте не обійшлося й без коханок. А що вдієш, коли Зевс не міг встояти перед жіночою вродою! Щойно побачив він красуню Іо, дочку аргоського героя Інаха, миттю закохався в неї. Але ні Інах, ні Гера не схвалювали цього полум’яного кохання. Інах навіть наважився вимагати від Зевса, щоб той полишив дочку у спокої, за що розгніваний Зевс підіслав до нього богиню помсти Еринію. Рятуючись від Еринії, Інах кинувся в річку. В пам’ять про Інаха люди назвали річку його іменем.

А Зевс не відступився від юної Іо. Та цього разу втрутилася ревнива Гера – у гніві вона обернула дівчину на корову. Стоокий велетень Арґус мав день і ніч стерегти Іо. І треба визнати, це йому добре вдавалося, адже коли на нього налітав сон, хоч одне його око обов’язково не спало й усе бачило.

Зевс побачив страждання коханої й попросив допомоги у бога Гермеса. Той мав викрасти бідолашну Іо й урятувати її. Довго красномовний Гермес присипляв своїми розмовами вартового Арґуса, аж нарешті у того одне по одному позлипалися всі сто очей. І щойно Арґус склепив повіки, як Гермес вихопив меч і відтяв велетневі голову.

Звільнена Іо кинулася навтьоки. Проте злостива Гера обернулася на ґедзя й полетіла навздогін переляканій корові. Нещадно жалила вона ледь не збожеволілу від болю Іо та гнала далі й далі без перепочинку. Нарешті Іо добігла до Єгипту, де Зевс урятував її, повернувши дівочу подобу. Саме тут, на берегах Нілу, Іо народила сина Епафа – першого царя Єгипту.