Маруся Богуславка - Страница 35

Изменить размер шрифта:

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

ДУМА ПЕРВА
І
Шумить-гуде наш град пер­воп­рес­тольний,
Свята руїна Русі і Моск­ви,
Принада Польщі, ста­рець бо­го­мольний
Заможної Во­лині і Лит­ви,
Гіркий п'яни­ця, гай­да­ма­ка вольний,
Чудовищна ма­ра без го­ло­ви,
Завзяття ди­ко­го не­чис­та си­ла,
Що пиш­ний край руїною зро­би­ла.
ІІ
Шумить-гуде, мов Дніпрові по­ро­ги… [109]
Вигукують чу­баті ко­за­ки,
Буяючи, мов ту­ри кру­то­рогі,
Варязькі кня­же­нецькії би­ки.
Танцюють по май­да­нах бо­со­ногі,
Закладують ос­танні ка­жан­ки.
І пох­ва­ля­ються по­жа­ку­ва­ти
Крамні ко­мо­ри, і шин­ки, й па­ла­ти.
ІІІ
«Ні, не жа­куй­мо ні міщан за­мож­них,
Ні підступ­них вірмен і жи­до­ви,
Ні гос­по­дарст­ва по па­нах вельмож­них,
Що на­би­ра­ються ума в лях­ви.
Зоставмо се про гай­да­мак без­бож­них,
Що пло­дяться між тем­ної муж­ви:
Нас кли­че Ко­на­ше­вич во­юва­ти
Татар і турків ра­зом пліндру­ва­ти».
IV
Так оса­ву­ли по шин­ках гу­ка­ють,
Що Са­гай­даш­ний скрізь по­роз­си­лав,
П'яниць дур­не зав­зяттє зу­пи­ня­ють,
Мов греб­ля на­весні ши­ро­кий став…
«Шкода! - п'яниці згор­да про­мов­ля­ють. -
Він тор­бу зо­ло­та чен­цям од­дав:
Нехай же кап­турі з ним ко­за­ку­ють,
А ко­за­ки без гро­шей не во­ю­ють.
V
Тепер Бо­ро­дов­ка [110] вже гетьма­нує:
Бо вивіз в Бор­щагівку [111] сто бо­чок
Горілки доб­рої і всіх час­тує,
Хто про сей бен­кет має ко­ря­чок.
І зброю, ка­жуть, про та­ких го­тує,
Що про­пи­лись в шин­ках до со­ро­чок.
Його гро­ши­ма наділив Брольницький,
Посел і стар­ший ран­ця ко­ролівський.
VI
Сей не па­тя­кає про гай­да­мацт­во
Та про без­бож­них, п'яних му­жиків,
А за­тя­га го­ло­ту у ко­зацт­во,
Щоб доб­ре пе­реб­ра­ти всіх панків:
Бо по­за­во­ди­ли, мов та лях­ва, па­харст­во,
Понастявляли всю­ди вітряків,
Нас, ко­заків, руїнни­ка­ми ла­ють
В свої о с а д и й в о л і не прий­ма­ють».
VII
Тогді рек­ли їм оса­ву­ли: «Не­обачні!
Забули, хто во­див вас під Си­ноп,
І чим зда­вавсь вам ли­цар Са­гай­даш­ний,
Як шар­па­ли ви Ка­фу й Тра­пе­зонт.
До нього й знач­ний ку­пивсь і нез­нач­ний:
Великий, пиш­ний, слав­ний хо­ро­воді
З ним і в Москві ви здо­бичі наб­ра­ли:
На осяй­ну йо­го звізду впо­ва­ли». -
VIII
«Оце ж на ту звізду впо­ває й шлях­та, -
Відказували гуч­но ко­за­ки, -
Зробила з нього не суд­дю, а ка­та,
Щоб ї й ми зос­тав­ля­ли ка­ду­ки.
У ко­за­ка стоїть невк­ри­та ха­та,
А в панст­ва по шля­хах нові шин­ки,
І бідо­ла­ха тре в них го­лу спи­ну,
Не дба­ючи про жінку й про ди­ти­ну.
IX
Були зібра­лись наші на Вільшанці
Подякувати гар­но всім ля­хам,
Що й са­ла в ко­за­ка чорт­ма в ков­ганці,
А панський скот га­ня­ють по шля­хам
У Венг­ри, в Шльонське [112] жи­до­ва-по­ганці
І жив­ляться з па­на­ми по­по­лам
Од німців грішми, ви­на­ми сит­ни­ми,
Коріннєм і то­ва­ра­ми крам­ни­ми.
Х
Хотілось, не вда­лось. По-лядськи грав­ся
З ко­зацт­вом ваш вельмож­ний пан гетьман:
Він по­ти прав од панст­ва до­пев­няв­ся,
Поки на­бив ду­ка­та­ми га­ман.
Тоді з лях­вою під Моск­ву заг­нав­ся, [113]
Мов з яни­ча­ра­ми та­тарський хан,
І чим на лу­пах доб­ре по­жи­вив­ся,
Тим од гріхів у Лаврі відку­пив­ся.
XI
Тепер свя­тий: не­хай же йде до не­ба.
Ми бу­де­мо й без нього во­ювать.
Нам грішно­го, як ми, гетьма­на тре­ба,
Щоб з ним і в пеклі ра­зом біду­вать»… -
«І вам Бо­ро­дов­ка, той не­до­те­па,
Що вміє тільки жи­да обідрать,
Тепер любіший став, ніж Са­гай­даш­ний?
О ро­де тем­ний! Ро­де не­обач­ний!»
XII
Так оса­ву­ли ко­за­кам ка­за­ли
І сло­вом до­ко­ря­ли їм гірким:
«Давно б уже ля­хи вас осідла­ли,
Коли б не Ко­на­ша пре­муд­рий син.
Не раз йо­го й до ко­ро­ля ви сла­ли,
Щоб ла­го­див те ро­зу­мом своїм,
Чого на­коїте бу­ло міща­нам,
Осадчим, діди­чам і вся­ким ста­нам.
Оригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com