Мама, донька, бандюган - Страница 67

-Робота в мене така - все знати. Я, Вікторовичу, коли Алку біля тебе побачив - спочатку порадів, потім пошкодував. Я ж її вигнав, ти підібрав. Але її всі виганяють, скоро нікому підбирати буде. Ото заснується в Києві клуб. Клуб молочних братів. Там усі зберуться, кому Алка-давалка потриматися за цицьку давала.

-Ти не доживеш, - буркнув Савицький.

-Хто його зна... Можете мене далі хвалити, пане Жигун. Скажімо, за мій візит до вашого затишного "Затишку". Вам сподобалося?

-Поговори, поговори, - заохотив Жигун. - Ти правильну тактику обрав, абсолютно правильно. Тобі, мудило, кердик за будь-яких розкладів, так що перед смертю жвиндіти навіть міжнародна конвенція дозволяє. Тут не вистачає когось?

-Дівчиська.

-О, правильно. Де воно, цинічно тобою згвалтоване? Зализує рани на попсованому місці? Ми не встигли, тебе саме вчасно з ментовки витягнули чи викупили, не суть важливо. Добре засідка тут стояла. І замки хвалені міняти треба, або поставити на кожні двері з десяток. Лише так ніхто не зайде, просто обламається людина купу замків відчиняти. Так де наша потерпіла? - Жигун поклав руки на плечі Людмили, трохи натиснув.

-Вам же не вона потрібна.

-В принципі, Карасю, ти логічно мислиш. Не вона. І навіть не баба оці твоя, - Жигун провів принишклу жінку долонею по маківці. - Бабки. Грошові одиниці. Сума, еквівалентна шестистам тисячам американських доларів, звичайно готівкою.

-Це до питання про свою кишеню, - вставив Савицький. - Я справу розширював, ти міг би біля мене піднятися, а так - як той піп собаку, знаєш, ту, що м`яса шматок зжерла? В землю закопаємо, напису навіть не напишемо.

-Про що ви говорите, дядьки? Немає ніяких...

-А-А-А-А-АЙ!

Рибалка не помітив, що саме Жигун зробив Людмилі, та лице її перекосилося від болю, очі налилися слізьми, дивилися на Олега благаюче. Карась кинувся до неї, міцний удар ззаду звалив його з ніг, кілька разів лежачого навіть копнули, перш ніж Жигун окриком наказав припинити. Рибалка, полежавши хвилину та збираючись з духом, підвівся. Хтось влучив у свіжий синець на боку, дуже боліло. Болю Олег не приховував, навпаки - нехай дивляться і отримують задоволення.

-Не рипайся і слухай сюди, - Жигун відступив від крісла, заклав руки за спину, став схожий на старого шкільного вчителя історії. - Тут баба твоя ненаглядна нам мізки вкручувала, ось не уявляю лиш, для чого. Тебе дочекалися, не розколешся - пацани займуться тьолкою в тебе на очах. Ти нічого зробити не зможеш, це гірка правда життя. Дівчисько теж знайдемо і, будь спок, догвалтуємо - мама, не горюй! І заяви на нас вона не напише. Цього можна уникнути: ви сьогодні на пару забрали в нас наші гроші. Вони на рахунку чи вже перетворені на налік?

Очі Олега зустрілися з очима Людмили.

-Перетворені. Людина сидить у певному місці і чекає, аби нам передати. З місця зійти боїться, це ж сума яка - мама, не горюй! Не чіпайте жінку й дівчину, все зроблено.

Людмила зітхнула, опустила голову.

-Ну, це нам вирішувати...

-Помовч! - знову озвався Савицький. - Гроші повернеш - маму з донькою не зачепимо. Стосовно тебе - пробач, рішення прийнято. Хоча для чого вибачатися? Сам винен. Хіба проситися почнеш... Та все одно, зради не пробачають.

-Олег!

-Сядь! - гаркнув на жінку Жигун. - Сиди крячкою і слухай. Ти знаєш, де гроші?

-Я знаю! - пербив Олег.

-Заткни пельку! Я з дамою говорю. Знаєш?

-Не знає, бо місце сховку я сам визначав. І лише в ментурі Люду побачив, а так не до подібних тем, ну самі ж розумієте!

-Це далеко звідси?

-Не дуже. Осокорки, приватний сектор.

-Прекрасно. Покажеш дорогу, баба поїде з нами. Потім, коли все гаразд буде, відпустимо.

-Обох! - на Людмилу було шкода дивитися.

-Закрили тему, Людмило Петрівно. З Карасем попрощаєтеся на місці... А може... Денисе, ти як? Може хай нам відпрацює свою провину, дамо шанс спокутувати, накладемо штраф? Чого, працівник справний, жінка з донькою в заручниках, гарантія. На рівному місці через чиюсь дурість аж троє рабів. Головне - скаржитися не побіжать, нема кому, перші сядуть. Знайдеться за що.

-Спочатку я порахую гроші, - Савицький одягнув куртку. - Вже початок дванадцятої, часу нема, набридло все це.

Спочатку з квартири вивели Рибалку, потім - Людмилу. Здавалося, цілий будинок ніби вимер. Нікого не хвилювало, що відбувається довкола. Нікого не зустріли ані в ліфті, ані на сходовому майданчику, ані біля під`їзду. Проходячи повз комірчину вахтера, Рибалка не стримався, знову подивився на неї. Його порух головою не лишився поза увагою: двоє бійців швидко витягли з "вахтерки" труп забитого товариша і, не особливо ховаючись, запхали його в багажник однієї з машин, що вишикувалися в рядок неподалік від будинку біля бровки. Олега посадили в "сітроен", біля водія, Жигун примостився позаду з одним бійцем, він періодично підморгував Олегові. Інші з Людмилою вкупі набилися в "черокі".

Вузенька вуличка ніколи не знала асфальту, практично освітлювалася лише снопами світла з фар обох машин. Довкола стояла тиша, не світилося жодне з вікон.

-Куди ти нас завів, Сусанін? Тут люди давно не живуть, - Жигун не квапився виходити з машини в темряву.

-По-перше, живуть, але не в лютому. Не всюди опалення є. По-друге, ідеальне місце для переховування грошей. Ніхто їх тут шукати просто не наважиться, - пояснив Рибалка.

-Сам придумав?

-Люда у нас по фінансах, я все інше. Може, придурасто, зате по-моєму.

-Тут тебе прихайдокати, Карась - ніхто ж не найде до весни, - Жигун говорив не впевнено, швидше мислив уголос. - Гаразд, куди тепер?

-Всі кагалом підемо?

-Всі кагалом. І бабенцію прихопимо, я не довіряю тобі.

-Може, боїшся?

-Чиє б мукало... Слухай, ну для чого ти в усе це заліз? Розумієш, порядок такий. Не повинні ви жити, ну не маєте на це після всього права. Хочеш секрет скажу?

-Між нами ще лишилися секрети?

-А то! Тебе десь тут прикопаємо, бабу заберемо, дочекаємося, поки доця її вилізе з нори, трошки потягнемо - і нещасний випадок. І винен в цьому ти. Аби не вліз, усе б порядком у нас було.

-Раз мене гоношить зібралися по-любе, я ж могу гроші і не віддавати....

-Не можеш. Чи забув - пацани тільки облизуються, для них з такими зрілими бабиськами працювати миле діло. Улюблене, я сказав би. У мене взагалі багато підібралося подібних фахівців. Дипломи ось введу для них, свої власні. Пожалієш Людку свою, будеш справжнім мужиком, аби поважали?

Відповіді не було: Рибалка вийшов з машини, хряснувши дверцятами, за ним вийшли інші. Морозець опівночі кусався сильно, від його зубів люди вже встигли відвикнути, почулося хекання і тупцяння на місці.

-Он той будинок. Тільки тепер так: в кого мобілка є, наберіть номер, я продиктую. А то наша людина в незнайомих шмаляти почне, така в нас домовленість. А ви, козли, жінкою прикриватися будете.

Савицький простягнув Олегові свою трубку.

-Конспіратор ти. За почерком впізнаю твої заморочки.

-Підсвіти краще.

Темряву кволо порушив вогник запальнички. Піднісши трубку просто до очей, Рибалка набрав номер, почув гудки, потім озвалися:

-Алло.

-Не змерзли там?

-Нарешті. Ну?

-Приїхали, вже всі тут.

Відбій. З короткої розмови ніхто нічого не зрозумів, та й не призначалася вона для загального розуміння. Спокійно, поки не почалися дурацькі запитання, Рибалка повернув мобілку директорові "Універсуму". Розправивши плечі, голосно гукнув:

-Людо, йди сюди! Е, братва, пустіть до мене жінку, останні хвилини живу за вашими годинниками!

Людмила стояла неподалік, її ніхто не стримував, світла дублянка семафорила в темряві, Олег пішов їй назустріч, їхні руки зустрілися.

А потім Олег Рибалка торкнувся губами її холодного вуха, прошепотів: "Падай" - і, обхопивши жінку руками, завалив її на землю, накриваючи своїм тілом.