Мама, донька, бандюган - Страница 66

Дзвонити припинили. Навряд чи пішли, мабуть добираються до дротів. Людмила ступила крок до зали, на ходу вмикаючи світло.

З крісла назустріч їй піднявся Сергій Сергійович Жигун. Поруч з ним став ще один незнайомець, приблизно його ровесник. Ззаду, з спальні, вийшло ще двоє.

-Немає надійних замків. Є ілюзія. Я завжди це казав: хто хоче, той зайде. Добрий вечір, Людмило Петрівно. Там у вас за дверима гості, вони дзвонять, будьте чемною господинею.

Їй це здається. Просто здуріла від страху. Ступивши назад, Людмила наткнулася спиною на одного з незваних гостей. І аж тоді зомліла, осівши на підлогу. Підхоплювати її ніхто не збирався.

-Вона не двинула коні?

-Навряд. Мене більше хвилює, Денисе, чому вона сама, - відповів Жигун Савицькому, дав команду своїм людям: - Покладіть її кудись. На диван, чи що. І відчиніть двері, наші там рвуться.

Вікна квартири Сошенків було видно з вулиці. Вони світилися. "Копійка", на який приїхав Малий, теж впізнавалася здалеку.

-О, бач, Вітька залишився, умовила, - Рибалка потер руки. - Нічого, зараз нарешті сядемо та дружбу зведемо. Наприкінці таких дурних днів у мене завжди настрій - зашибісь!

Оксана знизала плечима. Її загальний стан лишав бажати кращого, паскуднішим був лише спів Віктора Павліка, котрий рвався з динаміків радіо, що грало на весь салон машини. Рибалка розплатився, вийшов першим. Оксана не встигла.

Просто в бік "рено", яке підвезло їх додому, впилявся передком "вольво". Від несподіваної пригоди Рибалка вкляк на місці, Оксана вереснула, водій "рено" голосно вилаявся. "Вольво" здав назад, з машини вибрався новий знайомий Карася, один з рятівників, адвокат Віталій Добрянский, з яким вони розпрощалися менше години тому. Власник побитого "рено" нарешті отримав можливість вилізти, відразу кинувся на кривдника. Рибалка поспішив рознімати чоловіків - тут явно пахло крівцею.

-Ша! Ша, мужики! Братухо, я все бачив, він винен, будь-де підтверджу! Оцей, на "вольві", попав конкретно!

-Все нормально, все нормально! Я винен, мужик, винен я! - кричав і собі адвокат. - Компенсую, ремонт - запросто, бабки є, во! Диви, лопата!

Олег не повірив своїм очам - пухкий гаманець впав на асфальт, від удару посипалися суцільно зелені купюри. Реакція потерпілого водія "рено" виявилася прогнозованою - він нахилився і почав збирати купюри, точно вже свої, котрі покриють матеріальні збитки. Лише частково, а як же, лише частково, адвокат точно попав. Напевне, Люда на сабантуй запросила.

-Випив чи здурів?

-Стій тихо. На Людмилу напали, дзвонила з мобільного. Тепер трубка мовчить.

Цей день ще не закінчився. Треба хоч дізнатися, яке сьогодні хоч число, аби обвести навічно траурним олівцем. Дивуватися потім будемо, Карасику.

-Це ти так попереджаєш?

-Кажу - тихо стій. За нами можуть стежити.

-Ну ти герой...

-Потім розберемося. Я ментів не смикав, бо не знаю, що і як...

-Молодець. Виручай ще раз, - Олег здогадувався, хто може напасти на Людмилу, чітко уявляв собі, чого від неї хочуть, і хвалив, хвалив себе за таку милу прогулянку з Оксаною нічним Києвом.

-Тільки це й роблю.

Тим часом водій "рено" звівся на рівні ноги.

-Як будемо проблєми рєшать, браток? Свідєтєлі у мене єсть. Аж двоє.

-Скільки там нарахував?

-Сто сімдесят. Ти чо, мало, в натурє...

Эт-то школ-ла Соломона Фляр-ра

Школа бальных танцев, вам говорят.

Две шаги налево, две шаги направо,

Ша-аг вперед и две на-зад...

Радіо з машини репетувало і далі, звук ніхто навіть не думав скручувати, музичний супровід цієї сцени виглядав абсолютно тут недоречним.

-Поїхали до мене додому, розрахуємося. Яне хочу проблем, правда, тим більше - винен, блін. І смикнув же чорт рогатий!

До них підбігла Оксана, хотіла щось запитати, та серйозний вираз чоловічих облич розгледіла навіть у темряві.

-Ксеню, сідай в машину, поїдеш з адвокатом.

-Куди...

-Розмови! З мамою біда. Тихо, нічого не сталося. - Олег намацав її руку, коротко стиснув. - Дівчину можна довірити тобі?

-Елементарно. Ти...

-Спокуха. Не бздо в каністру, я сказав, - рішенні вже прийшло, народилося миттєво, як завжди трапляється в подібних ситуаціях. - Подзвониш, куди звелю, скажеш так...

-Олег!

-Брателло, ми єдєм чи нє!

Тет-тя Сон-ня не вертите зад-дом,

Это-то не пропеллер, а вы не самолет...

Давши Добрянському короткі інструкції, Рибалка чмокнув Оксану в губи, а коли вона оговталася від несподіваного вияву уваги, він уже крокував до під`їзда.

Всередині нікого не виявилося, не визирав із своєї буди знайомий Рибалці пильний відставник. Щось підштовхнуло Олега до "сторожки". Обережно підійшов, потягнув на себе двері, зазирнув у комірчину. На вахтерській канапці хтось лежав, накритий старим покривалом. З-під столика стирчали чоловічі ноги. Нахилившись, Рибалка побачив труп незнайомого хлопця з вогнестрілом на спині, трохи далі, в глибині - непорушного консьєржа-відставника, його запхали під стіл і примостили боком. Від чого загинув він, розбиратимуться пізніше. Чи люди тут не ходять, раз поки що ніхто трупів не побачив... Розпрямившись і смикнувши за покривало, Олег не стримав болісного стогону: на канапці горілиць випростався Вітька Малий, тепер вже точно вічний капітан, мертві очі залила кров - куля пробила лоба майже точно по центру, стріляли з дуже близької відстані. Рибалка знову накрив обличчя друга.

В нього самого зброї не було.

Викликавши ліфт, відзначивши свіжі сліди від куль на стінах та плями крові на сходах, задовольнивши себе думкою, що хоча б зненацька Вітьку не заскочили і він показав їм таки козу, Рибалка зайшов у кабіну, натиснув потрібну кнопку, вийшов уже зовсім спокійний, первинна лють скороминуча, голова охолола, тепер він просто відчував себе злим та небезпечним, пустельною гюрзою. Палець упевнено надавив на кнопку дзвінка.

-Сам прийшов! Познайомся, Сергію Сергійовичу - начальник охорону базару "Універсум", мій підлеглий і моя права рука... Сука лягава, Карась недороблений, бандюга. У-ух, прибити тебе мало!

Крім Жигуна і Савицького в квартирі було ще п`ятеро бійців, швидше за все - з Жигунових легіонів. Людмила сиділа в кріслі, дублянка валялася на підлозі, комірець її блузки теліпався розірваний, та загалом тілесних пошкоджень Олег не помітив. Навіть не стреножили і традиційні наручники не одягнули. Ще чого, баби боятися, коли довкола семеро мужиків, кожен - справжній повноцінний скажений пес, лиш команду відповідну дати. Правда, по скаженості змагатися з партнерами по бізнесу ніхто не міг. Їхня лють не піддавалася жодним описам.

-Розкажи нам, Карась, як ти дійшов до життя такого - сам себе обкрадаєш.

-Не розумію я, Денисе Вікторовичу. Твоя моя нє понімай...

-Нічого, зараз буде понімай. Своє тобі друзі-менти вже виписали, бачу по харі - добренно нагодували. Тому будеш стояти і дивитися на збочені садистські та сексуальні фантазії оцих добродушних інтелектуалів. Вони вже давненько виявляють до Людмили Петрівни інтерес, та ми команду не давали, На тебе чекали.

-Прямо так уже - "ми". Для чого вам це, Савицький? Алка погано дає, не задовольняє ваших особистих збочених фантазій?

Обличчя Савицького пішло червоними плямами, борлак на шиї заходив від люті туди-сюди, в такому стані свого шефа Рибалка бачив лише на самого початку їхнього знайомства та плідної праці, коли вони накривали "Універсум" ментівським "дахом".

-Ти диви, який Карась, ще й таке знає! - реготнув Жигун. Аби Савицькийбув наділений надзвичайними властивостями пірокінезу, він своїм поглядом зпепелив би партнера на жменьку сірого сміття. Таким же поглядом він міряв Рибалку.