Майстерня Чарлі Макгроуна - Страница 4

зав Макгроун. – Підшукаємо тобі острів. Ти мешкаєш там же?

– Так, координати ті самі.

– Можеш іти.

Зраділий хлопець швидко попростував до виходу, очевидно, побоюючись, що Макгроун може передумати.

– Ось що, – сказав Чарлі навздогін, – скажи там, що сьогодні я більше не приймаю. Все. Лавочку прикрито.

Крізь прочинені двері долинув гомін невдоволених голосів.

– Тридцять замовників – межа, – проголосив Макгроун, підводячись. – Вас багато, а я один. Приходьте завтра зранку, якнайраніше.

– Зараз я на черзі, – сказала ще зовсім юна дівчина з блідим лицем. – Може, ви мене приймете?

– Ні, люба, нічого не буде. І так потужність завантажено до краю, – сказав Макгроун і зачинив двері.

Він не збрехав. Біопередавач його щоночі працював на повну потужність. І все одно виконати всі замовлення Чарлі не мав змоги. Щодень їх надходило дедалі більше. Той хотів зустрітися вві сні з другом дитячих літ, що давно загубився в житейському морі. Іншому забаглося пополювати в джунглях, як він прочитав про те в якійсь пригодницькій книжці. Ще інший цікавився – з пізнавальною метою – нічними кабаре на Монмартрі…

Слід сказати, не всі клієнти йшли від Макгроуна вдоволені. Декому доводилось і відмовляти. Це було тоді, коли Макгроун не мав відповідної інформації. Таке інколи траплялося, хоча книжкові полиці Чарлі вгинались од грубезних довідників і сувоїв кіноплівки. Та все одно на його поточний рахунок надходили нові й нові суми…

Макгроун підійшов до вікна і з задоволенням зупинив погляд на солідному будинкові банку.

За півроку інженер Чарлз Макгроун перебрався в новий комфортабельний особняк. Попередній власник особняка, фабрикант фотоелементів для роботів, не витримавши конкуренції, збанкрутував. Він переїхав у бідняцький квартал. А коли передавав Макгроунові ключі від свого будинку, то заручився словом, що Чарлі безкоштовно постачатиме йому сни.

На той час фірма Чарлза Макгроуна так розрослася, що штат із трьох десятків підручних ледве міг упоратися зі зливою замовлень. Свій винахід Макгроун тримав у глибокій таємниці. Нові вдосконалені біопередавачі було встановлено в бетонованому підвалі, вікна котрого ще попередній власник укріпив гратами. Не вдовольнившись цим, Макгроун поставив іще й електростатичний захист. Тепер навіть горобці не могли безкарно підлетіти до вікон таємничого підвалу.

З висоти балкона Макгроун нерідко позирав у бік банку і майже ніколи не скидав оком на тюрму. Останнім часом він дедалі частіше зорив на міську ратушу, і рожеві думки про посаду мера приємно тішили його марнолюбство.

Кілька разів у Макгроуна то в тій, то в тій частині містечка з’являлися конкуренти. Вони робили спроби перейняти клієнтуру Чарлі, збити ціну на сни. Але методи конкурентів були недосконалі, і замовники вже наступного дня відвертались од них. Головна таємниця Чарлза Макгроуна – настроювання передавача в резонанс із альфа-ритмом замовника– лишалася нерозгаданою. І все одно Макгроунові доводилось чотири рази давати об’яви в газети: «ОстерігайтесяОригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com