Людина - Страница 2
Се все вона таки на свої уха чула. Що однак при iнших нагодах i публiчно говорила, доносили їй добрi, поважнi товаришки i знакомi:
- Наколи ви їй тi дурницi не виб'єте з голови, то будете наслiдкiв гiрко жалувати; вола ще молода, буйна!
- Дiвчина губить легкодушно свою будучину i вiдстрашує вiд себе i вiд других сестер женихiв!
- Де, ради бога, нассалась вона того трiйла? - питала знов iнша з товаришок.
- Чи завважали ви ту двозначну усмiшку в молодого К., коли вона остатнiм разом розводилась про жiнок-лiкарок, доводячи, що вони були би правдивим добродiйством для суспiльностi? А молодий К., се ж прецiнь всiм звiсно, перша партiя в мiстi!
- Хто ж буде дома їсти варити, наколи жiнка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина? Ха-ха-ха! Чи ж се не чиста дурниця розводити такi теорiї? Я поважаю й шаную вас високо, ласкава панi радникова, однак ви супроти того дiвчати не заховуєте достаточно материнського авторитету. Най би моя дитина виступила з такими нiсенiтницями, я її вже скоро привела б до розуму! Або чи ви чули, що про ню панi С. говорила? А вона прецiнь теж щось знає!
- Що, ради бога, що казала панi С.?
- Казала: цiле її поведення то лише вища тактика кокетерiї; я женщина й доволi знаю тайнi ходи жiночої думки.
На такi слова правди не знала панi радникова нiчого вiдповiсти. Сидiла, наче б здеревiла, по таких бесiдах.
- Що ж менi дiяти, дорога панi докторова? - питала вона стиха.
- Що? Попросту книжки забрати i читання хоробливих авторiв раз на завсiгди заборонити!
- Сього я не можу вчинити Оленi - не можу! Щодо заборони, то забороняю, i як ще; але книжки забирати… того я справдi не можу, панi докторова!
Тут виринула перед її душею висока стать молодої дiвчини з снiжнобiлим обличчям та супокiйними лагiдними очима…
- I що ж вона таке, що ви супроти неї такi безсилi?
- Що? "Мамо", каже: "дозволь, нехай я тебе поважаю та не причислюю до тих, котрi навмисне не хочуть зняти полуду з очей; що, боячись правди, немов свiтла сонячного, затопчують своєвiльно людськi права"…
Такi i тим подiбнi хвилi переживала панi радникова. На жаль, ся дiвчина вмiла все її супокiйну душу виводити з рiвноваги, як-небудь вона за кождий раз по таких бесiдах (з болем i лютiстю заразом) висказувала їй свої думки. Се нiколи не помагало. Наче тiнь, пiдiймалася за старшою сестрою й Iрина, i, терпелива та лагiдна, якою завсiгди бувала, вмiла в таких хвилях, немов правник, заговорювати й заспокоювати паню радникову а гаряче боронити поступки й погляди сестри. Десь-колись прилучувався до них i один молодий чоловiк, медик, Стефан Лiєвич. Повернувши з-за границi на ферiї додому, заходив вiн у дiм пана радника та затроював життя панi радниковiй…
Чого вже вiн не оповiдав!.. Боже, змилуйся! А вони прислухувались йому, неначе б апостол правди витав мiж ними та розказував про все блаженство небес. Оповiдав, примiром, про студiюючих жiнок i iнших, тим подiбних; говорив, що багато з них здає екзамен з найлуччим успiхом, а раз оповiдав (то се вже брехав, як собака), що декотрi з професорiв поженились таки iз своїми студентками!!! I багато, багато чудного розказував ще…
- Емансипацiя жiноча в Швейцарiї або i в iнших поступових краях - се точка давно виборена. Приходиться соромитися, що тут жiнки остались ще так позаду за другими народами; не то, що не журяться самi про се, щоби здобути собi рiвноправнiсть iз мужчинами, але вважають її якоюсь химерою. Заграбавшись мiж свої чотири стiни, не завдають вони собi навiть настiльки працi, щоби дещо путнього прочитати, щоби хоч тим часом сею дорогою очиститись з перестарiлих, дурних, просто смiшних пересудiв. А про якусь основну освiту, про розумiння природознавства та матерiалiстичної фiлософiї нема вже й бесiди. Освоєнi поверховно з поодинокими галузями наук, з поодинокими фактами всесвiтньої iсторiї, думають, що вони справдi доволi озброєнi супроти вимог життя. I вони задумують з горсткою того наукового краму при невiдраднiм положеннi, яке тепер займають в суспiльностi, вести боротьбу о iснування! - Тут i розсмiявся вiн. - Аж розпука бере, - говорив вiн раз, наколи Олена з блiдавим лицем i широко створеними очима прислухувалась його словам, - коли подумаєш, в якiм глибокiм снi остаються ще нинi жiнки, як мало журяться про свою самостiйнiсть!..
- Вони тому не виннi, Лiєвичу, - перебивала тодi, боронячи, Олена. - Се лиш наслiдки нещасного виховання та вкорiненого пересвiдчення, що думати-знати пристоїть мужчинi, а жiнцi має воно служити за оздобу!
- Се дiйсно так, дiйсно, наслiдки пересудiв i темноти; однак, наколи яка женщина пiдiйметься i, щиро беручись за дiло, старається збудити сонну сестру, чому кидаються на ню, неначеб вона торкала їх огняними клiщами? Чому, примiром, ганять вас, Олено, наколи ви їм висказуєте свої просвiченi, здоровi погляди? Се є власне те, чого я жiнкам не можу простити. Щодо решти, то вони справдi невиннi. Доки сучасний устрiй суспiльностi iснуватиме, доти остануться вони малолiтнiми; однак, i сей лад не вiчний. Будучина жiноча лежить в їх руках. Нехай озброюється кожда по можностi, пiсля обставин, а зброя їх… яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути!! Се - знання, Олено!
Так говорив вiн часто, а часом ще бiльше. А панi радникова знала, що всi тi "об'ясняючi" розмови вiдносились до неї, бо вона поборювала ту модну, божевiльну й деморалiзуючу хоробу на кождiм кроцi. Для того й ненавидiла вона його з цiлої душi, всiма нервами її величезного материнського серця! Для Герман-Євгена-Сидора не мав вiн нiколи приємного погляду, анi доброго слова. Вiн важився прибирати позицiю й манери ментора, неначеб вона його осе коли-небудь просила або її чоловiк, радник, хоч би одним звучечком!!. Нечемний!.. Iз своєю великанською постаттю, густою русою гривою видавався вiн наче фiрман бiля нiжної грацiозної фiгурки Германа-Євгена-Сидора…
Одного разу роззухвалився навiть вiн до того ступеня, що вичитав йому в брутальний спосiб лiтанiю [7]. Вона лиш припадком зачула остатнi слова плебейської проповiдi й то, власне, коли вступала в малi офiцини [8], в котрих мешкав хлопець, але забути їх вона нiколи не зможе!
- Наколи б я мав вас у руках, ви, нiкчемний, з глибини душi зненавиджений хлопче, - сичав вiн, - може, й удалось би менi вас ще видобути з сього болота, в котре ви як-небудь, ще такi молодi, залiзли по вуха; а так iдете чимраз дальше до згуби! Тепер…
- Ви не маєте менi нiчого розказувати, нiчого приписувати! - боронився Герман-Євген-Сидор. - Зрештою iду зараз до Олени й розкажу їй, як чемно вмiє говорити апостол жiночий.
- Безвстиднику! - закипiв молодий чоловiк. - Зрештою йдiть! Вона буде тiшитись, коли довiдається про аванс свого брата, котрий їй i без того наводить безсоннi ночi.