Легенда про безголового - Страница 3

Сьогоднi вранцi, до речi, приблизно в той самий час, коли я кидала сумку в багажник, мiлiцiонер, який чергував у примiщеннi мерiї i вже готувався здавати чергування та йти спати, виявив: дивлячись вночi телевiзор, вiн скурив усi цигарки. Аби поповнити запас, треба вийти, перейти майдан i постукати у вiконце цiлодобового кiоску, розбудивши продавця. Одначе, щойно вiн вийшов з примiщення, як почув дикий крик: той самий продавець стояв бiля дверей свого кiоску, на щось показував рукою i кричав так, нiби його посадили голим на гарячу сковороду. Поглянувши туди, мiлiцiонер зi свого мiсця побачив лише ноги людини, яка лежала майже в центрi площi, неподалiк вiд пам'ятника Ленiну. Пiдiйшовши ближче й роздивившись лежачого, молодий сержант i сам перелякався: на вологому вiд дощу асфальтi хтось поклав на живiт труп людини, в якої не було голови.

Нiчного продавця Толика Балабана досвiд навчив: пiсля четвертої ранку вже точно нiхто нiчого не купляє. Неподалiк, у центральнiй частинi Подiльська, працює єдине мiсце нiчних розваг — клуб «Павук». Пиво там дороге, тому хлопцi до першої бiгають в кiоск за пивом, а з першої до половини третьої можна чекати, що хтось iз них прибiжить за презервативами — продавати їх у «Павуку» чомусь не додумалися. Словом, за звичкою Балабан примостився дрiмати на спецiально облаштованому ложi з ящикiв та старого матрацу близько четвертої ранку. I гарантує: тодi трупа ще не було. А близько сьомої вiн автоматично прокинувся: в цей час тi, кому рано на роботу, проходять повз нього i купують пиво, цигарки та жуйки. З просоння вiн не зрозумiв, хто там валяється пiд пам'ятником. Вирiшив: хтось напився i не дiйшов додому. Тому вийшов, аби глянути — раптом допомога потрiбна. Уже коли пiдiйшов зовсiм близько, до нього дiйшло, що це таке, тому вiн розвернувся, побiг до рятiвного кiоску i вже звiдти почав кричати.

Поки мiлiцiонер бiгав назад на пост телефонувати до райвiддiлу, на площi з'явилися першi поодинокi мiсцевi раннi пташки. Подiльськ ще шiсть столiть тому був побудований таким чином, що хто б куди i звiдки не йшов — центрального майдану не оминути. Тож поки черговий наряд мiлiцiї пiднявся «в ружйо», безголовий труп уже встиг перелякати з десяток громадян.

Ну, а далi, зрозумiло, запрацювало мiсцеве неформальне радiо. Станом на десяту ранку в Подiльську не було жодної людини, яка б не знала про страшну знахiдку.

А тепер про роль Тамари Комарової в усiй цiй iсторiї. Приблизно рiк тому в районi сiльськi дiти знайшли розчленований труп. Через день в сусiдньому районi знайшовся ще один. Сталося так, що справу вела Тома i досить оперативно та спритно її розкрутила. Про цю iсторiю, виявляється, телевiзiйники з рiзних каналiв аж два рази документальнi програми знiмали. Про що там iшлося, хто кого вбив, розрiзав та по лiсах розкидав — зараз не так важливо. Головне: пiсля того слiдчому Комаровiй просто не могли не дати аналогiчної справи. Тому, коли тиждень тому на околицi Подiльська знайшли перший безголовий труп, на розслiдування кинули досвiдченого саме в подiбних справах працiвника. Менти не збрехали журналiстам i зовсiм не прикрасили ситуацiю.

Нарештi — суто ментiвськi заморочки. Звичайно, заробити собi додатковi бали на розкриттi такого резонансного злочину хоче й обласна мiлiцiя, i районна. Подiльськ — мiстечко невеличке, живе в ньому тисяч двадцять народу. Тому мiський та районний вiддiли мiлiцiї тут об'єднанi в один мiськрайонний. Вiдповiдно їхнє обласне начальство має всi пiдстави вважати, що своїми силами тут не впораються. Якщо начальник мiлiцiї полковник Яровий i Коцюба, керiвник прокуратури та безпосереднiй начальник Тамари, а також мер Подiльська Iван Безрадний, у пiдпорядкуваннi якого цi органи знаходяться, погодяться з цим, тодi iнiцiативу дуже скоро доведеться вiддавати областi. Самим же залишатися на пiдхватi та на других, коли не на третiх ролях. Через те всi сили мiсцевої мiлiцiї взагалi, i карного розшуку — зокрема, кинутi на розслiдування серiї садистських убивств. Тому моїй подрузi i кумi треба не просто розiбратися в тому, що трапилося, i знайти вбивцю чи вбивць, а до того ж допомогти начальству втерти носа хмельничанам.

У порiвняннi з цим жах вiд скоєного злочину вiдходить на другий план. Хто знається на подiбних iгрищах — зрозумiє мене i Томку.

Вiдтак я почала збиратися додому — друзям не до мене. Однак, вони хором почали вмовляти мене лишитися. Якщо я повернуся назад iз ще гiршим настроєм, нiж приїхала, вiдпустка буде зiпсована остаточно. У свiтлi останнiх подiй вiд мене тут, у Подiльську, дуже багато користi. Тамарi доведеться пропадати на роботi. Олег теж зайнятий своїми справами: народ наче показився — активно купує-продає землю та нерухомiсть, i нотарiус нарозхват. Тому менi сам Бог велiв займатися дiтьми. Хрещеницю свою я повинна вiдвезти до баби на село, з дитсадком Тома домовиться. Старших дiтей тьотя Лариса може возити до школи, привозити назад, годувати й забавляти. Томка не озвучувала своїх думок, тiльки я точно знаю: вона переконана, що саме такого жiночого щастя менi в моєму метушливому та проблемному Києвi не вистачає.

Словом, умовили. Тьотя Лариса залишається.

Коли вже дiти вклалися спати, а Олег зачинився в кiмнатi з маленьким телевiзором, ми нарештi змогли поговорити бiльш предметно.

— Що вже вiдомо?

— Небагато, — вiдмахнулася Тамара, наливаючи собi й менi по трошки самогонки, настояної на цiлому оберемку корисних трав. — Точно можна сказати: вбили його десь в iншому мiсцi i притягнули пiд пам'ятник на руках. Ну, або на спинi. Але без транспорту.

— Звiдки така впевненiсть?

— Кровi на мiсцi, де знайдений труп, практично немає. Немає її i в радiусi кiлометра вiд цього мiсця. Весь особовий склад територiю прочiсував, так що все точно. Розтин показав — смерть настала приблизно о дванадцятiй ночi. А приперли тiло на майдан близько шостої.

— Це точно?

— Точнiше не буває. О четвертiй заснув Балабан — раз, — Тома почала загинати пальцi. — Черговий у мерiї визирав у вiкно на початку п'ятої, коли розвиднятися починало, а те мiсце з вiкна проглядається. I вiн ще нiчого не бачив — це два. Нарештi, третє — природа-матiнка. У вас дощ був?

— Уночi почався, i сильний, — я пригадала свiже, як для Києва, ранкове повiтря i блискучий асфальт на трасi.

— Бач, а в нас бризнув. Ну, не зовсiм бризнув, годинку полив. I почався без чогось там п'ята ранку. Метеорологи нашi вже точну довiдку готують. Значить, полив вiн трохи i затихнув десь так о шостiй. А пiд трупом — мокро, i сам вiн дощем не намочений. Ось тобi i вся наука.

Ми сидiли не в залi, а зайняли невеличку кiмнату, що прилягала до кухнi. Менi було тут найзручнiше: можна курити, її навiть охрестили «залом для курцiв». З вiдчиненої кватирки тягнуло вечiрньою прохолодою — нинiшнiй вересень на Подiллi м'якими вечорами не балував. Аби не зачиняти вiкно, я пiдтягнула до себе старий картатий плед i накинула собi на ноги. Тамара зовсiм по-бабськи сплеснула руками, видавши давно забуте в мiстах слiвце: «Лишенько!», пiдiрвалася зi стiльця i збiгала кудись в надра будинку за теплою «бабською» кофтою ручної в'язки. Вiдмахуватися не було бажання, я закуталася в кофту i, вмостившись затишнiше, продовжила.

— Виходить, вбивали десь поруч?

— Чому?

— Ти сказала — «приперли», а не «привезли». Значить, є якiсь пiдстави вважати, що труп принесли на руках…

— А, ну так, — кивнула Тома. — На вологiй поверхнi повиннi були лишитися слiди протекторiв. Нiчого не знайшли. Слiди взуття затоптали. Чiтких вiдбиткiв не виявили. У нас центральна площа — єдине мiсце, добре закатане в асфальт. Ясно, що слiдiв волочiння на ньому теж не лишиться. Могли покласти тiло на возика i доставити, але ж у возика теж колеса є…

— Раз так, — пiдсумувала я, струшуючи попiл у попiльничку, — цiлком логiчним може виглядати припущення, що все сталося неподалiк. Тягнути на собi труп через усе мiсто, нехай серед ночi… Навiть не серед ночi… в цей час у вереснi вже не темно. Великий ризик, погодься.