Легенда про безголового - Страница 17

Одначе в усьому цьому таки була одна особливiсть. Можна сказати, мiсцевий ексклюзив. Зi стiн на вiдвiдувачiв дивилися червоно-клiтчастi Спайдермени. Постер Людини-павука красувався на барнiй стiйцi. А за самою стiйкою стояв вiн, справжнiй живий Спайдермен. Клуб вiдкрився пару годин назад i готувався працювати до глупої ночi. Через те бармен уже вбрався в робочий одяг.

— Цiкаво, у них були проблеми з порушенням авторського права? — поцiкавилася я.

— Ти про що?

— Аби вони просто почепили всю цю павучу лабуду в себе вдома, нема питань. А так це називається використанням чужого бренду з комерцiйною метою.

— Такi ви всi крученi в Києвi, — вiдмахнувся Стас. — Мене цi люди-павуки напружують зовсiм з iншого боку. Наркота тут крутиться, i нiхто нiчого зробити не може, чи, швидше за все, не хоче. А так — будь вони хоч павуки, хоч бетмени, хоч фредi крюгери, горись воно конем! Нам туди!

Жихар взяв мене за руку i пiдвiв до столика в найглибшому кутку. Щойно ми присiли, до нас пiдбiгло дiвча. Бiла футболка з павучком усерединi, очевидно, була клубним одягом офiцiанток. Унiформу дiвча вдягнуло просто на голе тiло, молодi дозрiлi груди випинали, натягуючи тканину, а павук затишно почував себе мiж гостреньких кружалець соскiв.

— Тут годують? — поцiкавилася я в Жихаря.

— Я тут не їм. Але повиннi, еге? — Стас суворо глянув на дiвча, i воно швиденько пiдсунуло менi дешевенький файл iз зображенням Спайдермена. Перелiк наїдкiв умiщався з одного боку стандартного аркуша паперу, пропозицiя напоїв — з iншого.

— Так, — я пробiглася очима по цiнах. Зазвичай, я дивлюся на назви страв, та тут пiсля київських прейскурантiв цiни кидалися в очi вiдразу й не могли не тiшити своїм демократизмом. — У вас тут павукiв не смажать часом?

— Нє, — писнуло дiвча. — Є фiрмовий коктейль «Павук»: томатний сiк, горiлка, коньяк i текiла.

— Ну, це для справжньої людини-павука, — погодилася я. — Мабуть, не ризикуватиму. Ось тут у вас закуска «Фантазiя». Що це таке?

— Закуска «Фантазiя», — пояснила офiцiантка. — Ну, таке, досить ситне, коротше. Вона йде двiстi п'ятдесят грамiв.

— Хай буде, — милостиво погодилася я. — Ну i, мабуть, бутерброди з ковбасою та сиром. Будеш? — пiдняла очi на Жихаря.

— Сонце, менi пиво темне i сто водки. Тiльки спочатку сто водки, потiм — пиво, — зробив замовлення Стас i махнув рукою: все, мовляв, вiльна.

Дiвчина подрiботiла через зал за барну стiйку, де, очевидно, мiстилася кухня, а Жихар так само пiдвiвся, пiшов за нею, наблизився до стiйки i про щось коротко переговорив з Людиною-павуком, пiсля чого повернувся назад i потер руки.

— Значить, ситуйовина така. Мiсто в нас, як бачиш, невеличке. Стороннi на виду. Особливо тi стороннi, котрi користуються послугами мiсцевих проституток. Яких тут, сама розумiєш, теж не так багато. Любительок трошки бiльше, тiльки вони працюють пiд настрiй.

— Що це означає?

— Приїхав, наприклад, сюди у своїх справах багатий дядя. Друзi органiзують йому тут сауну i, вiдповiдно, домовляються з такими дiвчатками. Тобто, розумiєш, вони аби з ким не пiдуть, перебирають клiєнтами i беруть, вiдповiдно, трохи бiльше, нiж професiоналки з траси. У свою чергу, професiоналки працюють за чiткою таксою i цiни одна в одної не перебивають. Частина повiй регулярно тусується тут, у «Павуку». Тепер нiкого з них нема, пiдтягнуться ближче до десятої чи одинадцятої. Серед мiсцевих завсiдникiв у них є постiйна клiєнтура, а нашi таксисти знають, де можна їх знайти: як не в «Павуку», то в «Пiратi» бiля автостанцiї. Там траса поруч, мiсце так само людне, але ризику бiльше. Тут усе ж таки не прохiдний двiр.

Поки вiн робив менi короткий екскурс мiсцевого «дна», принесли горiлку й пиво. Стас перехилив стопку, зробив спраглий ковток з бокала, витер губи тильним боком долонi.

— О, нормально! Так, значить, це я до того, що дiвчатка одна в одної на виду. I коли раптом одна, обслуживши клiєнта, починає витрачати незвичну для неї кiлькiсть бабла, iншi такi речi помiчають. Дiвчатка пiшли, сказали, кому треба, а все — з чистих заздрощiв! Жаба задавила, розумiєш? Ну, дiвчисько притисли до стiнки, вона й призналася, за що клiєнт вiдчахнув їй пристойну копiйку.

— Ти зараз говориш про Сизого?

— Ну так! Вирахувати, кого саме вiн водив до себе в номер, виявилося, як два пальця обмакнути! — Стас знову ковтнув пива. — Ось, до речi, i вона.

У супроводi Людини-павука до нашого столика пiдiйшла непоказна дiвчина. Звичайна зовнiшнiсть, звичайна фiгура, простенька, без фантазiй, зачiска. Нiчого в нiй такого особливого. Справжню повiю я бачила ось так близько вперше в життi, до цього часу уявляла їх тiльки такими, як по телевiзору в рiзних фiльмах. Тому зовнiшнiй вигляд i зовнiшнi данi подiльської проститутки, чесно кажучи, не вiдповiдали кiношним стандартам.

— Це Саша, — кивнув на неї Стас i ляснув долонею по стiльцю бiля себе. — Сiдай, не бiйся. Поговори з тьотею.

Саша присiла, Жихар жестом вiдпустив бармена, той розминувся з офiцiанткою, котра вже несла менi моє замовлення. Не стримавшись, я колупнула виделкою закуску «Фантазiя»: вiдварний рис, яйце й рибна консерва в олiї, прикрашене листочком петрушки i ягiдкою журавлини. Офiцiантка в очiкуваннi дивилася на мене, i я кивком дозволила їй iти. «Фантазiя» так «Фантазiя»…

— Я вже все сказала, — тихо вiдповiла Саша.

— А ти ще раз, сонечко, — пiдкреслено приторно промуркотiв Жихар. — Давай, не затримуй тьотю, бо ми поспiшаємо. Тебе зняв клiєнт, правильно?

— Ну?

— Той чоловiк, який жив в одномiсному номерi, правильно?

— Ну?

— Вiн якось назвався? Говори, бо, їй Богу, оформлю протоколом i пiдеш ти в мене у справi як спiвучасник!

Не дожувавши бутерброд, я запитально глянула на нього.

— Так ти перестанеш «нукати», дiвко, чи далi будеш мене виводити? — тепер Стас уже не муркотiв.

— Значить, сказав вiн, ну, той чоловiк, що звати його Едик i вiн готовий добре заплатити менi, якщо я розкажу, де в нас тут дiвчатка працюють, де можна без проблем наркотики знайти, траву там, табли, все таке…

— Сама не бавишся? — суворо запитала я.

— Ви що! Хiба винця можу ковток, для настрою, i то пiсля роботи, ну…

— Зараз це нас не цiкавить! — гримнув Стас. — Далi давай: для чого йому все це?

— Коротше, той Едик сказав: вiн пише такий спецiальний довiдник для туристiв. Вiльно вiн продаватися не буде. Це йому iноземцi якiсь замовили, вони хочуть мати, як вiн говорив, докладний путiвник по злачних мiсцях України. Казав, тiльки-но вiн це все збере до купи, скоро сюди почнуть учащати iноземцi з доларами i євриками. Заробляти бiльше будемо.

Я вiдсунула тарiлку з недоїденими бутербродами i зовсiм забула про «Фантазiю». Ось, значить, як воно! Туристичний довiдник, значить, мiсцевi легенди! Я давно чула, що в нашiй країнi секс-туризм розвивається стихiйно. А в Києвi та iнших великих мiстах воно все навiть напiвлегально — оголошення в газетах, журналах, навiть у вагонах метро. На провiнцiї секс на кiлька порядкiв дешевший, тiльки ж нiхто не знає толком, куди тут звертатися, аби напевне. Та-ак, у неслабий бiзнес залiз наш голуб Сизий при життi!

— Ти зробила все, що вiн просив? — продовжував допит Стас.

— Ага. Диктувала, вiн записував.

— Скiльки вiдстебнув за консультацiю?

— Триста баксiв.

— Не мало?

— Нормально. Вiн же ще окремо, ну, за теє, за послуги…

— Що ще питав?

— Чи не знаю я, куди йому можна напевне звернутися хоча б у Кам'янець…

— I ти?

— Сказала. Там у мене подружка, Люда, вона наша, з Подiльська, тiльки вчитися туди поїхала. У готелi «Україна» її шукати треба, її там знають.

— Вуаля! — театральним жестом розкинув руки Жихар i вихилив пиво до денця. — Що там нам говорив твiй друг iз музею? Сизий збирався до Кам'янця-Подiльського. Було таке?

Справдi, було. Аби зосередитися, я заплющила очi i на кiлька хвилин сховала обличчя в складенi човником руки. Коли забрала їх, Саша вже сунула до виходу, цокаючи каблучками, а Жихар дивився на мене з виглядом переможця.