Крайня межа (СИ) - Страница 40

- Хапаємо? - збентежено перепитав він.

- Він талановитий, тому є шанс, що те, що ми зробимо можна буде їсти. До того ж буде веселіше. І це ж виробничий експеримент. А раптом це буде настільки неймовірно смачно, що захочеться поділитися з усім світом і як ми це будемо пояснювати шефу?

- А!!! - засяяв хлопчина. - А ви хитра. - на його таку заяву я зробила вигляд, що озираюсь довкола, а потім нахилилася до нього і стиха прошепотіла.

- Нікому про то не кажи. - він розгублено моргнув, дивлячись на мене. А я вискочила в пошуках щасливця на цей день. На виробництві при вигляді моїх палаючих нездоровим ентузіазмом очей народ захвилювався, я розпливлася в щасливій посмішці, Мішу перекосило.

- Емілія ? - видихнув він.

- А є одна ідея, потрібно терміново перевірити.

- Яка ідея? - з придихом виговорив він.

- Цікава. Тому поїхали. Нас чекає новий експеримент.

- Ви жартуєте?

- Через 5 хвилин чекаю біля моєї машини.

- А робота?

- А це і є робота. - рикнула я. - Час пішов. - і я швиденько зібрала потрібний сир та повернулася до себе в кабінет, взяла сумку і ми радісно поскакали до машини. Кулінарна ідея нас захопила і з нетерпінням ми дочекалися Мішу.

- Так, що ви придумали? - буркнув Міша.

- Сир на грилі.

- Сир…Що? - його збентежений вираз обличчя мені сподобався.

- Новаторів відрізняє вміння йти на ризик і пробувати нове. Хай це буде страшно, незручно, але ніколи не дізнаєшся, поки не спробуєш. - з такою душевною посмішкою відказала я. - До того ж це має бути смачно і цікаво. Так, що ти про це знаєш? - все таки задала я запитання.

- Щось поверхнево, що на грилі можна готувати багато сирів, але робити це потрібно правильно.

- От і будемо пробувати робити це правильно. - завзято розсміялася я. - Заодно і обід зробимо. Ти ж здогадуєшся, що ти готуєш, а ми плутаємося у тебе під ногами.

- Та ні в зуб ногою? - виразив він безкінечне награне здивування. - А я то все думаю, чого б це ти мене смикнула з робочого місця. Жінки….- пожалівся він Алексу. - І отак завжди, варто тільки дати слабинку і все пропало.

- Ти найкращий…просто митець своєї справи. Рівень Бог.

- От і вертить мною, як циган сонцем. - з задоволеною посмішкою розвів він руками.

- Але тобі ж весело зі мною. - з посмішкою у відповідь пробурмотіла я.

- То у неї просто лейтмотив, вона з усіма так, спочатку душу витрясе, а потім ще й скаже, але ж зі мною весело. - пошепки поділився він з Алексом.

- А-а…я ж усе чую. - шикнула на нього, але всі знали, що то тільки жартую. Додому ми приїхали рекордно швидко. Галина Іванівна чому була безмежно здивованою, Алекс нею затисканий, а я нарешті змогла пояснити причину нашої появи дома. Вона тільки махнула рукою, а я таки поцупила хлопців і привела їх до мангала.

- Хлопці ви розводите вогнище. Сподіваюсь хоч хтось з нас вміє це робити? - виразно заглянула одному та іншому в очі. Хлопці переглянулися один з одним.

- Вогнище ми то вміємо розводити, а ти неси все, що ми там маємо готувати.

- І тут нам на радість буде Галина Іванівна. Пішла вмовляти її віддати нам продукти. А ви нічого без мене не спаліть. - суворо так сказала їм. На що вони тільки хмикнули. І щось там пробурмотіли у відповідь.

Приготування кулінарних шедеврів зайняло у нас три години. Чого тільки у нас не було сир запечений з салатом, сир на грилі з чорнично імбирним соусом, хліб з сиром на грилі, шашлик з сиру з овочами, сир-фета на грилі, зайняті були всі, Галина Іванівна з Михайликом правда найбільше працювали , а ми з Алексом здебільшого плутались у них обох під ногами, але нам було весело і несподівано смачно, ми були замурзані, але щасливі. Я підколювала Михайла ідеями відкрити ресторан сирної феєрії, він нещадно пройшовся по моїх кулінарних здібностях ну, таки да не змогла я навіть рівно овочі порізати вони всі були так авторські кривенько порізані, але ідеєю я була захоплена тому я вирішила, що я сьогодні працюю музою. У нас з приводу цього виник навіть така собі суперечка, але я вас прошу, одна жінка і два якихось нещасних чоловіка, звісно мою правоту усі визнали вже через 20 хвилин. Зате помічник з Алекса був набагато ліпший за мене, чим він мене неймовірно здивував, бо готував з ентузіазмом та натхненням. Отак під смішки та гуморини ми проводили час, аж поки в двір не зайшли Ярослав з Марією. Власне у них обох був злегла приголомшений вираз обличчя при вигляді на нашу компанію.

- О, батьки. Привіт! А ми тут, як сказала Емілія, творимо нову історію. Приєднуйтеся, у нас тут сир на грилі.

- А?! …- видихнув Ярослав.

- Я бачу ти тут весело час проводиш, - пробурмотіла Марія, підійшовши до сина і витерла сажу з його щоки.

- Мам, круто. Скуштуй. Спробуй ось це. Мам це просто неймовірно смачно. Мам, а ще у нас тут є соус. Татко, а ти ось це візьми. - Алекса вистачило на обох батьків, він встигав і батькові і матері накладати повні тарілки, не перестаючи торохтіти, про те, як ми приготували ту, чи іншу страву. В його батьків повторно щелепа приземлилася на землі.

- Не знала, що тебе цікавить кулінарія. - тільки сказала Марія.

- Я й сам не знав, але це так цікаво і мені сподобалося Міша стільки всього вміє, А Галина Іванівна соус готувала, а ми з Емілією так потрохи допомагали я сам смажив сир ось скуштуйте. Скажіть клас.

- Клас. - видихнув Ярослав, який в усі очі розглядав свого сина.

- Мам, тобі ж сподобалося? Так ? А цей скуштуй.

- Сину мені сподобалося. Це смачно. Що ти там ще пропонуєш? Що я їм?

- То мам шашлик з сиру.

- О! Звісно адигейський сир я на Кіпрі їла, але у вас вийшло навіть краще.

- А я казав. - переможно проговорив Алекс.

- А ідея не така вже й погана з сиром була. - проговорив мені на вухо Михайло.

- Люблю, коли я права. То ми спробуємо?

- А куди ж ми подінемося. - зітхнув він. - Але ти Емілія головне відійди від мене, а то Ярослав Павлович якось ну дуже прискіпливо вже на мене дивиться. - Після його слів перевела погляд на Ярослава, той тримав в руці сир і дійсно в усі очі дивився на мене.

- Гадаєш він має злі наміри? - прошепотіла я Михайлові на вухо.

- А тобі подобається кота за вуса смикати? - хмикнув він.

- Ні разу. - з цілком серйозним виглядом відповіла я.

- Ладно, я назад на роботу, а то мені трохи не зручно на вашому сімейному святі. - прошепотів він мені.

- Добре Михайлику, біжи працюй. - відпустила я його. І він швиденько з усіма попрощавшись поїхав далі на роботу.

- Все добре? - підійшов до мене Ярослав, острах в його очах перемішався з насторогою.

- Ну, ми розважалися. Хороший у вас син. - чесно зізналася я, поглядаючи на Алекса, який щось ще розповідав матері. Марія в усі очі розглядала сина час від часу кидаючи здивовані погляди то на Ярослава то на мене.

- Сину збирайся, нам потрібно їхати. - пролунав голос Марія і я нервово відірвала погляд від Ярослава.

- Вже? - розчаровано пробурмотів хлопчина.

- Ми ж домовлялися. - суворо проговорила вона і хлопчина похмуро кивну.

Ще з годину у нас пішла на прощання і чаювання, потім ми провели Марію з Алексом та Галину Іванівну і нарешті за цей довгий предовгий день ми залишилися одні.

- Вибач, що не сказав про Марію. Я не встиг. Ми з нею вже давно про все вели переговори і тільки зараз дійшли остаточної крапки. А у неї з часом зараз трохи складно і як тільки вона знайшла час то тут же прилетіла. Ось, якось так все і вийшло. - розвів він руками. - А син дуже просився з нею. Він просто скучив, але у нього зараз змагання і часу теж не було приїхати. - він повів напруженими плечима.

- Потрясіння у мене при вигляді твоєї дружини і сина вже пройшло.

- Моєї вже колишньої дружини. - поправив він.

- В тебе дуже чудовий син. І я вам по хорошому заздрю. Пробач, що це кажу. Але ти негідник, міг би все ж попередити, а не доводити мене до серцевого нападу.

- Сердишся?

- Чай з м’ятою п’ю. Так, що я вся така спокійна і врівноважена. Але пожалій мої нерви на далі і більше ніяких сюрпризів. А так і ще одне я звісно не ревнива, але хату мій хороший ти краще застрахуй.