Крайня межа (СИ) - Страница 39

- Так. - цілком впевнено видавила я посмішку, злегка схиливши голову донизу. Та він вагався. - Я думаю, знайду чим нам з Алексом розважитися.

- Добре. Ми на кілька годин. - ще раз заглянувши в очі кивнув він. А я зібрала усю свою залізобетонну волю і намалювала на лиці бісову впевненість, якої я геть не відчувала. Та грець з нею. Наліпленою посмішкою я провела їх до дверей і навіть відчула якесь полегшення коли вони обоє зникли з моїх очей.

- Алекс, ти голодний? - повернулася я до хлопця.

- Не те, щоб сильно. А ви будете зі мною дружити? - з таким сарказмом проговорила ця дитина, що внутрішньо мене пересмикнуло.

- Для початку я голодна, сніданку в мене ще не було, далі я хочу каву. Поки я буду їсти я подумаю, над своєю моделлю поведінки. Я нічого не знала про ваш приїзд і все таке інше. То ж поки я ще збентежена.

- Хм, - дитина пильно мене просканувала поглядом, аж мурашки пробіглися.

- Ні, спочатку їжа. - заперечливо хитнула головою і пішла до рятувального холодильника. Так, що я знаю про підлітків, що вони є, і що я з ними не мала справ. Не густо на початок. Але з холодильника їжу дістала, поставила розігріватися .

- Що ти будеш пити? Чай, каву, какао?

- Чай. - подумав і озвучив хлопчина.

- Хороший вибір. - пробурмотіла я. Дістала керамічний чайник, ополоснула його гарячою водою, кинула заварку, залила водою. Прості рухи, вивели трохи мій мозок з стану ступору.

- Алекс, ти будеш їсти гарячі бутерброди?

- Буду.

- Мий руки. - сама швиденько зробила бутерброди. Від відчуття голоду мене вже починало нудити. Тому бутерброди були приготовані просто з космічною швидкістю. І от вона чашка кави в руках, бутерброд на столі. Блаженство.

- А серветок у вас немає? - грубо струхнув мене на землю Алекс. Перевела на нього погляд.

- Он, там на поличці. - нагло показала йому напрямок до серветок пальцем. З незадоволеною моською піднявся, сходив взяв серветки, розстелив одну собі на колінах. Я мовчки милувалася. Зробив ковток чаю.

- Що за чай?

- Чай, як чай і трішки меду. - мило посміхнулася я.

- Він же як помиї.

- Алекс я за демократію, тобі щось не подобається он чайник, он заварка. Я не люблю чай, тому може дійсно я не вмію, його правильно залити гарячою водою.

- Леді, ви такі дивні.

- Чому? А хоча можеш не відповідати. - сама собі сказала. - Чим хочеш зайнятися поки будемо чекати твоїх батьків?

- Чому у вас такий дивний надпис на футболці? - здивував він мене запитанням, довелося відтягнути футболку і заглянути, що я там на себе натягнула зранку. Улюблена чорна футболка з надписом «Посміхайся - завтра буде гірше».

- А… я просто великий оптиміст по життю.

- Це якось не помітно. - пробурмотіло дитя з повним ротом.

- Хочеш я покажу тобі сироварню? - Алекс задумався на хвилину.

- Ну, можна.

- Добре. Тоді з мене найсмачніший сир. Якщо ти доїв, то поїхали.

- Поїхали. - піднявся він з-за столу з серйозним виразом обличчя. А я видихнула з полегшенням, все таки це син Ярослава і мені дійсно хотілося б з ним потоваришувати, але я поки була схвильована, трішки боялася якось відштовхнути його від себе, так не зрозуміло було, чого від нього чекати. У них сім’я , а тепер такі зміни і якась нова незнайома тітка, що претендує на місце його матері в серці його батька. Хоча, як тільки мої гострі емоції, трохи зріжуть кути і я зрозумію, що я доросла, відповідальна людина, а він дитина і що все залежить від мене то мене попустить і я виберу правильну позицію.

- Знаєш Алекс, я трішки хвилююсь, я люблю твого батька, але я також давно не спілкувалася з дітьми, тому боюсь зробити щось не так…

- Леді, ви трохи чудна, але так усе нормально. - подумавши над моїми словами видав Алекс.

- Ок, тоді просто живимо далі. А ти колись їв сирне морозиво?

- Мені 14 років, звісно їв.

- Тоді матимеш змогу порівняти і озвучити свої враження, як споживача. Ми вже майже підкралися до святе святих, машина у нас залишається за огорожею, а далі ми йдемо пішки.

- Будеш сьогодні дегустатором, за ціниш наші викрутаси. Тяжко мені тут знайти цінителів прекрасного, тут більше полюбляють по старинці, рідкісні одиниці готові спробувати нове. - приговорюючи це все я швидко вела його за собою до цеху, попутно вітаючи усіх місцевих. На хлопця місцеві зглядалися, я радісно шкірилася, випромінюючи залізобетонну впевненість, гордий та незалежний вигляд, тому по дорозі жодного запитання на тему, а що це я за хлопця веду не було задано, виробництво знало вже мій поганий характер і зайвих питань взагалі не задавало.

- Так, усім увага. - зате відривалася я. - Знайомтеся, це Алекс сьогодні він у нас дегустує нашу продукцію. - скупо кинула я, а всі інші напружилися, по вигляду було видно, у них просто на лиці було написано і що ця благувата, вигадала ще. Але народ спрацював добре, Роман тут намалювався поряд Алекса і ввічливо запросив його в наш дегустаційний зал. Алекс глянув на мене, я ствердно кивнула його і він пішов за Романом. А мені справді було цікаво, що цей хлопчина скаже, які він враження винесе звідси.

- А хто він такий?- пошепки задала питання Зіна.

- Наш клієнт, якому має сподобатися те, що ми робимо.

- Так він ще дитина?

- Так, щось певно я недостатньо добре пояснила з приводу ХТО є нашим клієнтом? Повторимо тренінг.

- Не треба. - жалібно пискнув персонал.

- Тоді чому ви тут ще вештаєтесь? - задала я цілком риторичне запитання. Народ миттю перетворився на текучу рідину і розплився по своїм робочим місцям з завзяттям взявшись до роботи. - Ну, просто відчайдухи. - пробурмотіла я, подумки підбираючи тренінг куди всі дружно сходять. Ну, що ж якщо не вийшло второпати з першого разу, буду плекати надію, що вийде з другого у когось навіть з третього. А далі звичний робочий день, хтось щось комусь не довіз, привезли, але не те, замовили, але не те, прийшли пожалітися на хамську поведінку майстра, послухала оцінила, сказала, що їм пощастило, я б взагалі за таке вбила б. - досить доступно проричала я. Мене почули і виявляється не тільки вони, в дверях стояли Роман з Алексом в якого були неймовірно великі та круглі очі.

- Привіт! Як тоді наша сироварня? - задала я запитання, попутно подякувавши Романові і попрощавшись з тими з тонкою душевною організацією.

- Чим ви незадоволені? - запитав Алекс.

- То не зовсім так. Просто іноді доводиться з людьми на одній з ними мові розмовляти. Це як:» Allen Leuten recht getan ist eine Kunst, die niemand kann.»

-  that on any level, but yes. - перейшов на англійську Алекс.

- Це німецький вислів, про те, що всім людям вгодити мистецтво, яке не під силу нікому. То як наш сир?

- Well, that .

- А я рада, що тобі сподобалося. А що найбільше прийшло до смаку?

- Морозиво і там такий смачний ще сир був.

- Тільки один? - з легкою посмішкою запитала я.

- Ну, не один…Ладно сир був смачний, окрім якогось одного, той просто фе…- і він виразно витягнув язика показуючи, яка то була бридота.

- А що було не смачно? - продовжила я допитуватися про його враженні.

- Я люблю тости з сиром та арахісовим маслом. А взагалі люблю сир, особливо коли його багато і він такий злегка розплавлений, або з скоринкою і так ням...ням.

- А в цьому щось є…- злегка задумалася я над його словами. - Неймовірно красива інтерлюдія, вишукана та ніжна. Спокуса пікантного аромату сиру та його ретельно підібраного супроводу.

- Леді, ви про що? - розгублено заглянув він на мене.

- Сир на грилі. Розкішне видовище, а з травами перетворюється просто на ароматний делікатес. А сир з овочами, здатен створити прекрасне різнобарв’я, сир легко плавиться до утворення шкірочки просто ідеально для барбекю.

- Ніколи не пробував. - але очі у Алекса загорілися.

- А знаєш давай спробуємо. Хочеш?

- Запитуєте?! Я з вами.

- Супер. Тоді хапаємо нашого шефа і гайда експериментувати.