Крайня межа (СИ) - Страница 38

- Я радий, що тобі сподобалося. Я старався.

- Я оцінила. Навіть не підозрювала в тобі такого романтика.

- Я теж. - розсміявся він. - Але здається, для тебе зможу я все.

Цей вечір дійсно був особливий, для нас, двох дорослих спокушених життям людей, які вже не ті, якими були вчора, які тепер просто знаходили найбільшу радість в самих простих речах.

Ми спускалися у вітальню, коли двері відкрилися і з вигуком : «Тато!» в кімнату забіг хлопчина, а за ним увійшла неймовірно вродлива жінка в стильному платті. Ярослав розгублено зловив хлопця в міцні обійми, затим перевів шокований погляд на жінку і на мене. До мене зі швидкістю шквального вітру долетіло і збило з ніг розуміння хто вони і хто я зараз. Я так захопилася відкриттям почуттів, оголенням своїх емоцій, виявлення, що я кохаю, розкриття цього найприємнішого, найзахопливішого почуття, що приносить радість, усмішку та всепоглинаюче відчуття щастя, що геть упустила з виду реальність. Мій подих перехопило, серце, як та впіймана птаха калатало десь біля скронь. Я зробила крок назад і притулилася до стільця, приголомшена, осліплена від виру відчаю, що тугим вузлом закручувався всередині.

-Маш, а що ви тут робите? - як крізь вату чула я голос Ярослава.

- Ну, якби ти тільки б брав телефон, то уже б знав, що я знайшла дуже обмежений проміжок часу, щоб приїхати до тебе і закінчити всі справи. Але ж змоги до тебе додзвонитися не було. - мелодійним голосом, та ледь насмішкуватим тоном проговорила вона.

- Чорт! - простогнав Ярослав. Я його розуміла, телефони були вимкнені від учора, та й досі їх ніхто не увімкнув. Ярослав пробігся по мені поглядом.

- Емілія, це не зовсім те,що ти подумала. - його очі були неймовірно розширені , він нервово ковтнув.

- Ой, - зойкнув підліток. - Здається тут назріває неловкий момент і вияснення відносин. Дорослі я вас залишаю, так як не хочу, щоб ви мою психіку травмували.

- Алекс, без сарказму будь-ласка. - охолодила юнака жінка.

- Зрозумів. Я просто вийду, киснем подихаю. - і юнак вискочив за двері. В моїй голові шуміло і я вже дивилася на цю ситуацію як крізь пелену, щось бачила, але не прив’язувала це до себе. - Твою ж …мишу. - простогнав Ярослав і зробив спробу наблизитися до мене. Та я зараз не хотіла, щоб він мене торкався, нервово посунулася назад від нього. - Емілія! - його голос став таким спокійним і лагідним, яким з психами говорять, або з тими, хто тримає в руках якусь дуже небезпечну річ. - Маша, зараз знаходиться тут, бо ми з нею маємо підписати папери, які остаточно розірвуть наш шлюб. Емілія, я б ніколи з тобою такого не зробив, про що ти там зараз так наполегливо думаєш. Ми розлучаємося з Машею, ми про це ведемо вже не перший місяць перемов. І я правда не знав, що вони сьогодні приїдуть. Емілія, ти мене чуєш? Рідна моя? - тепер в його голосі зазвучала паніка.

- Так. - зробила я над собою зусилля і видала одне слово.

- Добре, ти посидь, а я тобі водички принесу. - і він обережно підійшов до мене відсунув стільця і посадив , а сам підірвався за водою.

- А ти і справді закохався. - якось гірко промовила жінка вслід Ярославу, а потім вона перевела погляд на мене. - Не можу сказати, що щаслива за вас, все таки всередині мене тліє відчуття заздрощів. Я трохи заздрю Ярославу, що він зустрів ту через яку готовий гори звернути. Розумію, що то дещо безглуздо. Адже до мого власного щастя то не має ніякого відношення, але все одно чомусь неприємно. - і повторно ця елегантна леді, загнала мене в океан почуття ошелешення.

- Ось візьми, - і Ярослав турботливо в мої руки впхав склянку з водою. Взяла, зробила навіть ковток під їхні погляди. - Ти як? - ні, ну що тут скажеш, все завгодно тільки не правду.

- Дякую. Все добре.

- А по її сполотнілому лиці того не скажеш. - почала говорити Маша. - Емілія, так здається? Емілія, ти ж не подумала часом, що я тут вбивати тебе буду за зв’язок з Ярославом? - знову ця зверхня насмішка, але сказана таким турботливим тоном, що просто пройняло до мозку кісток.

- Ні, що ви. Ви надто елегантно для того виглядаєте. Отрутою швидше б отруїли. - пробурмотіла я. Вони обоє спочатку витріщилися на мене, а потім переглянулися між собою.

- Все таки де ти її взяв? - запитала вона, задумливо так розглядаючи мене.

- Марія! - прозвучало, як застереження. - Припини негайно. - стиха проричав Ярослав. - Емілія, зачекай на мене, ми від’їдемо з Марією, закрити усі справи. І вибач будь-ласка. Просто зачекай на мене. Добре? Я все поясню, як тільки повернуся.

- Так, звісно. - всі сили я доклала , до того, щоб мій голос звучав спокійно. Не повірив, з сумом позаглядав мені в очі. Його внутрішні метання чітко проглядалися. Глибоко вдихнула, дістала маску впевненості, зібралася…підвела на нього погляд. І схрестилися погляди, як шпаги, а актриса з мене хороша, бо Ярослав знайшов в моїх очах саме те, що я хотіла показати. Ледь помітно кивнув мені. Я видавила всерозуміючу посмішку. З трудом перевів від мене погляд на Марію.

- Добре. Марія, то ми можемо їхати?

- Ще хвилинку. Ми тут пошепочемося по-дівчачому. - з такою вередливою посмішкою сказала вона, що тут же викликала моє нею захоплення. Ярослава перекосило, а я заміть нервового сміху, тільки розтягнула губи в ледь помітній посмішці. - Емілія, мій син дуже любить свого батька. Він дуже хотів з ним провести літні канікули. Але я думаю, що вам зараз було б добре побути вдвох, тому не буду вам створювати зайві труднощі і сина я займу. Але осінні канікули він проведе з батьком. Я б хотіла, що б ви по можливості знайшли з ним спільну мову. Він дуже розумний, хоча ще дитина. Більше того підліток, але я голосую за мирне існування і від вас очікую того ж. Чи можу я на нього розраховувати? - Чорт, вона просто неймовірна. Вродлива, розумна в міру стервозна, та на такій і я б одружилася. Відчуття гидкого каченяти просто зайшлося в істериці. Покосилася на Ярослава. Той просто на неї дивився, без вогнику, без почуття, без істерії, без захоплення і внутрішні демони вляглися.

- Марія, я сильно не прихильник роздутих, мелодраматичних, сопливих історій. І я ні в якому разі не стану на заваді батьківській любові та процесові виховання батьком дитини. Так, як я вважаю, що саме батько формує в сина певне відчуття чоловічою субкультури, вводить сина в світ соціальних відносин, та допомагає йому проявити та реалізувати себе, як чоловіка.

- Трохи, приголомшена вашою освіченістю , але рада, що ми все вияснили. Тоді дійсно нам пора. - провівши мене поглядом, який я так і не змогла зрозуміти, Марія похлопала Ярослава по плечі привертаючи його увагу. - бо хоча він і почепив маску «о, все нормально, я контролюю ситуацію», та ні в чорта він її не контролював і добре йому від того не було. Виглядав він напружений, як електричний дріт.

- Якщо Алекс залишиться, я з ним побуду. - запропонувала я глянувши на Марію.

- Впевнені, що впораєтесь?

- Не хвилюйтесь, все буде добре. - запевнили я вже їх обох.

- Добре. Тоді я покличу Алекса. - здалося, що я з якимось навіть полегшенням сказав Ярослав.

- Алекс, зайди будь-ласка. Впевнений, він десь поряд. - пояснив він Марії, на її злегка підняту брову в німому запитанні, чого ти єрепенишся. Але і справді, Алекс зайшов через пару хвилин.

- Так, татку?

- Синок, ми з твоєю мамою поїдемо по справах, тобі пропонуємо залишитися з Емілією, вона тобі все покаже, але ти її слухаєшся. - проговорив це Ярослав обійнявши Алекса за шию, наблизивши до нього обличчя та дивлячись йому прямо в очі. - Розраховую на твою чоловічу поведінку. - вже ледь чутно і тільки синові одному прошепотів той йому. Той серйозно так, кивнув у відповідь і Ярослав легко потріпав його волосся. - та ніжність, яку я бачила в його очах по відношенні до своєї дитини , зворушила, розчулила, торкнулася тієї глибини моєї душі, яку я вважала мертвою. Опустила очі, намагаючись притамувати збентеження, що огорнуло мене.

- Емілія, ми не надовго. Все в порядку? - прошепотів він наблизившись впритул до мене, з його очей не зникло занепокоєння.