Крайня межа (СИ) - Страница 35

- То виявляється халамидником ти був ще тим.

- Ага. Час тоді був такий, коли спокій був твоїм найбільшим ворогом. Мобільних телефонів не було, комп’ютерів не було, ми взагалі були щасливі діти, спілкувалися один з одним вживу.

- Сучасним діткам можна тільки поспівчувати вони живуть в час такого інформаційного хламу, в такому перенасиченому простору інформацією, перед ними весь світ, який вміщається у віконце планшета і водночас повна ізоляція.

- Та, да. З однієї сторони їм можна позаздрити, що у них доступ до будь-якої книжки світу. З іншого, а як багато ти читаєш?

- Я читаю багато різноманітної літератури : ділову, розвиваючу, навчальну, художню. Світ змінюється, я змінюсь і вимоги до себе ставлю вище.

- А в школі ти була зубрилкою.

- Не вгадав. Я посередньо вчилася. На жаль шкільна програма у викладанні наших вчителів не надихнула мене, але я цікавилася усім на світі, психологія, філософія, давня історія, міфологія ото було для мене смачно правда замало. Книжок тоді було мало, це зараз коли я заходжу в книгарню, очі розбігаються. Тому, до речі похід в книгарню це завжди дорого, як мінімум декілька пенсій наших пенсіонерів.

- А що це ти пенсіями так дивно рахуєш?

- Так наближаюсь ж до цього віку, коли сповна зможу відчути дбання держави про себе.

- Що страшно?

- До тремтіння в колінках. Але поки ми рухаємося самі і живемо без вставної щелепи то встаємо. Я в душ. А ти готувати мені каву.

- Як скажеш, моє щастя. - ліниво пробурмотів він мені в слід.

- Скажу, що люблю тебе. - визирнула я з-за дверей і все ж вийшла в душ. На душі було легко, все в середині співало та готове було пуститися в танок, на лиці грала дурнувата посмішка, губи замучені поцілунками, а очі наповнені розпусним вогнем від складених асоціацій я розсміялася. Точні ознаки закоханості, що прокралася крізь шкіру до самих нервів. М-да, а ще якихось 20 років тому назад, мені здавалося, що в такому віці кохання вже не існує. Та дурня. Воно просто стало доросліше, розсудливіше і обережніше. З ванної я вислизнула в при піднятому настрої, на кухні в джинсах з голим торсом і з задумливим виразом обличчя робив бутерброд. Підкралася до нього зі спини і обійняла.

- Слухай, я щаслива. - пробурмотіла. Він вивернувся з моїх обіймів притягнув до себе, заглянув мені в очі.

- Твої зізнання, коли ти хочеш чашку кави такі милі.

- Негідник. Ти мене розкусив. - розсміялася я у відповідь, а він мене поцілував. І поцілунок зі смаком кави на його губах був неймовірно солодким. Ми навіть захопилися, завадив тільки хтось наполегливий хто намагався Ярославові додзвонитися. Той чортихнувся і взяв трубку. А я вмостилася за стіл без жодних докорів сумління почала гризти бутерброд. Ярослав був весь у виробничих питаннях, шипів він знатно. Я навіть втоптала другого і допила свою першу священну чашку кави. Життя здається чудова річ.

- Все добре? - запитала я, коли він все ж закінчив розмову.

- А! Не питай. Знаєш, як там Капиця казав, що зібрати стадо з баранів легко, важко зібрати стадо з кішок. Якось так.

- Обожнюю, коли ти цитатами говориш. - промуркотіла я, а його погляд миттю опустився на мої губи.

- Ні, ну ми так на роботу ніколи не зберемося. - розсміялася.

- Отож бо й воно. Коли ти хочеш поїхати? - покрутив він чашку в руках.

- Завтра.

- Я щось вже скучаю. Може ти не поїдеш?

- Яр, мені потрібно. Це всього лише на два дні.

- Добре. Але, щоб ти знала мені то не подобається.

- Я ще про це вчора зрозуміла. - він невдоволено посопів.

- Ти куди сьогодні?

- В сироварню. Буде перше відвантаження. Подивлюсь, що там наварили.

- Нервуєшся?

- Змучуюсь невизначеністю. Тут же ніколи не зрозуміло що і як вийде в кінці.

- Песимістка. - з лінивою посмішкою поглянув він на мене.

- Оптимістка. Вірю в краще, але точно знаю, що щось може піти не так в будь яку мить.

- Збирайся. Я відвезу тебе на роботу. Закінчиш набереш, я тебе заберу.

- Добре. - легко погодилася я і пішла збиратися. Яр з одягом не сильно заморочувався, просто до джинсів натягнув футболку. Його вигляд я оцінила томним поглядом і всілякими непристойними думками. Та все ж ми сила, поцілувалися тільки кілька разів і на роботу приїхали серйозні, як саме задоволення.

Переключитися на роботу вийшло не відразу, голову баламутили ще різні такі солодкі думки. Але нікуди не подітися довкола мене були люди в очах яких було запитання, що далі. Зусиллям волі зібралася, переодягнулася і пішла на виробництво. Пахло сиром і молоком. Ну, що ж поїхали. Планів у мене було ще багато, прийняти участь у сирних ярмарках та фестивалях та навіть впроваджувати сирний туризм. Стратегія мала бути продумана до найменшої дрібниці, від кольору на сайті до зав’язок на сирові. Простота, зручність, індивідуальність. Крафтова сироварня, що варить кращі сири. І тут вже нам українцям потрібно підтримувати таких виробників, своїм вибором, щоб вони могли працювати далі. А наша задача налагодити прямий зв'язок з покупцями, істинними шанувальниками сиру. Задача виробництва виготовляти сир з винятковим смаком та високої якості для найвибагливішого покупця. А для цього доведеться багато попрацювати, бо перед нами стоїть багато викликів. Починаючи з сировини, поголів’я тварин в Україні за останні роки скорочується, а це недобрий знак, бо це не лише зменшення рівня задоволення споживчих потреб, але й скорочення робочих місць на селі та нарощування дефіциту органічного добрива. В нашому випадку ми це ще можемо спробувати вирішити збільшенням закупівельних цін на молоко в господарствах населення. А це потягне за собою збільшення собівартості товару. Навіть самий найкращий товар потребує маркетингової стратегії, аби цей товар в цій величезній кількості асортименту споживач міг помітити, а якщо товар новий, то про його існування потрібно ще донести. Ну, що ж принаймні я знаю, чим я буду займатися найближчий час. А далі понеслося і мій робочий день закінчився з дзвінком Ярослава з його такою лагідною вимогою йти додому, бо вже пізно. Дійсно, щось ми з нашим інтернет-магазином трішки захопилися, бо вже у всього нашого дружного колективу з 3-х чоловік очі були червоні, як у упирів.

- Ти обідала? - по дорозі запитав він мене.

- Так, мені приносили сир і каву. І сир я тобі скажу ми варимо смачний.

- То я радий, але все ж хотів би, щоб ти нормально харчувалася. Тому, ми тепер будемо обідати разом. - суворо проговорив він, поклювавши мене поглядом. Після його слів я навіть розгубилася.

- А? Ну, якби дякую.

- Та, якби будь-ласка. - перекривив він мене.

- Твоя турбота, дуже приємна, а я як ти замітив навіть не обурилася, щодо притиску моєї свободи.

- Знаєш, я сьогодні по радіо чув, що всі дівчатка мріють зустріти поганого хлопця, який би хорошим був тільки для неї, а всі хлопчики мріють зустріти хорошу дівчинку, яка була б поганою тільки для нього. Я про тебе мрію саме про таку, яка ти є.

- А, чудово. Тобі знову пощастило. Завжди було цікаво, ну мрія це якийсь набір рис, характеру так трішки ідеалізовано, а от реальна людина це і поганий настрій і лінь і злість, депресія і зазвичай на цьому фоні то вже прямо таки важка психологічна травма від того, що всілякі омріяні принци виявляються скотиняками.

- Ну, знаєш з принцесами там теж все не так просто то жаба, то відьма.

- Дозволь, але ж правило просте виконуєш по відношенню до жаби певні ритуальні моменти і по ідеї вона стає принцесою. Все так як і в житті. Жінка завжди буде літати і тільки від чоловіка залежить на крилах чи на мітлі.

- І ким же ти хотіла бути?

- Сплячою красунею.

- Чого?

- Ну,як принца не дочекаюсь, то хоча висплюсь.

- Мда, раціональність в тобі рулить.

- Я не прихильник мелодрами це точно. Просто в мене тверезий погляд на життя.

- Йди сюди, мій тверезий ти погляд, я шалено скучив за тобою. - Ярослав зупинив машину так і не доїхавши додому і притягнувши мене до себе жадібно поцілував. Мурашки табуном пробігли по тілу від голови до п’ят, а потім назад, а серце прискорено заторохкотіло в грудях.