Крайня межа (СИ) - Страница 34

Додому я поверталася пізно, неспішно йшла роздумуючи про всяке різне, та частіше думки звертали проторованим шляхом до Яра. Деякий час я розгойдувалася на лагідних хвилях мрійливих думок і почуттів та потім сумніви знову накочувалися, як цунамі на мирний берег. Виснажливі перемови були проведені і почуттям було дано право на життя, а непокоєння посунуто на задвірки з вимогою, не висовуватися, адже нічого так не краде життя, як звичка хвилюватися. Те бісове майбутнє може і не настане, а я вже розглянула усі його найгірші варіанти. На Яра я наткнулася, як корабель на скелю. Він сидів на сходах і тримав в руках бокал час від часу бовтаючи його вміст він робив ковток, його погляд при цьому блукав десь далеко і судячи з його з досить невеселого виразу обличчя думки його відвідували не радісні. Таким засмученим бачити мені його не хотілося. Зітхнула.

- Ярослав, ми можемо поговорити? - підійшла я до нього. Він перевів погляд на мене.

- Якщо після слів нам треба поговорити, ти мені хочеш сказати, що все було класно, та давай залишимося друзями. То, ні не можемо.

- Ні, ну я звичайно знала, що можу на людей депресивні думки навіювати, але ж не до такої степені. З чого ти таке взяв? - обурилася я.

- З того, що ти вже кілька днів ходиш похмуріша похмурого, щось в невпопад відповідаєш і тяготишся моєю присутністю.

- До болю вражена такими висновками. Вибач, просто якось всього було багато для мене, багато подій і я крутилася, як дурепа в колесі.

- Білка. - поправив він мене.

- Ні, у білки хоч шуба є, а я як дурепа. - старезним анекдотом відказала я, він посміхнувся і здається градус напруги навіть понизився.

- А ти хочеш шубу?

- Ні, я хочу, щоб ти спокійно мене вислухав, бо щось здається пішло не так і я щось певно не те зробила. - Ярослав ожив, в його очах окрім собачої туги і дзвенячої напруги показався обережний інтерес до розмови.

- Добре. Бо поки, що нічого доброго немає. - я дещо нахилила і кивнула головою, погоджуючи з його ствердженням.

- Для початку вибач, що віддалилася, це ніяк не пов’язано з тобою, просто я виявилася не готовою до шквалу емоцій, що мене захлиснув. Я не думала, що зможу полюбити і мене трохи штормить, я сама собі в цьому боюсь зізнатися. Я водночас в захваті від даного відчуття і в дикому жахові.

- Чому? - кинув він питання.

- Бо це стало для мене таким собі потрясінням. Я не кажу, що це погано. Це класно. Це настільки запаморочливо та неймовірно, що я ще сама в шоці від себе. Ти тільки не лякайся, але я тебе люблю і хочу бути з тобою.

- Відчуваю зараз буде якесь але…- посвердлив він мене поглядом.

- Немає але. Просто все відбулося так швидко, що я навіть оговтатися не встигла. Мені просто був потрібен час, щоб зрозуміти себе.

- І що зрозуміла?

- О, так. Я хочу бути з тобою, хочу любити тебе, хочу насолоджуватися кожною миттю мого життя з тобою.

- Чому в мене відчуття, що все одно зараз буде якась падлянка?

- Не знаю. Може тому, що ти песиміст?

- Дуже потішно. А все ж?

- А все ж я тебе люблю. Правда на кілька днів мені потрібно буде поїхати.

- Так, а о оце мені вже не подобається. - насупився, як чорна хмара Ярослав.

- Ярослав я нікуди від тебе не подінусь, просто мені треба поїхати на два дні.

- Куди?

- На батьківщину.

- Я можу з тобою поїхати? - задумавшись на хвилину задав він запитання.

- Яр, зачекай на мене два дні. Я повернуся і ми повирішуємо усі питання.

- Як? Я можу повернутися в Київ, якщо ти цього хочеш. - обережно запропонував він.

- Ні, - заперечливо похитала я головою, а він опустив очі додолу - тут, хороше місце і тобі тут подобається.

- І? - навіть не дав він мені закінчити.

- І я вже давно хотіла відпочити. Тому, вийду з відпустки і вирішу питання з своєю робою. І якщо ти позвеш то переїду до тебе. - Його мовчання уже трішки мене насторожило. Може то я надто погарячкувала з планами, а він того не хотів, або хотів, але не так, або…

- Я зву. - нервово облизав він свої губи. - Але боюсь, що ти пошкодуєш і тобі тут стане нудно.

- Ти ж не плануєш мене покинути в самий найближчий час? - напівжартома задала я запитання.

- Я тебе взагалі нікуди кидати не планую. - прогарчав він незадоволено від мого питання.

- Тоді все взагалі добре. Бо я теж поки планую жити з тобою довго і щасливо.

- Так, ти мені кинула солодку приманку, що переїдеш жити до мене, я оголошений, але щасливий, але ти все одно поїдеш на два дні, а це мені вже не подобається.

- А!!! Покинь свої рабовласницькі замашки, а то я тільки погодилася жити з тобою, а ти мене вже лякаєш. - весело обурилася я. Та він все прийняв на свій рахунок.

- Я не відношусь до тебе як рабовласник, - прошипів він. - і точно не лякаю. І мені не подобається така розмова. - Ні, ну на це я вже закотила очі.

- Вибач, це був невдалий жарт. - відступила я і щиро вибачилася. Все ж сама винувата, накрутила чоловіка до миготливої аритмії, то тепер пожинаю плоди його зневіри.

- І не жартуй навіть так. - бухтів він далі. - Мені не подобаються такі жарти. Я просто люблю тебе. І оця вся невизначена ситуація просто дратує. А ти називаєш мене рабовласником. А це не так. І підстав так думати про себе я не давав. А ти це кажеш, отже так думає. - все аут, далі у мене слів вже не має. Наблизилася до нього, взяла його лице в ківшик з долонь, його губи щось таке перемикали в мені та будили самі розпусні та гріховодні думки. Його подих збився та переплутався з моїм, зате він нарешті замовк. Втягнула його нижню губу, по моєму тілу пробігла солодка хвиля задоволення та передчуття чогось більшого. Стиха застогнала, тієї ж миті виявилася у нього на колінах, міцно притиснута до його гарячого тіла, а його руки огладжувала та ще більше розпалювали моє тіло. І вже його стогін я ловлю губами, а він втягує мене далі у вихор чуттєвої спокуси, а я як кішка лащуся до його рук, вимагаючи більшого. Його одяг видається таким зайвим, а дотик до його шкіри таким необхідним, що нетерпеливо смикаю його сорочку. Він стиха сміється, та підхоплює мене на руки і несе до хати. Його погляд наповнений нестримного бажання пробирає до кісток. В його погляді я єдина жінка на світі, яку він хоче понад усе. Це діє за ліпший афродизіака. Цілую в щелепу, його шкіра ледь солонувата і це остаточно зриває дамби. Я танула, як льоду гранули, плавилася, як медова свічка, топилася, як масло на гарячій сковорідці в його руках. І всього було замало, голод, що ворочався десь в нутрощах вимагав більшого і тільки цьому чоловікові було до снаги задовольнити його. Він давно втратив лоск, його волосся було мокре і липнуло до лиця, в очах була одна звірина пристрасть, а губи тремтіли і мимоволі кривилися. Але одвічна жіноча втіха нашіптувала він прекрасний, він твій в цю саму мить і саме ти робиш з ним таке. Я не відпускала його погляд, його бажання загострювало, підбурювало мою пристрасть. Всі чоловіки люблять, коли жінка робить…і я повільними поцілунками опускалася все нижче і нижче. Він пив мою ніжність, купався в пестощах, губився у відчуттях чуттєвої насолоди, коли танцюють той давній танок тільки удвох.

Безсоромний промінчик сонця нагло ліз до моїх очей, довелося їх відкрити. Ярослав ще спав чомусь забитий в самий куточок і геть розкритим видно жарко було.

- Я проснувся. - пробурмотів він не відкриваючи очей.

- В тебе очі закриті, як знаєш, що я проснулася.

- Я тебе відчуваю. - в його очах світилася така ніжність, що хотілося в ній просто купатися.

- Звучить так, що хочеться сказати: «Ваня, я навік ваша».

- Хто такий Ваня? - покосився він на мене.

- Ні, ну в тебе дитинство було? Чи ти був такий же, тільки менше?

- Було. - тяжко зітхнув він, - тільки якось швидко закінчилося. Мені тільки почалося все подобатися, а я раз і виріс і почалося і відповідальність і прийняття рішень. А до того було весело залізли в сусідський сад нарвали яблук і гайда на цілий день на ставок. Жили практично, як амфібії, я все правда дивуюсь, як зябра тоді ще не виросли. - я розсміялася.