Краiни свiту. Азiя - Страница 6

Жителям Брунею хіба що у страшних снах може привидітися податок на прибуток. Але досить прокинутися, й полегшено зітхнути: такої «напасті» тут немає. А прибутки в них - дай бог кожному, адже нафта б’є ключем. Усім бажаючим пропонуються безпроцентні позики, якщо їм не вистачає, скажімо, на яхту чи літак. Брунейцям гарантована безкоштовна медицина, освіта за рахунок держави в будь-якому закордонному закладі, а також оплата щорічного паломництва до Мекки. Тож деякі заборони, наприклад на спиртне та жовтий одяг (султанський колір), на цьому тлі виглядають як незначні життєві дрібниці. Тим паче, що рівень життя тут один із найвищих у Південно-Східній Азії.

Іноземцям досить важко звикнути до Брунею, бо це мусульманська країна із суворими, на їхню думку, законами (що приймаються безпосередньо султаном, який одночасно обіймає більшість державних посад) та пуританськими нормами поведінки в громадських місцях. Ресторани закриваються о дев’ятій вечора, ніяких нічних розваг немає. Незвичними є для приїжджих і напівпорожні вулиці та громадські заклади. Навіть у столиці Бандар-Сері-Бегаван (46 тис. мешканців) у «час пік» на вулицях немає пробок і товкотнечі. Таке враження, що країна занадто велика для своїх мешканців, або всі вони поїхали у відпустку.

Насправді держава ця зовсім невелика. Територія Брунею (офіційно він називається Бруней-Дарусалам) становить 5765 км². Країна, розділена на частини шматком Малайзії, ніби притулилася на північному узбережжі острова Калімантан, що омивається Південно-Китайським морем. Брунейців налічується небагато навіть для такої площі - приблизно 345 тис. чоловік (основна етнічна група - малайці, державними мовами є малайська й англійська). Мабуть, через порівняно невелику щільність населення і місцевий менталітет тут змогли зберегти первозданну природу. Рівнинна територія Брунею майже на 80 % вкрита тропічними лісами, що не постраждали від діяльності людини. В незайманих лісах Брунею, яким більше підходить назва джунглі, ростуть цінні породи дерев, а також найдовша у світі ліана ротанг, найбільша квітка рафлезія й хижі рослини, які полюють на комах. У хащах добре почуваються слони, димчасті леопарди, орангутанги, павичі.

Сучасні будинки в Бандар-Сері-Бегавані

Клімат спекотний і вологий, із середньорічною температурою +27 °C, землі родючі, проте брунейці не розвивають сільське господарство - адже країна в них багата, і закупити харчі для своїх жителів вона може без проблем. Головне багатство Брунею - нафта, вона забезпечує безбідне життя не тільки султанській родині, а й більшості мешканців країни. Прибуток на душу населення тут один з найвищих в Азії. Щоправда, він трохи знизився в кінці 90-х рр. разом із цінами на пальне.

«Чорне золото» знайшли в Брунеї на початку XX ст., і незабаром маленька країна стала багатою, переставши зітхати за втраченими на історичному шляху великими територіями. А втрати були значними. Вперше про Бруней згадали китайські літописці в VI ст. Певний час ці землі перебували під владою індонезійської імперії з центром на острові Ява. Коли вона розпалася, населення Брунею захопив іслам, і країна стала одним із центрів поширення мусульманства в регіоні. З ХVI ст. брунейські султани контролювали більшу частину острова Калімантан та декілька невеликих островів. Країна процвітала за рахунок торгівлі з Китаєм, постачаючи жителям Піднебесної ексклюзивну продукцію - дзьоби птаха-носорога та ластів’ячі гнізда, що вважаються в Китаї делікатесом. Однією з розваг тодішніх султанів було піратство в прибережних водах. До ХІХ ст. брунейські монархи зберігали велику територію і незалежність. Але вони втратили і те, й інше через свою східну щедрість. Британці допомогли придушити повстання проти султана, і той подарував одному з воєначальників титул раджі і певну територію. Поступово династія «білих раджів» всіма правдами й неправдами присвоїла більшу частину Брунею. Не дрімали й сусіди, захопивши і собі шматок землі. Остаточно брунейці втратили незалежність в 1888 р., коли Британія встановила над їхньою країною протекторат. Здавалося, колишню велич втрачено назавжди, і тут, як манна небесна, точніше, підземна, з’явилася нафта. Перша свердловина запрацювала 1928 р., - і пішов відлік багатих років. Під час Другої світової війни країну окупували японці, але потім повернулися англійці. У 1959 р. Брунею була надана автономія, а в 1984 р. султанат став незалежною державою. Свого часу брунейці в особі султана відмовилися від союзу з Малайзією (тепер радіють - нафту ділити не треба), зате увійшли в ООН, Асоціацію держав Південно-Східної Азії, Організацію «Ісламська конференція» та Рух неприєднання, а також Співдружність, очолювану Британією.

Нафта й газ - це майже 90 % експортних надходжень Брунею. Місцеве сільське господарство покриває незначну долю потреб країни. Промисловість асоціюється тут тільки з переробкою сировини. А все інше вони можуть купити. Місцева валюта зветься брунейський долар, проте у багатьох мешканців країни вдосталь і американських доларів.

Міст через річку Сангай

Мечеть Омар Алі Саїфуддіна в столиці Брунею

Найвідомішим брунейцем є нинішній султан, який вражає весь світ своєю розкішшю та витратами. Він має п’ятитисячну колекцію автомобілів, більшість із них є рідкістю або ексклюзивом, а султанський палац, завбільшки з Ватикан, із 1788 кімнатами входить до книги рекордів Гіннесса. Захоплюється монарх і колекціонуванням картин. Проте не забуває він і про соціальне забезпечення своїх підданих, витрачаючи на це значну частину прибутків. Окрім безкоштовної медицини, навчання та інших благ, піддані отримують подарунки в султанський день народження.

Контраст до султанського палацу, найдорожчого готелю та однієї з найкрасивіших сучасних мечетей (Омар Алі Саїфуддін) становить найбільше у світі селище на воді. Це будівлі на палях, що ніби нависають над водою. Так здавна будували житло малайці. Не слід думати, що в цих невеликих хатинах живуть виключно жебраки. Більшість мешканців таких домівок на відсутність добробуту не скаржаться, вони просто зберігають традиції предків і спілкуються рідною малайською мовою.

Султан, розуміючи, що природні запаси не вічні, а народ уже звик жити в добробуті, вирішив підстрахуватися на випадок вичерпання нафти. Він зробив ставку на розвиток туризму, і, судячи з готелю, що недавно виріс у Брунеї, туризм цей буде елітним. Султан побудував у своїй країні найдорожчий готель у світі. Тут все, що тільки можна, виготовлене із золота - від сантехніки до дверних ручок.

Одна зі столичних вулиць

Поки що не надто численна армія туристів їде до Брунею, щоб познайомитися з культурою Сходу, погуляти лісом (під наглядом гіда), відвідати найбільший у світі центр реабілітації орангутангів. А чимало не дуже набожних брунейців їдуть відпочивати до сусідніх Малайзії та Сінгапуру, де є і розваги, і вдосталь спиртного. Проте піддані султана й думати не хочуть про переїзд до цих або інших країн, адже їм так добре і затишно у своєму багатому Брунеї.

Бутан немов зійшов до нас зі сторінок буддистських манускриптів. Він зберіг великі монастирі, давні звичаї життя, неквапний рух часу, такий несумісний із навколишньою суєтністю. Ця загадкова країна, розташована на схилах Гімалаїв, незбагненна, немов істина, яку неможливо пізнати до кінця. До неї можна тільки наблизитися. Проте вона не пускає до себе будь-кого, сюди не так просто потрапити. Бутан суворо дотримується давніх законів, не має ухваленої конституції і уникає впливу цивілізації.