Краiни свiту. Азiя - Страница 39

Набережна Бейрута

Згодом квітучі фінікійські міста завоював Александр Македонський, тут і досі «є» залишки Колізею й Тріумфальної арки, побудовані ним. У І ст. до н. е. влада над землею ханаанською перейшла до Римської імперії, потім - до Візантії. А наприкінці VIІ ст. араби завоювали Ліван (і нині арабська мова є в країні державною). У Середні віки на цих землях перебували хрестоносці, які побудували величну церкву святого Іоанна. З ХVI ст. і до 1918 р. Ліван входив до складу Османської імперії, а з 1923 р. став підмандатною територією Франції. У 1943 р. було проголошено незалежність держави, яка стала парламентською республікою. Ліван і не помітив, як опинився в центрі боротьби між Палестиною та Ізраїлем. З ліванської території почалися постійні напади на сусідній Ізраїль. З 1975 р. на землі ханаанській розгорілася громадянська війна між християнськими та мусульманськими воєнно-політичними формуваннями (співвідношення християн і мусульман на сьогодні становить 55 на 45 %). На півночі заснувало свої бази радикальне ісламістське угруповання Хазболла. І зараз ці райони відвідувати не рекомендується, хоч війна й закінчилася, і Ліван швидко відновлює колишню славу (правда, не пускає ні під яким приводом до себе нікого, хто має в паспорті відмітки Ізраїлю). Відродженню туризму сприяє природа і м’який середземноморський клімат, що спричинює на більшій частині території спекотне сухе літо (до +30 °С) та вологу м’яку зиму (+13 °С). Якщо на узбережжі завжди тепло, то в горах півроку лежать сніги. Тож, приїхавши до Лівану пізньої осені або ранньої весни, можна і на лижах покататися, і в теплому Середземному морі викупатися. Як і багато років тому, Ліван тішить відвідувачів квітучими долинами, рясними листопадами та сніговими завірюхами в горах. А от легендарних ліванських кедрів залишилося зовсім небагато. Щоб їх побачити, треба піднятися в гори. Найбільше цих дерев у заповіднику «Кедри». Найстарішим велетням, заввишки понад 35 м, більше двох тисяч років. Кедри дуже постраждали від діяльності людини, і тепер ліванці прагнуть відродити ці дерева, хоча справа ця непроста: ростуть кедри надто повільно.

Ліванський кедр здавна шанували як дерево священне, благородне. Давні цілителі виготовляли з нього бальзами чудодійної сили, що лікували від багатьох хвороб. Вважалося, що масло ліванського кедра здатне не тільки загоювати рани, а й очищувати кров та омолоджувати організм. Кедрові пахощі заспокоюють, допомагають сконцентруватися, підвищують захисні властивості організму. І дуже прикро, що таке корисне дерево активно вирубалося, але нині воно занесене до Червоної книги.

Багато в чому завдяки кедрам (а також географічному положенню) Ліван, бідний на корисні копалини, став ще в епоху фінікійців квітучою країною і важливим торговим центром. Сфера обслуговування й торгівля і нині дають ліванцям половину національного прибутку. Столиця країни Бейрут (1,5 млн мешканців) утримує давно завойовані позиції міжнародного фінансового центру. Стабільність ліванського фунта, досконала законодавча база робить країну привабливою для солідних інвесторів із арабських країн, багатих на нафту.

Храм Вакха в Баальбеке

Із продукції сільського господарства найбільш важливими є помаранчі, яблука та виноград, овочі й тютюн. Для внутрішніх потреб у Лівані вирощують також зернові, маслини, персики та ін. У промисловості найбільше значення мають великі нафтопереробні (вони працюють на привозній сировині) і цементні заводи, а також харчові підприємства. «Солодкою столицею» країни називають місцеві жителі старовинне місто Тріполі, бо в ньому розмістилося багато кондитерських підприємств.

Ліван давно посідає передові позиції щодо журналістської та друкарської справи арабського регіону. Саме ліванські ентузіасти доклали титанічних зусиль, аби відродити арабську літературу і започаткувати сучасну арабську журналістику. Бейрутську пресу часто називають «парламентом арабського світу», адже на її сторінках розгораються запеклі дискусії із загальноарабських проблем і відображається широкий спектр думок.

Маленький Ліван (тут живуть 3,7 млн чоловік), для якого туризм має дуже велике значення, багатий на славетні міста, на такі куточки, що знані в усьому світі. Серед них біблійна Кана, римські руїни у Тірі, залишки фінікійських будівель у Біблосі (можливо, одному з найдавніших міст на землі), шумний Бейрут з його славнозвісними спокійними, як вічність, Голубиними скелями. Найяскравіше враження справляє давній Баальбек, розташований у долині Бекаа. Тут знаходиться найбільш відомий пам’ятник римського періоду Акрополь із пошкодженими часом і людьми храмами Юпітера, Бахуса, Венери, а також фінікійським храмом бога сонця Баала. Це унікальне місце, яке навіть у вигляді руїн привертає до себе увагу. Звичайно, частина подробиць, розказаних туристам про давні міста під час екскурсій, зітреться з пам’яті. Проте все одно залишаться теплі згадки про маленьку країну з великим минулим та могутніми кедрами, хранителями людської історії.

Все більше й більше мандрівників із цивілізації прагнуть потрапити у первісні умови. А потім. пройтися по магазинах і помилуватися урбаністичними досягненнями. Отож, їм слід вирушати до Малайзії. Фотографії найбільших у світі хмарочосів, що височать у її квітучій столиці Куала-Лумпур (1,1 млн мешканців), обійшли весь світ. Ці велетні-близнюки заввишки 452 м вдень виблискують склом на сонці, їхні гострі шпилі здіймаються увись, і, здається, розчиняються в небі, а вночі хмарочоси горять вогнями і ведуть потаємний діалог із зірками. Якщо ці споруди кличуть людину до себе і створені для неї, то непролазні малайзійські джунглі, навпаки, своїми таємничими хащами намагаються застережити непроханого гостя: «тримайся подалі». І від того цей «заборонений» небезпечний плід стає ще цікавішим.

У Малайзії живуть доброзичливі та лагідні люди. Страхітливі легенди про «мисливців за головами», які прикрашали свої оселі черепами чужинців, якщо колись і мали підгрунтя, то нині лише псують малайзійцям життя. Чужоземцю не треба лякатися, йому забезпечено гарний прийом у країні усмішок, вічного літа, в країні етнічного, мовного й релігійного різнобарв’я. Культурна поліфонія тут ніби розписана по нотах, і всі її голоси зливаються в чудову симфонію Азії. Населення країни, хоча й не є однорідним, відчуває себе справжньою спільнотою. Навіть природний бар’єр, себто Південно-Китайське море (640 км води), що поділяє країну на дві частини, не заважає цьому відчуттю. Західна частина Малайзії (Півострівна або просто - Малайя) займає південь півострова Малакка. Східна ж частина країни ділить острів Калімантан із Брунеєм та Індонезією. Малайя відрізняється більш розвиненою річковою мережею, а острівна частина - більш високими горами. Саме з о. Калімантан вдивляється в небо найвища гора країни Кінабалу (4100 м). Місцеві жителі вважають її священною, ніколи не піднімаються на цю вершину - наближатися до небес не можна. Однак для решти такого табу не існує, і шлях на вершини для любителів пригод завжди відкритий.

Взагалі Малайзія є благодатним місцем для шукачів екзотики та екстремальних вражень. Приблизно 70 % її території вкрито вологими тропічними лісами, що зустрічають людину випробуваннями та настороженністю. Це справжні джунглі, про які написано багато пригодницьких книжок. Проте жодна книжка не може зрівнятися з дійсністю, жоден малюнок не передасть рухливості, барвистості і своєрідного звучання джунглів. Адже вони - живі і не завмирають ні на секунду. На теренах Малайзії є джунглі з незбагненним для людини віком - 130 млн років. Можна тільки уявляти, які істоти бродили по цих хащах у прадавні часи. Вологі тропічні ліси Малайзії здивують своєю різноманітністю навіть знавця. Лише пальм там налічується близько 300 видів, папороті - до 500, а орхідей аж тисячу видів. Такі цінні тропічні дерева, як мератні, капур, балау, ченгал, мають не тільки красиві екзотичні назви, а й вишуканий вигляд та дорогу деревину. Все це природне багатство оповите ліанами і сповнене різноголоссям незбагненного числа птахів.