Коли впаде темрява - Страница 93

Изменить размер шрифта:

Він ліг на диван з магазину уцінених меблів і підклав собі під голову одну подушку. Вхідні двері він полишив прочиненими, тож тепер сюди задував легкий бриз, ворушачи йому волосся своїми делікатними пальцями. На ньому був одягнений на голе тіло комбінезон. Свої брудні труси і останню шкарпетку він скинув до того, як перевдягатись.

«Я зовсік не відчуваю свого запаху, — подумав він. — Хіба це не чудесно?»

А тоді він заснув, глибоко й незворушно. Йому снилася Бетсі, вона приносила йому ідіотський цурпалок, на її нашийнику дзенькали жетони. Він взяв пульт у неї з пащі, а коли наставив його на телевізор, побачив, що крізь вікно заглядає Мазефакер.

Кертіс прокинувся через чотири години, закоцюблий, весь в поту, по всьому тілу йому свербіли ранки. Надворі гриміло, наближалась післяполуднева гроза, точно за розкладом. Він вийшов із трейлера й спустився краєчком сходів, немов стариган, що страждає на артрит. Він і почувався, як старий з артритом. Тоді він сів, поглядаючи то на потьмарене небо, то на туалет, з якого був врятувався.

Коли почався дощ, він виліз із комбінезону, закинув його до трейлера, щоб не намок, а сам голий вийшов на дощ, лице задерте у щирій посмішці. Посмішка не злетіла з нього, навіть коли блискавка вдарила в землю на дальньому кінці Деркін Гров, достатньо близько, щоб відчути запах озону в повітрі. Він почувався перфектно, в абсолютній безпеці.

Холодний дощ відхльостав його майже дочиста, а коли він почав вщухати, Деркін повільно піднявся сходинками до трейлера. Висохнувши, він знову надяг комбінезон. А коли сонце почало схилятися до обрію, пробиваючись променями крізь клапті поріділих хмар, він без поспіху рушив угору пагорбом до того місця, де поставив свій моторолер. Ключ тримав у правій руці, тепер уже подряпаний жетон Бетсі був затиснутий між великим і вказівним пальцями.

«Веспа» не звик залишатися покинутим на дощі, але він був гарний поні, і завівся усього лише після двох спроб, та одразу почав бурмотіти своїм звичайним добродушним тоном. Кертіс всівся в сідло, босий, без шолома, з блаженною душею. Так він і поїхав на Черепаховий острів, вітер куйовдив йому брудне волосся і лопотів холошами комбінезону по ногах. Йому зустрілося мало машин, і головну трасу він подолав абсолютно без проблем.

Він гадав, що проковтне пару пігулок аспірину, перш ніж іти до Грюнвальда, але, з іншого боку, він ніколи в житті не почувався краще, ніж тепер.

Близько сьомої вечора денна злива стала тільки спогадом. Шанувальники вечірньої зорі на Черепаховому острові десь за годину зберуться на пляжі, щоб, як звичайно, помилуватися щоденним шоу, і Грюнвальд мав бути серед них. Тим часом зараз він лежав у гарячій ванні у своєму патіо, очі заплющені, слабенький джин з тоніком під рукою. Перед тим як залізти до ванни, він прийняв перкоцет, пам’ятаючи, що це допоможе йому, коли він піде прогулятися на пляж, хоча й без того його переповнювало почуття замріяного щастя. Він не потребував зараз болетамувальних препаратів. Все може перемінитися, але принаймні тепер він почував себе прекрасно. Так, зараз він перед лицем фінансового зруйнування, але в нього достатньо приховано готівки, щоб ні в чому собі не відмовляти впродовж того часу, що йому залишився. Більш того, він упорався з підаром, який був винуватцем усіх його нещасть. Дінь-дон, відьмак гулькнув на дно…

— Привіт, Грюнвальде. Вітаю тебе, Мазефакере.

Очі Грюнвальда враз розліпилися. Між ним і призахідним сонцем височіла тінь, немов вирізана з чорного паперу. Або похоронного крепу. Схоже було на Джонсона, але цього не могло бути; Джонсон залишився замкнутий у перекинутому туалеті, Джонсон був мишкою у сральнику і, скоріш за все, вже здох. До того ж єлейний акуратист Джонсон ніколи не дозволив би собі вийти на люди одягненим, мов гість старовинної програми «Їі-Го-Го». Це сон, це мусить бути сном. Проте…

— Ти прокинувся? От і добре. Я хотів, щоб ти був цілком при пам’яті.

— Джонсон? — тихим шепотом, на більше він не спромігся. — Це ж не насправді ти, еге ж?

Але тепер постать трохи розвернулась — якраз достатньо, щоб проміні низького сонця освітили подряпане обличчя, — і Грюнвальд остаточно побачив, хто стоїть перед ним. А що там таке в нього в руці?

Кертіс помітив, куди дивиться Мазефакер, і свідомо повернув цю річ, щоб сонце освітило і її. Це фен для сушіння волосся, зрозумів Грюнвальд. Це фен для волосся, а він сидить у гарячій ванні.

Він ухопився за бортик, сподіваючись виплигнути, та Джонсон наступив йому на руку. Грюнвальд скрикнув і відсмикнув руку. Нога в Джонсона була. боса, але він придавив йому руку п’ятою, та й боляче ж.

— Сиди, де сидиш, мені так подобається, — промовив, усміхаючись, Кертіс. — Гадаю, це ж саме ти мав на увазі щодо мене, але, як бачиш, я звідти вибрався, ти це розумієш? І навіть приніс тобі подарунок. Зайшов до себе по нього. Не відмовляйся, він майже не вживаний, до того ж я поздував з нього всі гей-порошинки дорогою сюди. Тобто поки йшов двором. Вельми зручно, особливо після того, як ти вбив мою собаку і не вмикаєш напругу в тій ідіотській огорожі. Ось, тримай.

І вкинув фен до ванни.

Грюнвальд вискнув і намагався його впіймати, та дарма. Фен хлюпнувся і занурився у воду. Напором одного з підводних струменів фен перекидало й перекидало на дні. Він стукався об кістляві ноги Грюнвальда, а той відсахувався і не переставав скрикувати, впевнений, що його б’є електричним струмом.

— Не переймайся так, — промовив Джонсон з тією ж посмішкою. Він розчепив спершу одну лямку свого комбінезона, а потім іншу, комбінезон впав йому до ніг. Він стояв голісінький, бліді патьоки бруду залишилися тільки на внутрішніх боках рук і стегон. Та якийсь підозрілий брунатний згусток виднівся у нього в пупку. — Він не ввімкнутий. Я навіть не певен, що цей старовинний фокус з феном у ванні дійсно працює. Хоча, мушу визнати, якщо б я мав подовжувач, я б перевірив цей факт.

— Забирайся від мене геть, — прохрипів Грюнвальд.

— Нє-а, — відповів Джонсон. — Навіть не сподівайся.

Посмішка ні на секунду не сходила з його лиця. Грюнвальд подумав, чи той не зваріював. Він сам точно збожеволів би, якби опинився в обставинах, схожих на ті, в яких він залишив Джонсона. Як йому вдалося вибратись? Як, заради Бога?

— Денна злива змила з мене більшу частину лайна, але я все ще доволі брудний. Ти ж бачиш. — Джонсон помітив гидкий кавалок у себе в пупку, виколупав його пальцем і кокетливим жестом, ніби козу з носа, скинув його до ванни.

Той приліпився Грюнвальду до щоки. Коричневий, смердючий. Почав розпливатися.

Боже правий, та це ж лайно. Він знову заволав, тепер від огиди.

— Хто б’є, той виграє, — проказав щиро усміхнений Джонсон. — Не вельми приємно, правда? І хоча я тепер не відчуваю його запаху, я втомився його бачити. Тож будь сусідом, прошу, посунься, я теж бажаю до гарячої ванни.

— Ні! Ні! Тобі не можна…

— Дякую!

І Джонсон з тією ж посмішкою на губах плигнув до ванни. Плюхнуло добряче. Грюнвальд почув його запах. Почув сморід. Грюнвальд поповз в інший бік ванни, його худі білі ступні мелькали над бульбашковою поверхнею води, його так само худі, але засмаглі ноги скидалися одягненими у сірі нейлонові панчохи. Одну руку він уже перекинув через борт ванни. Але Джонсон вхопив його своєю густо посіченою ранками, проте дивовижно дужою рукою за шию й затягнув назад до ванни.

— Ні, ні, ні, ні, ні! — заперечив Джонсон, посміхаючись. І підтягнув Грюнвальда до себе. Маленькі чорно-коричневі цятки танцювали на поверхні води, що булькотіла. — Ми, голубі, рідко беремо ванну на самоті. Ти ж не міг не звернути уваги на цей факт у своїх дослідженнях в Інтернеті. А геї, які ще й відьмаки? Ці ніколи!

— Пусти мене.

— Можливо. — Проте Джонсон підтягнув його ще ближче до себе, він жахливо інтимно притискався, так сморід туалету чувся ще дужче. — Гадаю, тобі, по-перше, варто спробувати пірнаючого гейського стільця. Це щось на зразок водохрещення. Змиє всі твої гріхи. — Посмішка стала вищиром, вищир перетворився на оскал. Грюнвальд зрозумів, що зараз помре. Не у своєму ліжку, не в якомусь туманному, напоєному ліками майбутті, а просто зараз. Джонсон утопить його в його власній ванні, і останнє, що він побачить, будуть оці цяточки бруду, що тепер плавають у ще недавно чистій воді.

Оригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com