Коли впаде темрява - Страница 85

— Ти забув свій список покупок, ти, виродку. Не треба цього забувати. Все назад до кишень. А щодо твого телефону, то я його поставлю на підзарядку в твоєму будиночку. Звісно, після того як зітру з нього своє повідомлення, отак от.

Кертіс підняв аркуш паперу — пом. сік, антиоксидант, кус. риб., англ. оладки — було надряпано там — і засунув собі до задньої кишені.

— Ти не зможеш цього зробити, — сказав він.

Мазефакер звів угору кошлаті старечі брови.

— А ну, кажи.

— Будинок на сигналізації. — Кертіс сам не пам’ятав, ввімкнув він її чи ні. — А також там буде місіс Вілсон, коли ти повернешся на острів.

Грюнвальд зміряв його поблажливим поглядом. Той факт, що цей поблажливий погляд належав божевільному, не бісив, як мало би бути, а лякав.

— Сьогодні четвер, сусіде. Твоя економка по четвергах і п’ятницях приходить у другій половині дня. Чи ти гадаєш, я не стежив за тобою? Як і ти за мною?

— Я не…

— О, я бачив тебе, як ти визираєш з-за твоєї улюбленої пальми на дорозі, — гадаєш, я сліпий? — а от мене ти ніколи не бачив, ге? Бо ти лінивий. А хто лінюхи — ті сліпі. Лінюхи отримують те, що заслужили. — Його голос впав до конфіденційного шепоту. — Всі геї ліниві, це доведено наукою. Геївське лобі намагається приховати цей факт, але ці дослідження можна знайти в Інтернеті.

Охоплений зростаючим страхом, Кертіс ледь зважав на останні слова.

Якщо він відстежував приходи місіс Вілсон… Господи, скільки ж часу він це виношував і планував?

Щонайменше відтоді, як Кертіс подав позов щодо компенсації за Бетсі. А може, ще й раніше.

— А щодо коду твоєї сигналізації… — Мазефакер знову зайшовся своїм плаксивим реготом. — Відкрию тобі маленький секрет: твою систему ставила компанія «Герн сек’юріті», а я пропрацював з ними майже тридцять років. Якби схотів, то міг би отримати коди безпеки від усіх будівель на Черепаховому острові, які обслуговує «Герн сек’юріті». Але так вийшло, що мені був потрібен код лише одного будинку — твого. — Він чхнув, сплюнув на землю, потім зайшовся рипучим кашлем, що йшов з самої глибини його грудей. Виглядало так, ніби йому боляче кашляти (Кертіс сподівався, що так воно і є), але пістолет він тримав твердо. — А втім, я гадаю, ти не вмикав сигналізацію. У тебе голова забита думками про те, в кого б відсмоктати, та все таке інше.

— Грюнвальде, а може, ми…

— Ні. Нічого не вийде. Ти заслужив. Ти заробив, ти мусиш отримати за все платню, і ти її отримаєш. Іди до того сраного сортиру.

Кертіс рушив до туалетів, але націлився на лівий крайній замість правого крайнього.

— Ні-ні-ні, — заворкував Грюнвальд. Терпляче, ніби до дитини. — Іди у той, що з іншого боку.

— Той дуже нахилений, — пояснив Кертіс. — Якщо я до нього зайду, він може впасти.

— Аж ніяк, — заперечив Грюнвальд. — Ця штука непорушна, як твоя улюблена фондова біржа. Це спецнахил такий. Але, я певен, запах тобі сподобається. Хлопці твого типу багато часу проводять у сральнях, ти мусиш насолоджуватися тим запахом. Ти мусиш його любити. — Раптом пістолет ткнувся Кертісу між сідниць. Кертіс злякано скрикнув, а Грюнвальд розсміявся. Гидкий Мазефакер. — А тепер заходь усередину, поки я не розвертів на шмаття твоє роздовбане очко.

Оскільки туалет стояв нахилений вперед, Кертісу довелося нагнутися, переступаючи через рівчак із застиглою, каламутною водою, і дверцята ледь не вдарили йому в обличчя, коли він натиснув на клямку. Це викликало новий напад реготу в Грюнвальда, і з цим звуком Кертісу знову впливли до голови думки про вбивство. А все-таки просто дивно, як загострилися його відчуття. Раптова закоханість у зелені запахи рослин і в дрімотну синяву неба над Флоридою. А як йому хотілося з’їсти шматок хліба — навіть скибка «вандербреду» здалася б розкішшю гурмана; він поклав би серветку на коліна і їв цей хлібчик, запиваючи марочним вином зі своїх невеличких запасів. Він побачив своє майбутнє життя зовсім в іншій перспективі. От тільки б дожити до такої насолоди. І якщо Мазефакер збирається його тут лише замкнути, то, можливо, і вдасться.

Він подумав (зненацька й без усякого зв’язку, як і про хліб перед цим): якщо виберусь звідси, почну жертвувати гроші у фонд «Рятуймо дітей».

— Давай, залазь туди, Джонсоне.

— Кажу ж тобі, ця будка може впасти.

— Хто тут фаховий будівельник? Не впаде вона, якщо будеш обережним. Залазь.

— Я не можу зрозуміти, навіщо тобі це?!

Грюнвальд скептично розсміявся. Відтак сказав:

— Або заходиш туди, або я відстрелю тобі сраку, і допомагай мені Господь.

Переступивши через рівчак, Кертіс опинився в туалеті. Під його вагою той небезпечно хитнувся йому назустріч. Скрикнувши, він різко нагнувся над сідалом з зачиненою кришкою і вперся руками в задню стінку буди. Тим часом як він застиг у позі затриманого в очікуванні обшуку, двері за ним захряснулись. Сонячне світло зникло. Він раптом опинився в паркій, глибокій мряці. Він озирнувся через плече, і будка знову хитнулася, ледь-ледь утримуючи рівновагу.

Почувся стук у двері. Кертіс уявив собі, як Мазефакер перехилився через рівчак, однією рукою впирається в бік туалету, а кісточками іншої стукає до нього.

— Зручно тобі там? Затишно?

Кертіс не відповів нічого. Принаймні ця чортова будка трохи вирівнялась, коли Грюнвальд вперся в її двері.

— Я певен, що затишно, як малюку у колисочці, ну й таке інше.

Знову почувся грюк, і туалет знову хитнуло вперед. Грюнвальд перестав підтримувати його своєю вагою. Кертіс знову змінив позу, піднявшись навшпиньки, він відчайдушно бажав, щоб смердюча буда залишилася стояти більш-менш прямо. Обличчям йому стікав піт, зліва на підборідді пік поріз, що залишився після гоління. Від цього спливла на думку ванна у нього вдома, завжди вона сприймалася ним як щось рутинне, а тут згадалася з такою щемливою ностальгією. Він віддав би все до останнього долара зі свого пенсійного фонду, аби тільки зараз опинитися там, з бритвою у правій руці, дивитися, як кров проступає крізь мильну піну внизу на лівій щоці, і чути якусь ідіотську поп-пісеньку, що долітає з приймача-годинника на полиці при його ліжку. Щось у виконанні «Карпентерз» або Дона Го.

Зараз перекинеться, точно перекинеться, такий у нього був план від самого початку…

Проте будка, замість падати, застигла в тій самій позиції. Хоча й залишалася дуже близько від того, щоб ось-ось завалитися. Кертіс стояв навшпиньки, вчепившись руками у стінку, зігнувшись дугою над сідалом, лишень починаючи усвідомлювати, як гидотно тхне в цій гарячій буді, попри те, що діра закрита кришкою. Серед смороду людських фекалій він дочув запах дезінфектанту — того, синенького, еге ж, — і від цього йому чомусь зробилося ще гірше.

Коли Грюнвальд знову забалакав, його голос долинув з-поза задньої стінки туалету. Він переступив через рівчак і обійшов будку. Кертіс аж стрепенувся, мало не відскочивши, та зміг утриматись при місці. Але першого пориву побороти не зміг. Його розпластані долоні на мить відірвалися від стіни. Туалет гойднуло. Він знову упер руки в стінку, нахилившись вперед якомога далі, і будка застигла.

— Як ти там почуваєшся, сусіде?

— Переляканий всмерть, — відповів Кертіс. Зліплене потом волосся впало йому на лоба, але він боявся його змахнути. Навіть від такого легкого поруху будка могла перекинутись. — Випусти мене. Ти ж уже нарозважався.

— Якщо гадаєш, ніби я тут з тобою розважаюся, то глибоко помиляєшся, — відповів Мазефакер сухо. — Я розмірковував про це довгий час, сусіде, і кінець кінцем вирішив, що це просто необхідно, до того ж це єдиний спосіб. І зробити це треба саме зараз, бо, якщо чекатиму довше, моє тіло може відмовитися мені підкорятися у тій справі, котру я мушу зробити.

— Грюнвальде, ми можемо все владнати по-людськи. Присягаюсь, владнаємо.

— Любите ви присягатися, але я ніколи не повірю на слово такому, як ти, — промовив він тим же педантичним голосом. — Кожен, хто довіряє слову підора, заслуговує на те, що отримує. — І раптом заволав, аж луна пішла: — ВИ ВСІ ПРО СЕБЕ ДУМАЄТЕ, ЩО ВИ ТАКІ РОЗУМАКИ! ДУЖЕ РОЗУМНИМ ТИ СЕБЕ ЗАРАЗ ВВАЖАЄШ?