Кобзар - Страница 34

* * *

Ой, сип сирівець

Та криши петрушку:

* * *

Ой, сип сирівець

Та накриши хріну:

* * *

Ой, сип воду, воду

Та пошукай броду, броду…”

“Годі, годі! - кричить Ґонта.

Годі, погасає.

Світла, діти!.. А де Лейба?

Ще його немає?

Найти його та повісить.

Петелька свиняча!

Гайда, діти! погасає

Каганець козачий”.

А Галайда: “Отамане!

Погуляймо, батьку!

Дивись - горить; на базарі

І видко, і гладко.

Потанцюєм. Грай, кобзарю!”

“Не хочу гуляти!

Огню, діти! дьогтю, клоччя!

Давайте гармати;

В потайники пустіть огонь!

Думають, жартую!”

Заревіли гайдамаки:

“Добре, батьку! чуєм!”

Через греблю повалили,

Гукають, співають.

А Галайда кричить: “Батьку!

Стійте!.. пропадаю!

Постривайте, не вбивайте:

Там моя Оксана.

Годиночку, батьки мої!

Я її достану!”

“Добре, добре!.. Залізняче,

Гукни, щоб палили.

Преподобиться з ляхами…

А ти, сизокрилий,

Найдеш іншу”.

Оглянувся -

Галайди немає.

Ревуть гори - і будинок

З ляхами гуляє

Коло хмари. Що осталось,

Пеклом запалало…

“Де Галайда?” - Максим кличе.

І сліду не стало…

Поки хлоп'ята танцювали,

Ярема з Лейбою прокрались

Аж у будинок, в самий льох;

Оксану вихопив чуть живу

Ярема з льоху та й полинув

У Лебедин…

ЛЕБЕДИН

“Я сирота з Вільшаної,

Сирота, бабусю.

Батька ляхи замучили,

А мене… боюся.

Боюсь згадать, моя сиза…

Узяли з собою.

Не розпитуй, бабусенько,

Що було зо мною.

Я молилась, я плакала,

Серце розривалось,

Сльози сохли, душа мерла…

Ох, якби я знала,

Що побачу його ще раз,

Що побачу знову,

Вдвоє, втроє б витерпіла

За єдине слово!

Вибачай, моя голубко!

Може, я грішила,

Може, бог за те й карає,

Що я полюбила,

Полюбила стан високий

І карії очі,

Полюбила, як уміла,

Як серденько хоче.

Не за себе, не за батька

Молилась в неволі,

Ні,бабусю, а за його,

За милого, долю.

Карай, боже! твою правду

Я витерпіть мушу.

Страшно сказать: я думала

Занапастить душу.

Якби не він, може б… може,

І занапастила.

Тяжко було! Я думала:

“О, боже мій милий!

Він сирота,- хто без мене

Його привітає?

Хто про долю, про недолю,

Як я, розпитає?

Хто обійме, як я, його?

Хто душу покаже?

Хто сироті убогому

Добре слово скаже?”

Я так думала, бабусю,

І серце сміялось:

“Я сирота: без матері,

Без батька осталась,

І він один на всім світі,

Один мене любить;

А почує, що я вбилась,

То й себе погубить”.

Так я думала, молилась,

Ждала, виглядала.

Нема його, не прибуде,

Одна я осталась…”

Та й заплакала. Черниця,

Стоя коло неї,

Зажурилась. “Бабусенько!

Скажи мені, де я?”

“В Лебедині, моя пташко,

Не вставай: ти хвора”.

“В Лебедині! чи давно я?”

“Ба ні, позавчора”.

“Позавчора?.. Стривай, стривай…

Пожар над водою…

Жид, будинок, Майданівка…

Зовуть Галайдою…”

“Галайдою Яремою