Кобзар - Страница 33

Всі танцюють, а Галайда

Не чує, не бачить.

Сидить собі кінець стола,

Тяжко-важко плаче,

Як дитина. Чого б, бачся?

В червонім жупані,

І золото, і слава є,

Та нема Оксани;

Ні з ким долю поділити,

Ні з ким заспівати;

Один, один сиротою

Мусить пропадати.

А того, того й не знає,

Що його Оксана

По тім боці за Тікичем

В будинку з панами,

З тими самими ляхами,

Що замордували

Її батька. Недолюди,

Тепер заховались

За мурами та дивитесь,

Як жиди конають,

Брати ваші! А Оксана

В вікно поглядає

На Лисянку засвічену.

“Де то мій Ярема?” - Сама думає.

Не знає, Що він коло неї,

У Лисянці, не в свитині -

В червонім жупані,

Сидить один та думає:

“Де моя Оксана?

Де вона, моя голубка

Приборкана, плаче?”

Тяжко йому.

А із яру

В киреї козачій

Хтось крадеться.

“Хто ти такий?”

Галайда питає.

“Я посланець пана Ґонти.

Нехай погуляє,

Я підожду”. “Ні, не діждеш,

Жидівська собако!”

“Ховай боже, який я жид!

Бачиш? Гайдамака!

Ось копійка… подивися…

Хіба ти не знаєш?”

“Знаю, знаю,- і свячений

З халяви виймає.

Признавайсь, проклятий жиде,

Де моя Оксана?”

Та й замахнувсь. “Ховай боже!..

В будинку… з панами…

Вся в золоті…”

“Виручай же!

Виручай, проклятий!”

“Добре, добре…

Які ж бо ви, Яремо, завзяті!

Іду зараз і виручу:

Гроші мур ламають.

Скажу ляхам - замість Паца…”

“Добре, добре! знаю. Іди швидче!”

“Зараз, зараз! Ґонту забавляйте,

З півупруга, а там нехай. Ідіть же гуляйте…

Куди везти?” “У Лебедин!

У Лебедин,- чуєш?”

“Чую, чую”. І Галайда

З Ґонтою танцює.

А Залізняк бере кобзу:

“Потанцюй, кобзарю,

Я заграю”.

Навприсядки

Сліпий по базару

Оддирає постолами,

Додає словами: “На городі пастернак;

Чи я ж тобі не козак, не козак?

Чи я ж тебе не люблю, не люблю?

Чи я ж тобі черевичків не куплю?

Куплю, куплю чорпнобрива.

Куплю, куплю того дива.

Буду, серце, ходить,

Буду, серце, любить”.

“Ой гоп, гопака!

Полюбила козака,

Та рудого, та старого -

Лиха доля така.

Іди ж доле, за журбою,

А ти, старий, за водою,

А я - так до шинку.

Вип`ю чарку, вип`ю другу,

Вип`ю третю на потуху.

П`яту, шосту, та й кінець.

Пішла баба у танець,

А за нею горобець

Викрутасом-вихилясом…

Молодець горобець!

Старий рудий бабу кличе,

А та йому дулі тиче:

“Оженився, сатано,

Заробляй же на пшоно;

Треба діток годувать,

Треба діток одягать.

А я буду добувать,

А ти, старий, не гріши,

Та в запічку колиши,

Та мовчи, не диши”.

“Як була я молодою преподобницею,

Повісила хвартушину над віконницею;

Хто йде - не мине,

То кивне, то моргне.

А я шовком вишиваю,

В кватирочку виглядаю:

Семени, Івани,

Надівайте жупани,

Та ходімо погуляймо,

Та сядемо заспіваймо”.

“Заганяйте квочку в бочку,

А курчата в вершу … … І… гу!

Загнув батько дугу,

Тягне мати супоню.

А ти зав'яжи, доню”.

“Чи ще? чи годі?” “Ще, ще!

Хоч погану! самі ноги носять”

“Ой сип сирівець

Та криши опеньки:

Дід та баба,

То й до ладу,Обоє раденькі.