Кладовище домашнiх тварин - Страница 23

Норма взяла з миски на столі яблуко і «Снікерс», та і те, й інше випало з її рук. Луїса вразило, наскільки її покручені артритом руки були схожі на клешні. Він нахилився і підняв яблуко, яке котилося підлогою, а Джад підхопив «Снікерс» і кинув його до Еллі в сумку.

– Ой, люба, давай я дам тобі інше яблучко, – запропонувала Норма. – Це ж, мабуть, побилося.

– Ні, не варто, і це хороше, – відповів Луїс, намагаючись вкинути яблуко в торбинку Еллі. Однак дівчинка відступила на крок і завбачливо прикрила торбинку.

– Я не хочу побите яблуко, татку! – мовила вона до Луїса, немов той зовсім здурів. – На ньому ж будуть коричневі плямки… Фу.

– Еллі, це, чорт забирай, неввічливо!

– Луїсе, не свари її за те, що каже правду. Щирість і відрізняє дітей від дорослих. А коричневі плями – бридкі.

– Дякую, місіс Крендал! – Еллі переможно зиркнула на батька.

– Прошу, люба, – всміхнулася Норма.

Джад провів їх до ґанку. Повз пройшли двоє маленьких привидів, і Еллі впізнала в них друзів зі своєї школи. Вона потягнула їх до Норми на кухню, і на якусь мить Джад і Луїс лишилися сам на сам.

– Її артрит погіршився, – мовив Луїс.

Джад ствердно кивнув і викинув недопалок у попільничку.

– Їй завжди гіршає восени і взимку, але так погано ще ніколи не було.

– Що каже лікар?

– Нічого. Він не може нічого сказати, бо Норма не хоче його бачити.

– Що? Чому?

Джад подивився на Луїса: у світлі вогнів «універсала», який чекав на гостей, старий виглядав на диво беззахисним.

– Мабуть, варто було б обрати кращий час для того, щоб попросити про це, але, гадаю, в дружбі немає поняття «хорошого» і «поганого» часу. Чи не міг би ти її оглянути?

З кухні чулося завивання привидів і гиготіння Еллі – вона цілий тиждень вчилася сміятися як справжня відьма. Усе повнилося гелловінськими веселощами.

– Норму щось іще турбує? – запитав Луїс. – Вона чогось боїться?

– Її болить у грудях, – тихо відповів Джад. – І вона більше не хоче бачити доктора Вейбріджа. Я трохи хвилююся.

– А чи хвилюється вона сама?

Джад завагався, але все ж таки сказав:

– Гадаю, вона налякана. Мо’, то основна причина, чом вона не хоче йти до лікаря. Одна з її ліпших подруг, Бетті Кослоу, померла в лікарні минулого місяця. Рак. А вони з Нормою однолітки. Вона боїться.

– З радістю її огляну, – погодився Луїс. – Жодних проблем.

– Дякую, Луїсе, – вдячно відповів Джад. – Якщо ми разом схопимо її, то мо’…

Джад раптово змовк і запитально схилив голову набік. Його погляд перетнувся з Луїсовим.

Крід не пригадував, як одне почуття змінилося іншим. А від спроб розібратися в цих причиново-наслідкових зв’язках тільки паморочилося в голові. Певен він був тільки в одному: якоїсь миті цікавість змінив острах, що сталося щось лихе. Він знову перехопив той беззахисний погляд в очах Джада.

– Гуууууу-гууууу… – завивали привиди на кухні. – Гуууу…

І раптом цей звук переріс у перелякане:

– Аааааааааа!!!

Один із привидів закричав.

– Татку! – високий голос Еллі пульсував дикою тривогою. – Татку, місіс Крендал упала!

– О Боже! – простогнав Джад.

Еллі вибігла на ґанок, її чорна сукня тріпотіла на вітрі. В одній руці вона тримала свою мітлу. Її зелене обличчя, витягнувшись від хвилювання, нагадувало тепер перекошену гримасу п’яного карлика. Двоє маленьких привидів вийшли слідом за нею в сльозах.

Джад кинувся на кухню, на диво меткий як на свої вісімдесят з гаком. Та ні, не просто меткий – моторний. Він гукав дружину на ім’я.

Луїс нахилився до Еллі і поклав руки їй на плечі:

– Еллі, стій тут, на ґанку. Домовились?

– Татку, мені страшно, – прошепотіла вона.

Двоє маленьких привидів пролетіли повз них – вони торохкотіли сумками з цукерками і кликали своїх матусь.

Луїс побіг у кухню, хоч Еллі й кричала, щоб він повернувся.

Норма лежала на горбкуватому лінолеумі в оточенні розкиданих яблук і «Снікерсів». Мабуть, вона зачепила миску, коли падала, і перевернула її. Поруч валялась тарілка «Пайрекс».[74] Джад тримав дружину за зап’ясток і з надією дивився на Луїса.

– Допоможи мені, Луїсе! Допоможи Нормі. Боюся, вона помирає.

– Суньтеся ближче до мене, – сказав Луїс, розчавивши коліном яблуко на підлозі. Сік просочився крізь його старі вельветові штани, і вся кухня враз сповнилася сидровим ароматом.

«Отак ти й нагадав про себе, Паскоу», – спало Луїсові на думку, та він щосили намагався виштовхнути нав’язливий образ зі своєї свідомості.

Він перевірив пульс Норми – дуже слабкий, млявий, уривчастий. То було навіть не серцебиття, а просто спазми. Гранична аритмія: так і до зупинки серця недалеко. «Усе як у Елвіса Преслі, Нормо», – подумав Луїс.

Він розстібнув її сукню і жовту шовкову сорочку. Повернув її голову набік і почав робити штучне дихання.

– Джаде, слухайте сюди, – Луїс поклав ліву долоню на чотири дюйми над мечоподібним відростком. Права рука притримувала ліве зап’ястя, посилюючи тиск. Тисни сильно, але не надміру: старі ребра можуть не витримати. Ще рано панікувати. І заради Бога, не роздави немолоді легені.

– Я тут, – відгукнувся Джад.

– Візьміть Еллі та відведіть її додому. Обережно, стежте, щоб вас не збила машина. Скажіть Рейчел, що сталося і що мені потрібен мій саквояж. Не той, що в кабінеті, а той, що у ванній, на верхній полиці, вона знає. А ще хай зателефонує в бенгорську лікарню і викличе «швидку».

– Але ж Бакспорт ближче, – зауважив Джад.

– А з Бенгора швидше приїдуть. Ідіть. І хай телефонує вона, а не ви. Мені потрібен саквояж.

Як тільки Рейчел дізнається, що тут трапилося, вона точно зрозуміє, що потрібно.

Джад вийшов. Луїс чув, як гримнули вхідні двері. Він лишився сам на сам з Нормою Крендал і ароматом яблук. З вітальні долинало мірне цокання годинника.

Раптом Норма глибоко вдихнула. Її повіки затремтіли. І тут Луїса пронизало страшне і невідворотне передчуття: ось зараз жінка розплющить очі… О Боже, вона розплющить очі і заговорить про «Кладвишче домажніх тварин»…

Та вона лише розгублено зиркнула на Луїса, навряд чи впізнаючи його, і знову заплющила очі. Луїсу стало соромно за напад цього дурного страху. В той же час він відчув полегшення. У Норминих очах був біль, але не смертельна агонія. Ні, вона ще побореться.

Луїс важко дихав і витирав піт. То лише парамедики з телевізора можуть без зусиль робити штучне дихання. Хороший непрямий масаж серця з’їдав багато калорій, тож завтра в нього болітимуть руки і плечі.

– Я можу чимось допомогти?

Він озирнувся. Жінка, вбрана в брюки та коричневий светр, нерішуче стояла в дверях, притиснувши руки до грудей. «Мама привидів», – здогадався Луїс.

– Ні, дякую, – відповів він, а потім додав: – Так. Намочіть, будь ласка, ганчірку, викрутіть її і покладіть Нормі на лоба.

Жінка пішла шукати ганчірку. Коли Луїс знову глянув на Норму, то побачив, що вона розплющила очі.

– Я впала, Луїсе, – сказала вона. – Мо’, зомліла.

– У вас було щось на кшталт серцевого нападу, – мовив Луїс. – Але нічого серйозного. Зараз відпочиньте трохи й менше говоріть, Нормо.

Він хвильку перепочив, а потім знову намацав її пульс. Серцебиття було прискореним і нагадувало морзянку: спершу рівномірне, потім прискорювалося ледь не до стану фібриляції і, врешті, вирівнювало свій ритм. Тук, тук, тук, ТУК-ТУК-ТУК, тук, тук, тук… Це було не дуже добре, та все ж краще за аритмію.

Жінка повернулася з ганчіркою і поклала її Нормі на лоба. Відтак непевно вийшла. Повернувся Джад із саквояжем Луїса.

– Луїсе?

– З нею все буде гаразд, – мовив Луїс, дивлячись на Джада, але насправді звертаючись до Норми. – «Швидка» вже їде?

– Твоя дружина її викликала, – доповів старий. – Я недовго там вештався.

– Ні… Не в лікарню, – прошепотіла Норма.

– Так, у лікарню, – наполіг Луїс. – П’ять днів обстеження та лікування, а потім можна повернутися додому на своїх двох, люба Нормо. А якщо ви будете сперечатися, змушу вас з’їсти всі ці яблука. Разом із зернятами.