Кiнець Великого Юлiуса - Страница 20

— Може, ви напишете рекомендаційний лист? — жваво підхопив Горелл. — Я певен, що листа досить.

— Лист це, мабуть, найкраще! — погодився Пономарьов. — Як, ви сказали, звати цю дівчину? Валентина Макарова?

Він сів за письмовий стіл і розгонистим почерком написав листа.

Прощаючись, Горелл раптом відчув, що настрій у нього падає. Чому? Пономарьов прийняв його надзвичайно люб'язно. Навіть запросив при нагоді заходити. І все-таки Горелл вийшов з кабінету, досадуючи на себе. Незважаючи на те, що йому явно пощастило, побачення не вийшло. В чому ж він допустив помилку? Горелл продумав кожну інтонацію Пономарьова і не зрозумів. А потім вирішив, що побоювання його марні. Нерви починають псуватись і тільки. Кам'яногорськ — ось найголовніше! І як гарненько Пономарьов це головне вибовкав!

А Пономарьов, розставшись із Гореллом, ніяк не міг позбавитися відчуття досади і тривоги.

Надвечір тривога збільшилася. Переглядаючи в думках події останнього тижня, намагаючись відшукати в них причину його тривоги, Пономарьов раптом зрозумів, що справа не в ньому самому.

Увечері подзвонив Смирнов.

— Справи мої нічого собі… — в'яло бурмотів Пономарьов. — Ні, нічого новенького. Чому голос кволий? Та так, роздосадувало дещо. Розумієш, образливо, коли хороша людина… І не просто хороша, людина, що була для тебе протягом ряду років прикладом, зразком чесності, раптом… А втім, тобі це нецікаво. Все цікаво? Ну, як би це тобі пояснити. Просто пояснити? Коротше кажучи, ти знаєш, який у нас конкурс для вступників на фізичний факультет? Величезний. І ось сьогодні до мене прийшов один тип і просив, за дорученням цього самого мого друга, влаштувати по протекції одну дівчину. Хороші люди так не роблять? Та це ж, знаєш, як складається. Так не буває? Що за тип? Ні, я його раніше ніколи не бачив. Тип як тип, неприємний, більш нічого не можу сказати. Вдень приходив в інститут. Ні, для себе він нічого не просив. Звідки я знаю, чого Андрій Аникійович сам не написав? Можливо, хворіє. Та ні. Тип цей ні при чому. Мене вразив дивний поворот думок у Андрія Аникійовича. Свята була людина, і раптом на такій справі, як студентський конкурс… Починається… Нічого в цьому цікавого для тебе немає. Будь ласка, присилай, тільки май на увазі: завтра вранці я виїжджаю.

Через півгодини в інститут прибув Миша Соловйов, зняв копію з корінця перепустки, виданої Клебанову, і додатково поговорив з Пономарьовим.

Того ж дня капітан Захаров послав запит у Челябінськ про те, чи працює там Клебанов і чи є у Сені Горбачової подруга Валя Макарова, яка хоче вступити в Московський держуніверситет на фізичний факультет.

У справі Горелла настав найтяжчий час. Події перестали відбуватися, дані перестали надходити. Всі мовчали, чекали, нервували і займалися буденними справами відділу.

Але затишшя було фальшивим. Події відбувалися, тільки люди, зацікавлені в них, поки що нічого не знали.

Переживши багато нудотних приступів страху, перед якими навіть астма здавалася задоволенням, Крюгер не витримав. Він вибрався з-під даху, ледве натягнув одяг і черевики і, задихаючись, плутаючи обривки молитв, що запам'яталися ще з дитинства, виповз на вулицю. Добравшись до телефону-автомата і віддихавшись, він подзвонив.

— Благаю зайти до мене! — довго хрипів він у трубку. — Є надзвичайно важливі новини.

І одразу ж нова спазма страху стиснула тіло Крюгера. Звичайно, подзвонивши в бюро, він зробив гірше… А що, коли, почавши розкопувати, чим цікавився Штарке і для кого, вони докопаються й до того, що вибовкав він, Крюгер? А якщо їм взагалі не сподобається, що він ще живий? Кімната міститься в кутку горища, під самим дахом, тут і жильців поблизу немає, лише комірки…

За короткий строк повідомлення Крюгера пройшло складний шлях і потрапило, нарешті, до рук чоловіка з військовою виправкою, який відправляв Горелла через кордон у Радянський Союз.

Він довго сидів над аркушем паперу, на якому було розшифроване донесення про Штарке, Крюгера і Горелла. Потім пішов до начальства.

Начальник — сивий, блідий полковник — ніколи не підвищував голосу на підлеглих, але коли йому принесли повідомлення Крюгера, повітря в кімнаті, здавалось, перетворилося в льодяні голочки.

— Звичайно, Штарке міг цікавитися особою Стефена Горелла тільки за дорученням радянської розвідки, — спокійно сказав він, відкладаючи повідомлення. — Отже, Горелла виявили на радянській території. Вся справа тільки в тому, чи арештовано його! От що значить піддаватися дурній жалості і лишати життя таким людям, як Штарке і Крюгер…

— Штарке уже ліквідований, — зауважив чоловік з військовою виправкою.

— Крюгерові теж нема чого валятися на цій землі! Сьогодні ж уживіть заходів. І підготуйте повідомлення в Москву для Робертса.

Зашифроване повідомлення, супроводжуване колкостями на адресу Робертса і інструкціями, було негайно відправлено в Москву.

Робертс і Білліджер спочатку злякалися, потім продумали кожне слово повідомлення, вивчили кожне слово інформації, одержаної від Горелла через кравця, і прийшли до заспокійливого висновку.

— Тільки смикають даремно! — роздратовано сказав Робертс. — Горелл живий, здоровий, з ним усе благополучно. Що ж із того, що ним зацікавились? До здійснення нашого плану лишилися лічені дні, навряд чи радянська розвідка встигне щось за цей час. От кравець мені не подобається. Якби у мене була заміна, я негайно усунув би його!

— Підготувати повідомлення для Горелла? — спитав Білліджер.

— Навіщо? — заперечив Робертс. — Він дуже обережна людина. Таке повідомлення тільки знервує його. Почекаємо.

Багатьом людям властиво помилятися. Сталося так, що розумний пан Робертс, людина з великим стажем в організації міжнародних злочинів, помилився.

Справді, кравець дуже боявся. Але сильніше за страх у нього було бажання відкрити в Будинку моделей, що на Кузнецькому мосту, свій магазин елегантного одягу.

Так йому обіцяли. Так казала людина, яка дуже рідко зустрічалася з ним.

Одного разу вони бачились у приватній квартирі. Хазяйка квартири, красива жінка з великими чорними зіницями і ротом, що весь час сіпався, вийшла, залишивши їх удвох.

Кравець жадібно розглядав свого співрозмовника і думав: невже ось ця вузькоплеча косоока людинка і е вершителем долі світу?

А «вершитель долі світу» сидів рядом з ним і говорив:

— Голлівуд, нейлон і атомна бомба — найбільші завоювання людства!

— Звичайно, звичайно, — мимрив кравець, прикро вражений, що косоокий прийшов у звичайному костюмі, пошитому на радянській швейній фабриці. І черевики, і носки у нього були нецікаві, звичного для ока зразка. Та й весь він якийсь дуже вже звичайний, у натовпі й не помітиш!

— Голлівуд допомагає забути всі ваші неприємності! — продовжував неквапливу розмову косоокий, димлячи сигаретою «Дукат».

— Безумовно! — схлипнув кравець. — Безумовно!

— Нейлон допомагає жінкам економити гроші і подобатися чоловікам. Ви звернули увагу, що жіноча нога в нейлоні має зовсім іншу, сучасну фактуру?

— Звичайно, — почав усміхатися кравець. — Безумовно!

— І, нарешті, атомна бомба є атомна бомба! — сухувато сказав косоокий.

— Так… — завмираючи від жаху, підхопив кравець. — От іменно!.. Тут уже нічого не скажеш…

— Міжнародна обстановка дуже напружена! — вів далі косоокий. — Ви це самі знаєте!

— Так, так, аякже! — вмить виразив на обличчі обережне і шанобливе незадоволення кравець. — Дуже напружена ситуація…

— Все може бути! — загрозливо сказав косоокий. — Ви мене розумієте? Я не можу говорити з вами ясніше… Це секретна тема. Але як нашу людину я завжди зможу вас попередити! І от, судіть самі! Оскільки ви допомагаєте нам, для нас буде цілком закономірно допомогти вам у тій новій структурі, що виникне в Росії внаслідок третьої імперіалістичної, як у вас кажуть, війни. Ви станете багатою людиною. Відкриєте магазини де захочете! Ми вас підтримаємо.