Казки барда Бiдла - Страница 4
Три відьми й лицар зійшли з гори разом, тримаючись за руки, і всі четверо жили довго й щасливо, і ніхто з них так і не дізнався й не запідозрив, що та джерельна вода фонтана не мала в собі ніяких чарів.
Албус Дамблдор коментує «Фонтан фортуни»
Ось уже впродовж багатьох віків казка «Фонтан фортуни» настільки популярна, що в Гоґвортсі навіть хотіли зробити за її сюжетом різдвяну виставу.
Наш тодішній викладач гербалогії, Герберт Бірі[4], великий ентузіаст аматорських драмгуртків, запропонував інсценізацію цієї найулюбленішої дитячої казки як різдвяний дарунок для вчителів та учнів. Я тоді був молодим учителем трансфігурації, і Герберт доручив мені «спецефекти», серед яких був діючий фонтан фортуни та мініатюрний зарослий травою пагорб, на який мали вибиратися наші три героїні та герой, тоді як сам пагорб помалу опускався б під сцену і зникав би з очей.
Без зайвої скромності можу визнати, що й фонтан, і пагорб сумлінно виконали відведені їм ролі. На жаль, цього не скажеш про решту акторів. Не згадую навіть фокусів велетенського «черв'яка», що його надав викладач догляду за магічними істотами Сільваній Казаносмал, бо саме людський чинник призвів до катастрофічного провалу вистави.
Професор Бірі, як режисер, не звертав ані найменшої уваги на емоційні ситуації, що виникали в нього під самісіньким носом. Він не підозрював, що учениця, яка грала Амату, і виконавець ролі сера Безталанного зустрічалися одне з одним, і дізнався про це тільки за годину до початку вистави, коли «сер Безталанний» почав раптом виявляти бурхливу прихильність до «Аші».
Варто сказати, що наші шукачі щасливої долі так і не вийшли на вершину гори. Щойно піднялася завіса, як «черв'як» професора Казаносмала — виявилося, що це був попелокрут[5], зачаклований розбухальним закляттям, — вибухнув цілою зливою гарячих іскор та куряви, заповнивши Велику залу димом і клаптями декорацій. Від жару величезних вогняних яєць, відкладених ним у підніжжі мого «пагорба», загорілася дерев'яна підлога, а тим часом «Амата» й «Аша» вчепились одна одній у коси і билися так люто, що перепало й панові Бірі, який потрапив під перехресний вогонь. Учителям довелося евакуювати з залу глядачів, бо пекло, що бушувало на сцені, загрожувало поглинути все навколо. Святковий вечір завершився переповненою шкільною лікарнею, а з Великої зали аж через кілька місяців вивітрився їдкий сморід паленого. Ще більше часу минуло, поки голова професора Бірі відновила свої нормальні пропорції, а з професора Казаносмала зняли умовне покарання[6].
Директор Армандо Діпіт наклав цілковиту заборону на всі подальші вистави та інсценізації, і в Гоґвортсі й донині гордо дотримуються цієї антитеатральної традиції.
Попри наше драматургічне фіаско, «Фонтан фортуни» залишається, мабуть, найпопулярнішою Бідловою казкою, хоч у неї, як і в «Чаклуна і стрибучого казанка», вистачає ганьбителів. Деякі батьки вимагали вилучити цю казку з Гоґвортської бібліотеки — і, за збігом обставин, серед них був нащадок Брута Мелфоя, колишній член Гоґвортської ради опікунів містер Луціус Мелфой. Містер Мелфой подав свою вимогу заборонити казку в письмовому вигляді:
«Будь-який художній чи документальний твір, що зображає схрещування між чарівниками та маґлами, має бути вилучений з книжкових полиць Гоґвортсу. Я не бажаю, щоб у мого сина виникали сумніви в чистоті його кровної лінії після читання історій про існування шлюбних зв'язків між чаклунами та маґлами».
Мою відмову вилучити книгу з бібліотеки підтримала більшість Ради опікунів. Я написав містерові Мелфою листа-відповідь, пояснюючи своє рішення:
«Так звані чистокровні родини відстоюють свою уявну чистоту, відкидаючи, зрікаючись або кажучи неправду про маґлів чи маґлородців зі своїх родових дерев. Вони ще й намагаються нав'язати цей лицемірний підхід усім іншим, вимагаючи від нас заборони творів, у яких міститься правда, яку вони заперечують. Не існує жодної відьми або чаклуна, чия кров не була б змішана з маґлівською, і тому я вважаю абсолютно нелогічним і аморальним відмовляти нашим учням у доступі до знань, що зберігаються у численних творах на цю тему».[7]
Обмін цими листами поклав початок багаторічній кампанії містера Мелфоя зі звільнення мене з посади директора Гоґвортсу, а також моїм неодноразовим спробам позбавити його титулу улюбленого смертежера Лорда Волдеморта.
3
ВОЛОХАТЕ СЕРЦЕ МАГА
Жив собі колись вродливий, багатий і обдарований молодий маг, який помітив, що його друзі, закохуючись, немовби дурнішали, стрибали й чепурилися, мов півники, втрачали апетит і гідність. Молодий маг вирішив, що ніколи не стане жертвою такої слабкодухості, і вдався до темних мистецтв, щоб надійно убезпечити себе від таких дурниць.
Не знаючи про цю таємницю, магова родина тільки посміювалася з його замкнутості й холодності.
— Усе зміниться, — пророкували вони, — коли його впіймає на гачок якась дівуля!
Та серце молодого мага лишалося незворушне. І хоч не одну дівчину хвилювала його гордовита постава, та жодній з них, попри всі хитромудрі витівки й старання, не вдалося знайти стежки до його серця. Маг упивався власною байдужістю і далекоглядністю.
Зів'яла перша свіжість молодості, і магові ровесники почали одружуватися, а згодом і народжувати дітей.
«Їхні серця, мабуть, уже зсохлися, мов стручки, — глузував він наодинці, спостерігаючи за безглуздою метушнею молодих родин, — поморщилися від рюмсання їхніх чад!»
І він знову й знову вітав себе самого за вчасно виявлену мудрість.
Минув якийсь час, і старенькі магові батьки повмирали. їхній син за ними не тужив. Навпаки, вважав, що смерть батьків стала для нього щастям. Тепер він був сам собі господар у їхньому замку. Заховавши свій найдорожчий скарб у найглибшому підвалі, він розкошував, ні в чому собі не відмовляючи, і його численні слуги мали єдине завдання — забезпечити йому всі вигоди.
Маг був переконаний, що йому страшенно заздрять усі, хто бачить його розкішну й безтурботну самотність. І які ж бо страшні були його злість і досада, коли він якось підслухав, як два його лакеї обговорювали свого хазяїна.
Перший слуга поспівчував магові, котрого, попри все його багатство і могутність, так ніхто й не полюбив.
А другий слуга почав кепкувати з хазяїна, дивувався, чого це чоловік, що має стільки золота й розкішний замок, не спроможний привабити до себе якусь молодичку.
Ці слова болюче вразили магову гордість.
Він вирішив негайно знайти собі дружину, і щоб вона була найкраща за всіх. Щоб її приголомшлива врода у кожного чоловіка викликала заздрощі й пристрасть. Вона мала походити з чаклунського роду, щоб їхнє дитя успадкувало видатні магічні таланти. Її багатство повинно було принаймні дорівнюватись до його статків, щоб його затишному існуванню не завадила присутність у маєтку нових людей.
Пошуки такої жінки могли тривати років п'ятдесят, однак сталося так, що того самого дня, коли він вирішив її шукати, молода панна, яка відповідала всім його бажанням, приїхала відвідати родичів, що мешкали посусідству з магом.
То була відьма, що володіла дивовижною майстерністю та великим багатством Врода її була така, що в кожного чоловіка, який її бачив, тенькало серце. Тобто у всіх чоловіків, окрім одного. Магове серце не відчуло нічогісінько. Але ж це була та жінка, яку він вимріяв, тож він почав домагатися її прихильності.