Грот афалiни - Страница 3

І от на порозі з'явився бома з палаючим смолоскипом у лівій руці. Відблиски вогню гуляли на страшному, розмальованому білими і червоними смугами і трикутними знаками обличчі. У правій руці похитувався довгий бамбуковий кий, схожий на спис. Та й сам бома заточувався, наче п'яний, щулив, як від холоду, плечі. Обидві руки від плеча і до зап'ястя були перев'язані кольоровими стрічками, кінці яких метлялися на вітерці, вигиналися, мов змії. Бома пильно подивився в один бік, у другий, витягуючи шию, як черепаха, і раптом скочив сюди, скочив туди, штрикнув повітря списом. А сам пронизливо вищав, певне, заклавши листок за зуби, хотів, мабуть, щоб люди думали, що пищать і тікають злі духи. Він то йшов по колу на зігнутих ногах, то скакав на обох зразу, як горобець, і в такт штрикав списом на всі боки, креслив вогнем якісь знаки. В очах бома палали вогненні відблиски, здавалося, що з них, як із смолоскипа, сипляться іскри.

Янгові стало страшно, його затрясло.

— Усі… Беріть смолоскипи… Беріть киї. І за ним! — пояснював Япові жести староста. Голос Ганеша теж став писклявим і хрипким, і всі загукали, завили не своїми голосами, щоб духи зла не впізнали нікого, не знали, на кого нападати. Усі пішли за бомом, пританцьовуючи, підскакуючи кожен по-своєму, і всі кололи палицями і киями повітря. Янг не тямився, він уже не помічав, хто відділявся од натовпу, щоб озброїтися й запалити смолоскип, хто бухкав по пустому стовбуру бамбука. Вогнів ставало дедалі більше, через запах горілої олії вже не чути було злого машинного духу. Чад і дим потягло в зарості, й там затривожилося нічне птаство. Вогні відбивалися в листі пальм, і здавалося, що там теж загоралися маленькі смолоскипи, а на небі ставало більше зірок тому, що туди піднімалися іскри від смолоскипів. Блищали очі, блищали зуби, зяяли скривлені чорні роти, самі люди були схожі на обвуглені головешки. Янг бачив, що і Радж уже озброївся цурпалком кореня пандануса і в батька в руках палиця. Тільки мати несла, притискуючи до повного живота, чорний горщик з кокосовою олією, і ті, в кого згасав смолоскип, підбігали вмочати, знову запалювали.

Зійшли аж до берега. Вода біля рифів зблискувала фосфоричним світлом, раз у раз поверхню лагуни прокреслювали бліді смуги, ніби хтось черкав величезними сірниками по сірці, а вони ніяк не хотіли спалахувати. Піщана, в шумовинні смуга прибою була пошматована рваними слідами-рубцями від коліс машин.

Зовсім близько було місце, де розвантажувалися й висаджувалися чужинці, як раптом — «Па-ах!» — у небо злетіла червона ракета і полетіла в їхній бік. Знижувалася просто на голови, сичала й бризкала іскрами, і дехто перелякано відбіг осторонь. Але ракета погасла, не долетівши до землі. У ту ж мить з рейду, з-за лагуни, де стояла величезна баржа, спалахнув стовп світла, уперся в небо — засвітили прожектор. Світлий стовп хитнувся, упав на воду, потім занишпорив на березі, вихоплюючи з темряви силуети нахилених у бік води пальм, то гори розвантажених ящиків під брезентами, то машини й бульдозери, то брезентові намети. Люди заплющували очі, оберталися спинами до кинджального вогню.

— Ти… біжи додому! Ти малий ще… — тривожно прошепотів Радж, боляче стиснувши Янга за лікоть. — І маму забери звідси!

— Ай, — вирвався Янг. Не міг він у ці хвилини залишити і Раджа, і всіх своїх. Не міг не побачити, як злякаються злі духи, почнуть — шубовсть, шубовсть! — кидатися у воду, пливти на свою баржу.

«Па-ах!!! Ш-ш-ш-ш…» — знову злетіла червона ракета, і цього разу в одному з наметів, високо на березі пролунав різкий вигук чужою мовою. З наметів почали вискакувати, на ходу одягаючись, солдати, шикувались у шеренгу.

Бома Яп дотанцював до вартового, завив, рвучко підстрибуючи то праворуч, то ліворуч, прицілюючись києм в обличчя, у шию, але в останню мить завдаючи уколів мимо. І всі завили дикими голосами, заскакали, повторюючи рухи бома, погрожуючи палицями, смолоскипами. Прожектор знову засліпив усіх. Потворні тіні захиталися, здибилися вище від пальм, а смолоскипи потьмяніли, стали зовсім не грізними.

Солдат задкував, наставивши автомат перед собою, погрожував ним, щось вигукував і показував, щоб люди йшли геть. Та от уже й відступати йому нікуди, уперся спиною в гору ящиків. Киї загрожують і праворуч, і ліворуч, хтось довбнув палицею солдатові в груди. Якась жінка схопила жменю піску й сипнула йому в очі…

І тут оглушливо застрочив, забризкав вогнем автомат. Янг, збитий Раджем з ніг, устиг іще помітити, як бома впав на коліна, потім ліг на бік, як Радж блискавично змахнув крисом, ткнувши солдатові під бік, як американець сповзав на землю, шорхаючи спиною по ящику з написом «US navy engineer troops», як зверху, від пальм, тупотіли вниз чужі солдати.

Люди зі страхом розбігалися. Янг біг з усіма односельцями і раз у раз оглядався туди, на гору ящиків, де тремтіло світло прожектора і в цьому світлі старенька Рата, яка тільки ще дотупала до ящиків, підхопила із землі кинутий горщик з олією, вилила її на ящики, підпила залишений смолоскип і притулила до брезенту, підпалюючи. Ще не розгорілося добре, як знову застрочив автомат… За солдатами не було видно, де впала Рата, де лежить Яп. Американці метушилися, відриваючи брезент з вогнем, гасячи його піском. І тут пролунала нова команда, залящали постріли. Кулі стукали у стовбури пальм, гупнули в пісок кілька збитих горіхів.

Люди розсипалися по хатах, ховалися в глухі кутки. Боялися, що солдати кинуться слідом, усіх повбивають, а хати попалять.

Янгова мати стогнала, схлипувала, а батько гладив її по голові, як малу. А потім вони перешіптувалися, а мати все стогнала і скаржилася на болі в животі. Янг лежав на циновці у своєму кутку й тремтів усім тілом, клацаючи зубами. Куди подівся Радж? Чи не підстрелили його в цій метушні?

Тільки на світанку просунувся в хатину Радж.

— Спиш? — прошепотів він. Тамуючи глибоке і важке дихання, ліг біля Янга.

— Ні-і… Тебе чекав! — прошепотів і Янг.

— Я зараз піду… Птаха, коли він засидиться на одній гілці, можна й каменем збити. Попливу на Рай.

— На чому?

— Щось придумаю.

— Оце зараз, уночі?!

— Уночі. А зірки навіщо на небі? Та й над Раєм заграву від вогнів здалеку видно. Може, вранці шукатимуть чи питатимуть про мене, кажи, що я не був увечері біля ящиків. Поїхав на Рай відразу після сходу. І мамі з татом скажи, щоб так само говорили.

— А люди ж бачили, що ти був з усіма.

— Люди бачили, звичайно. Але думаю, що і їм вигідно казати, що мене не було. Ю андестенд мі? Розумієш мене?

— Йес, сер. Але всякі є люди, кому вигідно і на одного тебе звалити провину. Я ж бачив, як ти ножем…

— Тс-с-с…

— Лі Сунь перший тебе викаже. — Янг міркував зовсім зріло, і Радж скуйовдив йому чуба: «Ростеш, малий!»

— Не було ж китайця з людьми… Ну, прощавай… — Радж поцілував Янга. — Ти ж знаєш, де мене шукати — у дельфінарії. Ух! — раптом скреготнув Радж зубами. — У такий час доводиться вас залишати!

— А коли знову вдома будеш?

— Не знаю. Важко в містера вирватись. У вихідні подвійне навантаження. А знаєш, що на тих ящиках, на березі, написано? Що майно належить військово-морському флоту США. Базу хочуть будувати.

Янг у темряві обняв Раджа за шию.

— Ну, хлопче, бережи матір і батька. З Амарою дружи — він вірний мій товариш. — Радж поцілував Янга ще раз і відповз до дверей.

Стогнала уві сні мати…

Янг витер сльози на щоках.

— Янг… Я-янг! — хтось покликав його здушеним голосом. Потім постукали ціпком об поріг. — Ти ще спиш?

Янг упізнав голос старости Ганеша, і його сон відразу зник. Такого ще не бувало, щоб сам староста звертався до нього, якогось хлопчака.

— Я знаю, що не спиш… Збери друзів і біжіть купатися. Довго сьогодні купайтеся… І було б добре, якби весь час хтось хлюпався в лагуні — по черзі. І коли щось побачите, негайно повідомляйте. Янг, ти будеш командиром розвідки.

Хлопець не вірив своїм вухам. Йому довіряють таку важливу справу?! Схопився так, що аж задвигтіла хатина.