Гiмн демократичноi молодi - Страница 6

З клубом справи складались зовсім погано. І навіть успішно проведені «Вишивані рушнички», під час яких Славіка ледь не набили піонервожаті, за те, що він без стуку ввійшов до гримерки, де переодягались старшокласниці, ситуації в цілому не рятували. Гога вечорами сидів у кабінеті і рахував на калькуляторі збитки. Санич впав у депресію, Віка не телефонувала і не брала слухавки, бабки закінчувались. Санич курив біля входу і заздро дивився, як «Суперксерокси» почали прибудовувати до свого будинку пентхаус. Бізнес явно не йшов, потрібно було повертатись до «Боксерів за справедливість».

Одного ранку прийшов Славік і сказав, що є гарні новини. – Будемо робити шоу-програму, – сказав він. – Стриптизу ви не хочете, – звернувся він до Гоги. – Що ж, хай буде так. Хай буде. Я поважаю ваш вибір, Георгій Давидович, да. Але в мене є чим вас здивувати. – Гога напружився. – Я, – сказав Славік недбало, – домовився-таки з Раісою Соломоновною. Вона спочатку навідріз відмовилась, у неї, знаєте, графік, да, але я натиснув через свої канали. Вона скоро прийде, було б добре, щоб усе культурно пройшло, ну, ви розумієте, – і Славік кинув стурбований погляд на Санича. – Із ким ти домовився? – перепитав його Гога. – Санич засміявся. – 3 Раісою Соломоновною, – дещо виклично повторив Славік. – Це хто така? – обережно перепитав Гога. – Хто це така? – посміхнувся зверхньо Славік. – Хто така Раіса Соломоновна? Георгій Давидович, ви що? – Ну добре, добре, не грузи, давай розповідай, – перебив його Гога. – Що ж, – сказав Славік, – навіть не знаю, що сказати. Як же ви клубним бізнесом збирались займатись і не знали про Раісу Соломоновну. Хм… Ну добре. Ну ви даєте… Раіса Соломоновна – це циганський муніципальний ансамбль, заслужена артистка Білорусі. Да ви чули про неї, – впевнено викрикнув Славік і поліз за папіросами. – Ну, а тут вона що забула? – незадоволено запитав Гога. – Я ж кажу, – затягнувся Славік, – будемо робити шоу-програму. По вівторках. В інші дні вона не може – у неї графік. Я домовився. її знають усі, заповнимо нішу. – Ти впевнений? – без ентузіазму перепитав Гога. Ясно, – сказав Славік і збив попіл на щойно розгаданий кросворд. – А що вона робить, ця твоя артистка? – про всяк випадок запитав Гога. – У неї репертуар, – діловито повідомив Славік. – Півтори години. Під мінусівку. Циганські романси, пісні з кінофільмів, кримінальна тематика. – А як вона співає? – поцікавився Санич. – По-білоруськи? – Чому по-білоруськи? – образився Славік. – Ну, в принципі не знаю. По-циганськи, мабуть, це ж циганський ансамбль. – Вона сама буде, – перепитав Гога, – чи з ведмедями?

Раіса Соломоновна приїхала біля першої дня, віддихуючись від вуличної спеки. Мала років сорок п'ять, але сильно фарбувалась, тому можна було помилитись. Була худорлявою шатенкою у високих шкіряних ботфортах і якійсь прозорій комбінації, сказала, що щойно з концерту, виступала в дитячому будинку, сказала також, що про всяк випадок прихопила афішу, аби все було зрозуміло. На афіші великими червоними літерами було надруковано: «Харківська філармонія запрошує. Заслужена артистка Білорусі Раіса Соломоновна. Світанкові перегуки». Внизу стояло незаповнене «Час» та «Ціна». – Ну що, – бадьоро сказала Раіса Соломоновна, – показуйте клуб! – Усі пішли в зал. – Що у нас тут, – запитала артистка, – фастфуд чи паб? – У нас тут клуб для геїв, – невпевнено відповів Гога. – Заібісь, – сказала Раіса Соломоновна і пішла на сцену. Славік, як представник шоу-бізнесу, ввімкнув мінусівку.

Почала Раіса Соломоновна з кримінальної тематики. Вона співала голосно, зверталась до уявної публіки і заклично махала руками. Гозі несподівано це сподобалось, він засміявся і почав підспівувати, видно було, що слова знає. Славік напружено стояв за пультом і боковим зором пас шефа. Санич розгублено дивився на все це. Після п'ятої пісні Гога заплескав і попросив зробити перепочинок, підійшов до сцени і, подавши співачці руку, повів до себе в кабінет. Санич невпевнено зайшов за ними. – Здорово, – сказав Гога Раісі Соломоновні, – просто здорово. Раіса, як вас… – Соломоновна, – підказала вона. – Так, – погодився Гога. – А давайте з вами вип'ємо. – А що – співати більше не будемо? – перепитала співачка. – Не сьогодні, – сказав Гога. – Сьогодні давайте вип'ємо за знайомство. – Ну добре, – погодилась Раіса Соломоновна, – тільки я, з вашого дозволу, переодягнусь, а то у вас тут така спека. – Все що завгодно, – весело сказав Гога і, зателефонувавши в бар, замовив дві пляшки холодної водки. Раіса Соломоновна скинула ботфорти і дістала з торбинки домашні капці у вигляді пухнастих котиків. Гога подивився на котиків і відкрив першу пляшку. Санич зрозумів, до чого все йде, і печально відімкнув телефон. Славіка до кабінету не запрошували. Він прийшов сам.

Спочатку вони пили за знайомство. Потім почали співати. Гога запропонував повернутись на сцену, Раіса Соломовна погодилась і, як була, в домашніх капцях, полізла на естраду. За нею поліз Гога в її шкіряних ботфортах. У ботфортах і шовковій сорочці від армані він нагадував різночинця. Славік запустив мінусівку. Раіса Соломовна повернулась до кримінальної тематики, Гога підспівував. Ботфорти виблискували в світлі софітів.

Зайшовши до туалету, Санич знайшов Славіка. Тому було погано, він поливав себе водою з рукомийника і важко ковтав гаряче повітря. – Хуйово? – запитав його Санич. – Нормально, – прохрипів Славік, – нормально. – Славік, – сказав Сан Санич, – я давно хотів тебе запитати, може це не найкраще місце для такої розмови, але все-таки, не знаю, чи буде ще нагода – як ти взагалі до геїв ставишся? – Славік підставив голову під холодний струмінь, видихнув і присів біля стіночки. Якусь мить помовчав. – Я вам, Сан Санич, так скажу, – довірливо заговорив він, спльовуючи воду. – Мене взагалі від геїв не пре. Але, – він підняв угору вказівний палець, – на те є свої причини. – Ну, і що за причини? – запитав Санич; повертатись до залу не хотілось, тому він вирішив перечекати тут. – Причини особистого характеру, – повідомив Славік. – Я – алергік. Ми, алергіки, як правило, сидимо на колесах. Ось я, наприклад, – сказав Славік і дістав папіросу, – сиджу. Вже десятий рік. Раніше мені лікар прописував. Але потім мене перестало вставляти, розумієте? А моя сестра працює в фармацевтичній компанії, у них під Києвом фабрика відкрилась. їм німці на півмільйона апаратури завезли, цілий цех побудували в рамках реабілітаційної програми. Там якийсь дерибан був, фабрику відкривали з понтами. Йошка Фішер приїжджав на відкриття, президент німецький, – Славік нервово випустив дим. – Колишній, – додав він. – Запустили, значить, цех, зробили пробну партію, і тут Держстандарт сказав: хуя – продукція не відповідає стандартам, надто високий вміст морфіну. – Кого? – не зрозумів Санич. – Морфіну, – повторив Славік. – Там фішка в тому, що обладнання було їхнє, а сировина наша. А оскільки в них техніка орієнтована на безвідходне виробництво, себто відходів у них просто не буває, то вийшло так, що вони почали масово штампувати наркотики середньої тяжкості. Програму згорнули, ясна річ. Фабрика збанкрутувала. Профспілки підняли шум, їх підтримали наші зелені. Писали листа Йошці Фішеру. Але він не відповів. Ну, одним словом, усіх звільнили, мою сестру теж. А щоб якось залагодити конфлікт із профспілками, зарплату колективу видали продукцією. Вони тепер стоять на житомирській трасі і продають ці таблетки туристам, разом із м'якими іграшками. А мені сестра кілька упаковок привезла. Так що я алергік, щоб ви знали… – А до чого тут геї? – запитав Санич після довгої паузи. – А хуй його знає, – признався Славік. – Ось, візьміть, – сказав він і простягнув Саничу дві таблетки. – Хороша штука. Рубає на раз. – Санич взяв таблетки і ковтнув їх одна за одною. Гірше не стане, подумав він. Гірше не стало.

Раіса Соломоновна зовсім напилася. Вона вирвала мікрофон із рук Гоги і почала співати пісні з кінофільмів. Свою руду перуку вона одягла на заклопотаного Славіка. Гога спробував забрати в неї мікрофон, але вона вчепилась йому у волосся і почала кричати. Славік спробував її відтягти від боса, але марно – Раіса Соломоновна міцно трималась за Гогу однією рукою, іншою намагаючись видряпати йому очі. Гога спочатку намагався її відштовхнути, але потім теж завівся і почав наосліп махати кулаками. Першим ударом він звалив із ніг Славіка. Славік схопився за щелепу і знову кинувся відтягувати Раісу Соломоновну. Раіса, зустрівши спротив, озвіріла і кинулась на Гогу з новою силою. Після кількох спроб вона проїхалась-таки по його лівій щоці, лишаючи криваві борозни і відламуючи накладні нігті. Гога зойкнув, відступив і ввалив Раісі Соломоновні з носака просто в живіт. Раіса відлетіла назад і разом зі Славіком, котрий за неї тримався, завалилась у зал. Гога, лаючись, витирав кров. – Санич, – крикнув він, – будь другом, винеси звідси цю відьму. І музику її вимкни, – крикнув він. Санич підійшов до співачки, взяв її за шкірки і потягнув на вихід. Слідом із плачем біг Славік у перуці, Гога дивився на все це зі сцени і лаявся. – Відьма, – кричав він, стоячи посеред сцени, – відьма чортова! – Санич викликав таксі, сунув Славіку бабки і повернувся до клубу. Гога сидів скраєчку сцени, витираючи кров шовковим рукавом, і пив водку з горла. – Відьма! – заплакав він і ткнувся носом Саничу в груди. – За що вона мене? От відьма! Нормально, брат, – відповів йому Санич. – Давай я тебе додому відвезу. – Вони вийшли надвір. Горбань стояв біля своєї машини, подивився на Гогу в ботфортах, перевів задумливий погляд на Санича і мовчки сів за кермо. По дорозі всі мовчали, тільки Гога час від часу схлипував. – У мене теж сусід підар, – спробував зав'язати розмову горбань. – Да? – похмуро озвався Санич, – а в мене цілий під'їзд.