Гаррi Поттер i Смертельнi релiквii - Страница 139

- Ти їм завадив? - не повірила Джіні. - Типовий Рон, яблучко від яблуні...

- ...а він сказав, що прийшов її проводжати! А тоді сказав, щоб я йшов геть. Він лижеться з нею! - ще раз повторив Джеймс, наче боявся, що його не дуже добре зрозуміли.

- Ой, гарно було б, якби вони одружилися! - захоплено прошепотіла Лілі. - Тедді справді став би членом нашої родини!

- Та він і так уже чотири рази на тиждень приходить до нас вечеряти, - сказав Гаррі. - Запросимо його переселитися та й усе.

- Так! - радісно підтримав Джеймс. - Я б тоді перейшов до Ала... а Тедді жив би в моїй кімнаті!

- Ні, - рішуче заперечив Гаррі, - ви з Алом поселитеся в одній кімнаті лише тоді, як я вирішу, що наш будинок можна розвалити.

Він зиркнув на старий облуплений годинник, що належав колись Фабіанові Превету.

- Майже одинадцята, пора заходити в вагон.

- Не забудь передати привіт Невілу! - нагадала Джеймсові Джіні, обіймаючи його.

- Мамо! Я ж не можу передати привіт панові професору!

- Але ж ти знаєш Невіла...

Джеймс закотив очі.

- Поза школою так, а в школі він професор Лонґботом. Не можу ж я прийти на гербалогію і сказати йому: «Привіт!..»

Скрушно похитавши головою, наче дивуючись маминому невігластву, він розрядив енергію, хвицьнувши ногою Албуса.

- До зустрічі, Ал. Стережися тестралів!

- Я думав, вони невидимі? Ти ж сам казав, що вони невидимі!

Але Джеймс лише засміявся, дозволив матері себе поцілувати, поспіхом обійняв батька і заскочив у вагон, що швидко заповнювався учнями. Помахав усім рукою й побіг коридором шукати друзів.

- Тестралів не треба боятися, - заспокоїв Албуса Гаррі. - Це лагідні створіння, вони зовсім не страшні. Крім того, ви не поїдете в школу на диліжансах, а попливете на човнах.

Джіні поцілувала Албуса на прощання.

- Побачимося на Різдво.

- Бувай, Ал, - сказав Гаррі, обіймаючи сина. - Не забудь, що Геґрід запросив тебе наступної п’ятниці на чай. Не заводься з Півзом. Ніяких дуелей, поки не навчишся, як це робити. І не слухай Джеймса, якщо він почне тебе під’юджувати.

- А що, як я опинюся в Слизерині?

Він це прошепотів батькові на вухо, і Гаррі зрозумів, що лише ця мить розлуки змусила Албуса викрити всю глибину і щирість його страху.

Гаррі присів навпочіпки, і Албусове обличчя було тепер трохи вище за його власне. Албус єдиний з трьох дітей Гаррі успадкував Ліліні очі.

- Албусе Северусе, - сказав Гаррі тихенько, щоб не почув ніхто, крім Джіні, а вона була достатньо тактовна, аби вдати, ніби махає рукою Розі, яка давно вже була у вагоні, - тебе назвали на честь двох директорів Гоґвортсу. Один з них був слизеринцем, але я в житті не зустрічав відважнішої за нього людини.

- Але ж якщо...

- ...тоді гуртожиток Слизерина поповниться чудовим учнем. Для нас це не має значення, Ал. Та якщо це для тебе має таке велике значення, то обери Ґрифіндор, а не Слизерин. Сортувальний Капелюх врахує твій вибір.

- Справді?

- Так було зі мною, - відповів Гаррі.

Він ще не розповідав про це дітям і побачив тепер, як здивувався Албус. Та двері вагонів уздовж поїзда вже зачинялися, розмиті постаті батьків юрмилися, востаннє цілуючи дітей і даючи їм останні поради. Албус застрибнув у вагон, і Джіні зачинила за ним двері. Учні повисовувалися з усіх сусідніх вікон. Безліч облич, на поїзді і на платформі, повернулися до Гаррі.

- Чого вони витріщаються? - здивувався Албус, разом з Розою дивлячись на учнів.

- Не турбуйся, - заспокоїв його Рон. - Це вони мене побачили. Я дуже популярний.

Албус, Розі, Х’юґо і Лілі засміялися. Поїзд зрушив з місця, і Гаррі пішов поряд з ним, дивлячись на худорляве обличчя сина, що аж світилося від радості й хвилювання. Гаррі всміхався і махав рукою, хоч і відчував втрату, дивлячись, як віддаляється від нього син...

Остання хмарка пари розчинилася в осінньому повітрі. Поїзд завернув за ріг. Гаррі стояв з прощально піднятою рукою.

- Усе з ним буде добре, - прошепотіла Джіні.

Гаррі глянув на неї, опустив руку й машинально торкнувся шраму-блискавки на своєму чолі.

- Я знаю.

Шрам не болів уже дев’ятнадцять років. Усе було добре.