Гаррi Поттер i Смертельнi релiквii - Страница 134

- БЕЙН!

Гаррі ледь не розплющив очі від цього несподіваного Геґрідового вигуку.

- Шо, тішитеся, шо не встрягли в бійку, боягузливі ви шкапи? Радієте, шо Гаррі Поттер... п-п-помер?..

Геґрід не зміг говорити далі, бо знову залився слізьми. Гаррі було цікаво, скільки кентаврів спостерігає за їхньою процесією, та він не наважувався розплющити очі. Деякі смертежери, проходячи, дражнили кентаврів. Трохи згодом Гаррі відчув, що повітря наче посвіжішало, а отже, вони вийшли на узлісся.

- Стій.

Гаррі подумав, що Геґріда, мабуть, силою змусили виконати Волдемортів наказ, бо він трохи хитнувся. І раптом війнуло холодом, почулося хрипке дихання дементорів, що чатували біля крайніх дерев. Вони тепер нічого не могли Гаррі вдіяти. Те, що він вижив, палахкотіло в ньому талісманом-оберегом, так, ніби батьків олень залишився сторожем його серця.

Хтось пройшов недалеко від Гаррі, і він зрозумів, що то сам Волдеморт, бо за хвилю той заговорив і його посилений чарами голос загримів над землею, гатячи Гаррі по барабанних перетинках.

- Гаррі Поттер мертвий. Його вбили, коли він тікав, рятуючи свою шкуру, поки ви тут гинули заради нього. Ми принесли вам його труп на доказ, що вашого героя не стало.

- Битва закінчилася перемогою. Ви втратили половину бійців. Мої смертежери переважають вас кількістю, а «хлопцеві, що вижив» настав кінець. Воювати немає сенсу. Усіх, хто й далі чинитиме опір, чоловіків, жінок чи дітей, буде знищено разом з усіма членами їхніх родин. Виходьте негайно із замку, падайте переді мною на коліна, і я вас помилую. Ваші батьки й діти, ваші брати й сестри залишаться живі, я подарую їм прощення, і ви всі долучитеся до мене в новому світі, що ми його побудуємо разом.

У замку й навколо нього панувала тиша. Волдеморт стояв так близько, що Гаррі знову не наважився розплющити очі.

- Ходімо, - звелів Волдеморт, і Гаррі почув, як він пішов уперед. Геґріда змусили йти за ним. Гаррі ледь-ледь розплющив очі й побачив перед собою Волдеморта, що йшов з величезною змією Наджіні на плечах, і змія вже була без зачарованої клітки. Однак Гаррі не мав змоги вихопити чарівну паличку, сховану під мантією, бо це неминуче помітили б смертежери, що тупотіли по обидва боки від них у дедалі світліших передсвітанкових сутінках...

- Гаррі, - ридав Геґрід. - Йой, Гаррі... Гаррі...

Гаррі знову міцно заплющив очі. Він знав, що вони підходять до замку, й нашорошив вуха, прислухаючись, чи не почує понад глузливі голоси смертежерів та їхній тупіт хоч якісь ознаки життя, що свідчили б про ситуацію всередині.

- Стій.

Смертежери зупинились. Гаррі почув, як вони шикуються в шеренгу навпроти відчинених вхідних дверей школи. Навіть крізь заплющені повіки пробивалося червонувате світло з вестибюля. Він чекав. Ось-ось люди, заради яких він хотів пожертвувати життям, побачать його мертвого в Геґрідових руках.

- НІ!

Цей крик був такий жахливий, що Гаррі не сподівався й не уявляв, що професорка Макґонеґел може так голосити. Почув поблизу регіт іншої жінки, і зрозумів, що це Белатриса впивається горем Макґонеґел. Він знову на секунду розмружив повіки й побачив, що у дверях збираються люди, вцілілі після битви, як вони йдуть назустріч своїм переможцям, щоб самим пересвідчитися, чи Гаррі справді мертвий. Побачив Волдеморта недалеко перед собою - той одним пальцем гладив Наджіні по голові.

Гаррі знову заплющив очі.

- Ні!

- Ні!

- Гаррі! ГАРРІ!

Голоси Рона, Герміони і Джіні були ще страшніші, ніж у Макґонеґел. Гаррі нічого так не хотів, як відгукнутися, проте змусив себе лежати мовчки. Крики його друзів подіяли як збудник, і юрба вцілілих оборонців вибухла прокльонами й образами у бік смертежерів, аж доки...

- ТИХО! - крикнув Волдеморт, пролунало бахкання, спалахнуло яскраве світло, й закляття змусило всіх замовкнути. - Це кінець! Поклади його сюди, Геґріде, мені до ніг, де йому й місце!

Гаррі відчував, як його поклали на траву.

- Бачите? - сказав Волдеморт, і Гаррі почув, як той ходить туди-сюди біля нього. - Гаррі Поттер мертвий! Ви це нарешті розумієте, сліпці? Бо він завжди був нічим, нікчемою, звичайним хлопчиськом, який вважав, що інші повинні жертвувати собою заради нього!

- Він тебе переміг! - заволав Рон, і Волдемортове закляття зламалося. Захисники Гоґвортсу знову закричали й загукали, але друге, потужніше, бахкання заглушило їхні голоси ще раз.

- Його вбили, коли він намагався непомітно вислизнути з території замку, - Волдеморт насолоджувався власною брехнею, - вбили, коли він намагався врятувати свою...

Волдеморт замовк на півслові. Гаррі почув шум бійки і крик, знову бахнуло, спалахнуло світло і хтось застогнав з болю. Він непомітно розплющив очі. Хтось вискочив з натовпу й напав на Волдеморта. Гаррі побачив, як той хтось, роззброєний, упав на землю, а Волдеморт відкинув чарівну паличку нападника й зареготав.

- І хто ж це такий? - засичав він, як змія. - Хто добровільно вирішив продемонструвати, що буде з кожним, хто не припинить опору, хоч битву вже програно?

Белатриса вдоволено розреготалася.

- Це Невіл Лонґботом, володарю! Хлопець, який завдавав стільки клопоту братові й сестрі Керроу! Син аврорів, пам’ятаєте?

- А, так, пам’ятаю, - сказав Волдеморт, дивлячись, як Невіл намагається встати, беззбройний і безборонний, у нейтральній зоні між смертежерами та вцілілими оборонцями замку. - Але ж ти чистокровний, правда, відважний хлопче? - запитав Волдеморт у Невіла, що стояв перед ним, стиснувши кулаки.

- Ну то й що? - голосно озвався Невіл.

- Ти показуєш силу духу й відвагу, і ти походиш зі шляхетної родини. Ти можеш стати дуже добрим смертежером. Нам потрібні такі, як ти, Невіле.

- Я буду з вами, як рак свисне! - глузливо кинув Невіл. - Дамблдорова армія! - вигукнув він, і у відповідь залунали схвальні вигуки натовпу, проти якого глушильні чари Волдеморта виявились безсилі.

- Дуже добре, - сказав Волдеморт, і Гаррі відчув у його шовковому тоні більше загрози, ніж у найпотужнішому заклятті. - Якщо це твій вибір, Лонґботоме, то повернемось до попереднього плану. Ти сам цього забажав, - сказав він м’яко. - На свою голову.

Дивлячись крізь вії, Гаррі побачив, як Волдеморт махнув чарівною паличкою. Наступної миті щось схоже у напівтемряві на безформного птаха вилетіло з розбитого вікна замку прямо Волдемортові в руки. Він узяв цю вкриту цвіллю річ за гострий кінчик і струснув. Це був порожній і пошарпаний Сортувальний Капелюх.

- У Гоґвортській школі більше не буде сортувань, - повідомив Волдеморт. - Не буде гуртожитків. Усі матимуть єдину емблему, щит і кольори мого шляхетного предка Салазара Слизерина. Чув, Невіле Лонґботоме?

Він навів чарівну паличку на Невіла, від чого той завмер, і натягнув Капелюх Невілові на голову по самі очі. Натовп оборонців замку завирував, і смертежери всі як один підняли чарівні палички, тримаючи гоґвортських бійців на відстані.

- Невіл зараз продемонструє, що станеться з кожним, кому вистачить дурості продовжувати опір, - сказав Волдеморт і від помаху його чарівної палички Сортувальний Капелюх запалав.

Крики розкололи світанок, Невіла охопило полум’ям, а він завмер на місці і був безсилий навіть ворухнутися. Гаррі вже не міг цього стерпіти, він мусив діяти...

І тут почалося.

З дальніх меж шкільної території долинув гул, немовби сотні людей перелазили через невидимі звідси мури і з бойовими криками мчали до замку. Одночасно з-за рогу замку важко вичалапав Ґроп і заревів:

- ГЕҐҐЕР!

У відповідь загарчали Волдемортові велети. Вони побігли до Ґропа, наче слони, аж земля задвигтіла. Тоді почувся тупіт копит, затенькали тятивами луки, і стріли градом сипонули на смертежерів, які порозбігалися на всі боки, репетуючи з несподіванки. Гаррі висмикнув з-під мантії плащ-невидимку, накинув його на себе і скочив на ноги. Невіл теж заворушився.

Одним швидким, плавним рухом Невіл вивільнився з накладеного закляття «тілов’яз». Палаючий Капелюх злетів з нього, і він витяг з його глибин щось срібне, з сяючими рубінами на руків’ї...