Гаррi Поттер i Смертельнi релiквii - Страница 131

- Якщо моя чарівна паличка була така могутня, то як її змогла зламати Герміона? - запитав Гаррі.

- Мій любий хлопче, ці її дивовижні властивості виявлялися лише в протистоянні з Волдемортом, який так необачно експериментував з найсокровеннішими законами магії. Лише у двобої з ним ця паличка ставала неприродно могутня. А поза тим вона була така сама, як і всі інші чарівні палички... хоч і дуже непогана, поза сумнівом, - лагідно завершив думку Дамблдор.

Гаррі тривалий час, а може, лише кілька секунд, сидів у роздумах. Тут важко було з певністю судити про такі явища, як час.

- Він убив мене вашою чарівною паличкою.

- Він не зумів тебе вбити моєю паличкою, - виправив Дамблдор. - Думаю, ми обидва згодні, що ти не мертвий... хоча, зрозуміло, - додав він, наче побоюючись, що висловився не досить чемно, - я аж ніяк не хочу применшити твоїх, без сумніву, нестерпних страждань.

- Але зараз я почуваюся чудово, - сказав Гаррі, дивлячись на свої бездоганно чисті руки. - А де ж ми є?

- Це я хотів би тебе запитати, - сказав, оглядаючись навколо, Дамблдор. - Де ми, на твою думку, опинилися?

Поки Дамблдор про це не питав, Гаррі не мав ані найменшої гадки. Але тепер у нього раптом з’явилася готова відповідь.

- Це схоже, - поволі проказав він, - на вокзал Кінґс-Крос. Тільки тут він набагато чистіший, безлюдний і немає поїздів.

- Вокзал Кінґс-Крос! - Дамблдор нестримно захихотів. - Це ж треба! Та невже?

- А де ж ми, по-вашому? - розгубився Гаррі.

- Мій любий хлопче, я не знаю. Це ж, як то кажуть, твоя гра.

Гаррі й гадки не мав, що це означає. Дамблдор доводив його до нестями. Гаррі глянув на нього і пригадав питання, значно важливіше, ніж місце їхнього перебування.

- Смертельні реліквії, - сказав він і з радістю побачив, що ці слова стерли усмішку з лиця Дамблдора.

- А, так, - Дамблдор здавався навіть дещо стурбованим.

- І що?

Чи не вперше за увесь час їхнього знайомства Дамблдор не був схожий на поважного старого чоловіка. Анітрохи не схожий. Мигцем він нагадав маленького хлопчика, впійманого на шкоді.

- Пробач мені, - пробурмотів він. - Пробач, що я тобі не довіряв. Що тобі не розповів. Гаррі, я просто боявся, що в тебе нічого не вийде, як не вийшло в мене. Я боявся, що ти повториш мої помилки. Пробач мені, Гаррі, благаю. Тепер я вже знаю, що ти кращий за мене.

- Що ви таке говорите? - розгубився Гаррі, спантеличений Дамблдоровим тоном і слізьми, що несподівано проступили в нього на очах.

- Реліквії, реліквії, - пробурмотів Дамблдор. - Мрія зневіреної людини!

- Але ж вони справжні!

- Справжні, небезпечні і знадливі для дурнів, - пояснив Дамблдор. - І я був таким дурнем. Ти ж це знаєш, так? Я вже не приховую від тебе ніяких таємниць. Ти знаєш.

- Що знаю?

Дамблдор розвернувся до Гаррі всім своїм тілом, у його яскраво-синіх очах ще іскрилися сльози.

- Володар смерті, Гаррі, володар Смерті! Хіба ж я, зрештою, був кращий за Волдеморта?

- Звичайно, кращий, - заперечив Гаррі. - Звичайно... як можна в цьому сумніватися? Ви ніколи нікого не вбивали, якщо можна було цього уникнути!

- Це правда, правда, - підтвердив Дамблдор, наче дитина, що шукає розради. - Однак я, Гаррі, теж шукав шляхів подолання смерті.

- Але ж ви шукали не те, що він, - стояв на своєму Гаррі. Після всієї злості на Дамблдора дивно було сидіти тут, під високим склепінням даху, й виправдовувати Дамблдора перед ним самим. - Реліквії, а не горокракси.

- Реліквії, - пробурмотів Дамблдор, - а не горокракси. Це точно.

Запала тиша. Істота за їхніми спинами скиглила, але Гаррі більше не озирався.

- Ґріндельвальд теж їх шукав? - поцікавився він.

Дамблдор на мить заплющив очі і кивнув.

- Саме це нас, насамперед, і зблизило, - тихо промовив він. - Двоє розумних самовпевнених хлопців, одержимих одним і тим самим. Він захотів побувати в Ґодриковій Долині, як ти вже й сам, безперечно, здогадався, заради могили Іґнотуса Певерела. Хотів дослідити місце, де помер третій брат.

- То це правда? - запитав Гаррі. - Усе це? Брати Певерели...

- ...були трьома братами з казки, - ствердно кивнув Дамблдор. - Гадаю, що так. Чи зустріли вони на безлюдній дорозі Смерть?.. На мою думку, найімовірніше, що брати Певерели просто були обдаровані й небезпечні чаклуни, яким вдалося створити такі могутні предмети. Оповідь про те, що реліквіями володіла сама Смерть, як на мене, належить до тих легенд, які виникають навколо подібних творінь.

- Плащ, як ти вже знаєш, віками передавався від батька до сина, від матері до дочки, аж поки його отримав останній живий нащадок Іґнотуса, котрий, як і сам Іґнотус, народився в селі Ґодрикова Долина.

Дамблдор усміхнувся до Гаррі.

- Я?

- Ти. Я знаю, ти здогадався, чому в той вечір, коли загинули твої батьки, плащ був у мене. Джеймс показав його мені буквально за кілька днів до того. Стало зрозуміло, як йому вдавалося робити в школі стільки шкоди й не попадатися. Я не міг повірити в побачене. Попросив, щоб він мені його позичив для обстеження. Я давно вже кинув мрію знайти й поєднати всі реліквії, але не міг стриматися, не міг собі відмовити в бажанні його роздивитися... Такого плаща я ще ніколи не бачив, неймовірно старий і досконалий з усіх поглядів... а тоді твій батько загинув, і я нарешті мав у своєму розпорядженні дві реліквії!

Він це сказав з неймовірною гіркотою.

- Але плащ усе одно їх не врятував би, - поспішив його заспокоїти Гаррі. - Волдеморт знав, де живуть мама й тато. Плащ не захистив би їх від закляття.

- Це правда, - зітхнув Дамблдор. - Правда.

Гаррі чекав, але Дамблдор нічого не казав, тож він вирішив йому нагадати.

- Отже, коли ви побачили плащ, то перестали шукати реліквії?

- О, так, - кволо відповів Дамблдор. Здавалося, що він силує себе дивитися Гаррі в очі. - Ти знаєш, що сталося. Знаєш. Ти не можеш зневажати мене більше, ніж я сам себе зневажаю.

- Та я й не думаю вас зневажати...

- А повинен, - не вгавав Дамблдор. Він глибоко вдихнув. - Ти знаєш таємницю хвороби моєї сестри, знаєш, що їй зробили ті маґли і яка вона стала. Знаєш, як мій бідолашний батько прагнув помсти і заплатив за це сповна, померши в Азкабані. Знаєш, як моя мати присвятила своє життя Аріані.

- Гаррі, мене це дратувало.

Дамблдор сказав це холодно й відверто. Він тепер дивився в далечінь у Гаррі над головою.

- Я був обдарований, я був талановитий. Хотів уникнути цього всього. Хотів сяяти. Прагнув слави.

- Зрозумій мене правильно, - додав він, і мука так спотворила його лице, що воно знову стало старече. - Я їх любив. Я любив батьків, любив брата й сестру, але я був егоїстом, Гаррі - набагато егоїстичнішим, ніж ти можеш собі уявити, бо ти на диво безкорислива людина.

- Отож, коли померла мати, і на мене впала відповідальність за хвору сестру й свавільного брата, я повернувся в рідне село сердитий і роздратований. Я думав, що занапастив своє життя у цій пастці! А тоді, звісно, з’явився він...

Дамблдор знову подивився прямо Гаррі у вічі.

- Ґріндельвальд. Гаррі, ти не можеш собі уявити, як його ідеї захопили мене, як запалили. Маґли змушені нам служити. Ми, чаклуни, тріумфуємо. Удвох з Ґріндельвальдом стаємо молодими славетними вождями революції.

- О, деякі вагання в мене були. Та я заспокоював сумління порожніми словами. Це все для загального блага, а завдані збитки буде устократ відшкодовано здобутими для чаклунів привілеями. Чи відчував я в глибині душі, ким він був, той Ґелерт Ґріндельвальд? Думаю, що відчував, але заплющував на це очі. Якби ми втілили наші плани, то здійснилися б усі мої мрії.

- І в основі усіх наших задумів і проектів лежали Смертельні реліквії! Як вони його захоплювали, як вони захоплювали нас обох! Всемогутня чарівна паличка - зброя, що приведе нас до влади! Воскресальний камінь - Ґелертові тут ішлося про армію інферіїв, хоч я вдавав, що нічого не розумію! Я ж, мушу зізнатися, мріяв воскресити батьків, щоб зняти із своїх плечей тягар відповідальності.