Гаррi Поттер i орден Фенiкса - Страница 2

— Ану сховай! — прогарчав йому у вухо дядько Вернон. — Негайно! Поки... ніхто... не побачив!

— Пустіть... мене! — задихався Гаррі. Кілька секунд вони борюкалися. Лівою рукою Гаррі намагався вивільнитися з дядькових пальців-сардельок, а в правій міцно стискав чарівну паличку. Голова в Гаррі, здавалося, зараз вибухне від болю, та раптом дядько Вернон зойкнув, наче його вдарило струмом, і відпустив Гаррі. Ніби якась невидима сила з'явилася в хлопця, і його неможливо було втримати.

Задихаючись, Гаррі впав долілиць на кущ гортензії, тоді випростався і роззирнувся. Було незрозуміло, звідки долинув той голосний ляскіт, однак з деяких сусідських вікон вже почали вигулькувати обличчя.

Гаррі миттю запхнув паличку за пояс і зробив невинний вигляд.

— Добрий вечір! — гукнув дядько Вернон, махаючи господині будинку номер сім, що визирала з-за мереживних фіранок. — Чули, як чмихнула машина? Ми з Петунією аж підстрибнули!

Він і далі жахливо вишкірявся, наче маніяк, аж доки у вікнах позникали сусідські голови, а тоді його обличчя перекосила люта гримаса, і він підкликав Гаррі до себе.

Гаррі підійшов на кілька кроків, зупинившись віддалік, щоб дядько не міг до нього дотягтися.

— Хлопче, що це все до біса мало означати? — прохрипів дядько Вернон тремтячим від люті голосом.

— Що саме? — холодно озвався Гаррі. Він і далі позирав то ліворуч, то праворуч уздовж вулиці, сподіваючись побачити, хто ж був причиною того гучного ляскоту.

— Отой постріл, наче зі стартового пістолета під нашим...

— То не я, — рішуче заперечив Гаррі.

Тієї миті біля широкого бурякового обличчя дядька Вернона вигулькнуло худе кобиляче лице тітки Петунії. Вона кипіла гнівом.

— Чого ти шастав під нашим вікном?

— Так!.. Отож бо!.. Що ти робив під нашим вікном?

— Слухав новини, — чемно пояснив Гаррі. Тітка й дядько обмінялися обуреними поглядами.

— Слухав новини! Знову?

— Ну... новини щодня міняються, — сказав Гаррі.

— Не розумуй, хлопче! Кажи, що задумав насправді! І не треба брехати про слухання новин! Ти добре знаєш, що про ваше кодло...

— Тихіше, Верноне! — видихнула тітка Петунія, і дядько Вернон заговорив так тихо, що Гаррі ледве його чув: — ...що про ваше кодло не говорять у наших новинах!

— Це ви так гадаєте, — сказав Гаррі.

Дурслі якусь мить витріщалися на нього, а тоді тітка Петунія сказала: — Ти паскудний малий брехун. А що ж тоді роблять усі ці... — вона теж стишила голос, і Гаррі тільки по губах зміг розібрати наступне слово, — сови, якщо не приносять тобі новини?

— Ага! — переможно прошепотів дядько Вернон. — Що ти на це скажеш? Ніби ми не знаємо, що ти всі новини отримуєш від тих смердючих птахів!

Гаррі на мить завагався. Нелегко було сказати правду, хоч тітка з дядьком і гадки не мали, як йому важко було.

— Сови... не приносять мені новин, — невиразно мовив він.

— Не вірю, — відразу заперечила тітка Петунія.

— А я тим паче! — переконливо додав дядько Вернон.

— Ми знаємо, що ти замислив щось нечисте, — сказала тітка Петунія.

— Ми ж не дурні, — додав дядько Вернон.

— О, це для мене новина, — гмикнув Гаррі, починаючи дратуватись, і не встигли Дурслі промовити й слова, як він повернувся, перетнув газон, переступив через низенький мур і подався вулицею геть.

Він знав, що тепер матиме неприємності. Згодом йому однак доведеться стати перед тіткою й дядьком і поплатитися за свою нечемність, але зараз йому це було байдуже: його діймали значно нагальніші тривоги.

Гаррі не сумнівався — голосно ляснуло тому, що хтось явився або роз'явився. Точнісінько з таким звуком зникав у повітрі ельф-домовик Добі. Чи не міг Добі бути тут, на Прівіт-драйв? Може, Добі саме цієї миті скрадається за його спиною?

Про всяк випадок Гаррі озирнувся й оглянув Прівіт-драйв, але вуличка була цілком порожня. До того ж він знав, що Добі не вміє ставати невидимим.

Він ішов далі, не задумуючись куди йде, бо так часто блукав цими вуличками, що ноги вже автоматично вели його до улюблених місць. Щокілька кроків Гаррі озирався. Коли він лежав серед зів'ялих бегоній тітки Петунії, неподалік мусили бути якісь чарівники — у цьому він не сумнівався. Чому ж вони з ним не заговорили, чому не пішли на контакт, чому й досі ховаються?

Його розчаруванню не було меж, а впевненість зникла.

А може, то й не був чарівний звук. Може, то він так розпачливо чекав найменшого сигналу зі свого світу, що просто надав завеликого значення звичайнісінькому тріску? Може, то просто в сусідів щось зламалося?

Гаррі відчув у грудях млосну порожнечу, і зненацька на нього знову накотилося відчуття безнадії, що переслідувало його цілісіньке літо.

Завтра о п'ятій ранку його розбудить будильник, щоб він розрахувався з совою, яка приносить "Щоденний віщун", — та чи варто й надалі його отримувати? Останнім часом Гаррі лише кидав оком на першу сторінку газети і відразу її викидав. Тоді, коли ті ідіоти з редакції нарешті збагнуть, що повернувся Волдеморт, це стане найголовнішою новиною. А ні про що інше Гаррі зараз думати не міг.

Якщо пощастить, прилетять ще й сови з листами від його найкращих друзів Рона та Герміони, хоч він давно вже втратив надію, що в тих листах будуть бодай якісь новини.

"Зрозуміло, ми не можемо написати про відомо-що... Нам звеліли не писати нічого важливого, бо листи можуть загубитися... У нас зараз багато справ, але я не можу описати все в деталях... Багато чого діється, розкажемо все при зустрічі..."

Але коли вони з ним зустрінуться? Ніхто не називав точної дати. Герміона написала у вітальній листівці на день народження: "Сподіваюся, ми скоро побачимось", але як скоро буде це "скоро"? Судячи з невиразних натяків, Герміона перебувала, мабуть, у Ронових батьків. Скніючи тут, на Прівіт-драйв, нестерпно було уявляти, як весело їм там, у "Барлозі". Гаррі був такий на них сердитий, що викинув, не розгорнувши, дві коробки шоколадних цукерок з "Медових руць", які вони прислали йому на день народження. Пізніше він пошкодував, бо токо дня на вечерю тітка Петунія почастувала його зів'ялим салатом.

Але ж якими такими справами заклопотані Рон з Герміоною? Чому в нього, Гаррі, не було ніяких справ? Невже він не довів, що здатен зробити значно більше за них? Невже всі забули, чого він досяг?Хіба це не він потрапив на той цвинтар і бачив, як убили Седрика, невже не його самого прив'язали потім до надмогильного каменя і теж мало не вбили?