Гаррi Поттер i напiвкровний принц - Страница 4
- Ви начебто казали, - перепитав прем'єр-міністр, відчуваючи, як його охоплює жах. - що ці істоти висмоктують зі своїх жертв надію й радість?
- Саме так. І вони розмножуються. Ось чому стоїть такий туман.
Прем'єр-міністр відчув слабкість у колінах і впав у найближче крісло. Від думки про невидимих істот, що тиняються по містах і селах, сіючи серед виборців відчай і безнадію, він трохи не зомлів.
- Послухайте мене, Фадж… ви мусите щось зробити! Ви міністр магії й несете за це відповідальність!
- Мій любий пане прем'єре, невже ви вважаєте, що після таких подій я залишився міністром магії? Мене звільнили три дні тому! Уся чаклунська громада два тижні вимагала моєї відставки. Я за увесь термін свого перебування на посаді ще не бачив чаклунів такими згуртованими! - зробив відважну спробу всміхнутися Фадж.
Прем'єр-міністрові на мить забракло слів. Хоч він і був обурений ситуацією, в якій опинився, та не міг не співчувати цьому зіщуленому чоловікові, що сидів навпроти.
- Я вам співчуваю, - видушив він нарешті. - Чим можу допомогти?
- Це дуже люб'язно з вашого боку, пане прем'єре, але нічим. Мене прислали повідомити вас про останні події й відрекомендувати мого наступника. Я думав, що застану його тут, та йому, звичайно, зараз ніколи, бо стільки всього діється.
Фадж озирнувся на портрет гидкенького чоловічка в довгій і кучерявій срібній перуці, що кінчиком пера колупався у вусі.
Перехопивши Фаджів погляд, портрет доповів: - Він зараз буде тут. тільки допише листа Дамблдорові. - Бажаю йому успіху, - сказав Фадж з гіркотою, що вперше прозвучала в його голосі. - Минулі два тижні я писав Дамблдорові двічі на день, та він не реагував. Якби ж він був готовий переконати хлопця, то я. можливо, й досі б… може. Скрімджерові пощастить більше.
Фадж явно засмутився й замовк, але цю мовчанку одразу порушив портрет, заговоривши бадьорим офіційним тоном.
- Маґлівському прем'єр-міністрові. Прохання про зустріч. Терміново. Прошу відповісти негайно. Руфус Скрімджер, міністр магії.
- Так-так, добре, - неуважно відповів прем'єр-міністр і ледь помітно здригнувся, коли язики полум'я за решіткою знову стали смарагдово-зелені, шугонули вгору й закрутилися ще одним чаклуном, за мить вивергнувши його на антикварний килим. Фадж підвівся, прем'єр-міністр, трохи повагавшись, теж устав. Новоприбулий випростався, обтрусив довгу чорну мантію і роззирнувся.
Першою прем'єр-міністрові сяйнула дурнувата думка, що Руфус Скрімджер дещо нагадував старого лева. У гриві його рудуватого волосся й кошлатих бровах світилися пасма сивини; з-за темних окулярів у металевій оправі гостро зиркали жовтуваті очі, а рухи вирізнялися стрункістю та пружною грацією, хоч він трохи й накульгував. Прибулець одразу створював враження якоїсь проникливості й непохитності. Прем'єр-міністр навіть подумав, що розуміє, чому в такі грізні часи чаклунська громада, обираючи собі лідера, надала перевагу не Фаджеві, а Скрімджеру.
- Як ся маєте? - ввічливо привітався прем'єр-міністр, простягаючи руку.
Скрімджер похапцем її потис, окинув поглядом кабінет, а тоді вийняв з-під мантії чарівну паличку.
- Фадж вам усе розповів?-поцікавився він, підходячи до дверей і торкаючи замкову щілину чарівною паличкою. Почулося клацання замка.
- Е-е… так, - відповів прем'єр-міністр.-І якщо ви не проти, я волів би, щоб двері були незамкнені.
- А я волів би. щоб мені не заважали, - кинув Скрімджер, - і не стежили за мною. - додав вій, спрямовуючи чарівну паличку на вікна, щоб їх завісили штори. - Я людина заклопотана, тому відразу до справ. По-перше, треба поговорити про вашу безпеку.
Прем'єр-міністр витягся на весь свій зріст і відповів:
- Мене цілком задовольняє моя нинішня охорона, дуже вам дя…
- А нас не задовольняє, - урвав його Скрімджер. - Нещасні будуть маґли, якщо їхній прем'єр-міністр потрапить під дію закляття «Імперіус». Ваш новий секретар.
- Я не збираюся звільняти Кінґслі Шеклболта, якщо ви це маєте на увазі! - гаряче заперечив прем'єр-міністр. Він надзвичайно працьовитий, виконує вдвоє більший обсяг роботи, ніж інші…
- Це тому, що він чаклун, - пояснив Скрімджер, не кліпнувши оком. - Аврор високої кваліфікації, якого призначили вас захищати.
- Стривайте! - заявив прем'єр-міністр. - Ви не можете вводити своїх людей у мій штат! Це я вирішую, хто в мене працюватиме!
- Мені здавалося, що ви Шеклболтом задоволені? - холодно перепитав Скрімджер.
- Я… так би мовити, був…
- Тоді все гаразд, чи як? - запитав Скрімджер.
- Я… ну, поки Шеклболт працює так… е-е… нехай, - непереконливо пробурмотів прем'єр-міністр, але Скрімджер його, здається, й не слухав.
- Тепер про Герберта Чорлі… вашого заступника, - провадив далі він. -Того, що розважав людей, наслідуючи качку.
- І що з ним?-запитав прем'єр-міністр.
- Це явна реакція на погано виконане закляття "Імперіус", - пояснив Скрімджер. - У голові в нього все переплуталося, але він і далі може бути небезпечний.
- Він тільки крякав! - слабко заперечив прем'єр-міністр. - Трохи відпочинку… можливо, менше пити… - Зараз його обстежує група цілителів з лікарні магічних хвороб і травм імені Святого Мунґо. Він уже намагався трьох задушити, - повідомив Скрімджер. - Гадаю. буде краще, якщо ми на певний час ізолюємо його від маґлівської громади.
- Я…але… з ним усе буде гаразд? - стурбовано запитав прем'єр-міністр. Скрімджер, уже йдучи до каміна, лише знизав плечима.
- Це все, що я мав сказати. Триматиму вас у курсі справ, пане прем'єр-міністре… Якщо не матиму змоги прибути особисто, то присилатиму Фаджа. Він погодився залишитися на посаді радника.
Фадж спробував усміхнутись, але це було більше схоже на напад зубного болю. Скрімджер уже нишпорив у кишені в пошуках таємничого порошку, від якого полум'я робилося зелене.
Прем'єр-міністр якусь мить безнадійно дивився на цих двох, а тоді з нього вирвалися слова, які він цілий вечір душив у собі.
- Заради всіх святих… ви ж чаклуни! Ви володієте чарами! Ви можете владнати… ну… все, що завгодно!
Скрімджер повільно обернувся й обмінявся недовірливим поглядом з Фаджем, котрий цього разу таки спромігся на усмішку, і лагідно відповів:
- Біда в тім, пане прем'єр-міністре, що протилежна сторона теж володіє чарами.
На цих словах обидва чаклуни один за одним ступили в яскраво-зелене полум'я і зникли.
- РОЗДІЛ ДРУГИЙ -
Прядильний кінець
За багато миль звідти холодний туман, що тиснув на вікна прем'єр-міністра, стелився над брудною річкою, яка звивалася між зарослими бур'яном і засипаними сміттям берегами. Там стирчав величезний димар, похмурий і зловісний -усе, що залишилося від занедбаного млина. Не чути було ні звуку, окрім шепоту темної води не видно було жодної ознаки життя, окрім худющої лисиці, що скрадалася понад берегом, сподіваючись винюхати у високій траві стару обгортку: від риби з картоплею.
Аж ось з ледь чутним ляскотом біля річки постала з повітря струнка постать у каптурі. Лисиця завмерла, сторожко вдивляючись у цю дивну з'яву. Постать якусь мить роззиралася, а тоді рушила звідти легкими швидкими кроками, шурхочучи по траві полами довгої мантії.
Ляснуло вдруге, вже голосніше, і матеріалізувалася друга постать у каптурі
- Стривай!
Різкий вигук налякав лисицю, що причаїлася в густій траві Вона вистрибнула зі своєї схованки й помчала берегом. Спалахнуло зелене світло, почулося скавуління, й лисиця мертва впала на землю.
Друга постать перевернула тварину ногою.
- Звичайна лисиця, - пролунав з-під каптура байдужий жіночий голос. - А я було подумала, що то аврор… Циссі, зачекай!
Та особа, яку вона наздоганяла, зупинилася всього на мить. озирнувшись на спалах світла, а тоді почала дряпатися на берег з якого щойно впала лисиця.