Гаррi Поттер i напiвкровний принц - Страница 111

- Не вдавайся до непрощенних заклять, Поттере! - Снейп перекричав гоготіння вогню, Геґрідові зойки та несамовите скавуління Ікланя, що не міг вирватися з вогненної пастки. - Тобі не вистачить відваги і вміння…

- Зв'яза… - загорлав Гаррі, але Снейп відбив це закляття лінивим помахом руки.

- Бийся!-закричав до нього Гаррі. - Бийся, боягузе!

- Поттере, ти сказав, що я боягуз? - крикнув Снейп. - твій батько не нападав на мене, якщо їх не було четверо проти мене одного. Тоді як ти його назвеш, мені цікаво?

- Закля…

- Поттер, я блокуватиму знову і знову, доки не навчиш ся тримати язика за зубами й перекривати мозок!-глузував Снейп, укотре відбиваючи закляття. - А ти тікай! - звелів він величезному смертежеру, що був у Гаррі за спиною. -Треба відходити, поки нема нікого з міністерства…

- Імпеді…

Та Гаррі не встиг проказати закляття, бо нестерпний біль від удару повалив його на траву. Хтось заверещав. Він зараз помре від цього болю, Снейп закатує його до смерті чи до божевілля…

- Не смій! - прогримів Снейпів голос, і біль ущух не менш раптово, ніж почався; Гаррі, скоцюрбившись, лежав на землі, стискав у руці чарівну паличку й ледве дихав; десь угорі над ним кричав Снейп.

- Ти що, забув про наказ? Поттер належить Темному Лордові… залишаємо його тут! Ходімо! Бігом!

І Гаррі відчув, як задвигтіла в нього під щокою земля, коли брат з сестрою та величезний смертежер підкорилися й побігли до брами. Гаррі з люті щось нерозбірливо закричав: тієї миті йому було байдуже, живий він чи мертвий; він відштовхнувся від землі, скочив на ноги й наосліп пошкандибав до Снейпа - людини, яку він зараз ненавидів не менше, ніж самого Волдеморта…

- Сектум…

Снейп махнув чарівною паличкою і знову відхилив за кляття; але Гаррі тепер був до нього зовсім близько й на решті добре бачив Снейпове обличчя: там уже не було й тіні глузливої посмішки; спалах вогню освітив гримасу люті. Зосередившись з останньої сили, Гаррі подумав: «Леві…

- Ні, Поттере! - різко крикнув Снейп. Щось голосно бабахнуло, і Гаррі відлетів назад, знову важко вдарившись об землю, але тепер з його руки вислизнула чарівна паличка. Він чув Геґрідові крики й Ікланеве виття, а Снейп підступив ближче й поглянув, що він лежить, роззброєний і беззахисний - як перед цим Дамблдор. Снейпове бліде лице, освітлене загравою палаючої хижі, палало ненавистю, як і тоді, коли він уразив закляттям Дамблдора.

- Поттер, як ти посмів атакувати мене моїми ж власними закляттями? Це я їх винайшов… я, Напівкровний Принц! А ти хочеш скерувати проти мене мої ж винаходи, як і твій мерзенний батько? Не вийде!

Гаррі метнувся до чарівної палички; Снейп вистрілив у не! закляттям, вона відлетіла на кілька метрів у темряву й зникла з очей.

- То вбий мене, - прохрипів Гаррі, не відчуваючи страху; а тільки лють і зневагу. - Убий, як і його вбив, боягуз…

- НЕ СМІЙ!… - закричав Снейп, і його обличчя раптом стало навісне, нелюдське, наче він страждав від сильного болю, як отой ув'язнений в палаючій хатині пес, що вив і скавулів за його спиною, -…НАЗИВАТИ МЕНЕ БОЯГУ ЗОМ!

І хльоснув паличкою повітря. Гаррі відчув, як щось гарячо-біле шмагонуло його по обличчі, наче батогом, і впав на спину. Перед очима вибухли іскри, і на мить забило дихання. А тоді він почув угорі махання крил, і щось величезне затулило собою зорі: це Бакбик налетів на Снейпа. Той відсахнувся, коли в нього впилися гострі, як бритви, кігті. Гаррі, хоч у голові гуло від удару об землю, спробував сісти й побачив, як Снейп тікає від велетенського звіра, що махав крильми й кричав таким зловісним криком, якого Гаррі ще ніколи не чув…

Гаррі ледве встав на ноги і почав шукати чарівну паличку, сподіваючись продовжити гонитву. Та доки він обмацував траву, відкидаючи якісь гілочки, то зрозумів, що запізнився. І справді, коли нарешті знайшов паличку й озирнувся, то побачив тільки гіпогрифа, що кружляв понад брамою; Снейп зумів роз'явитися одразу за межами шкільної території.

- Геґріде, - промимрив усе ще задурманений Гаррі й роззирнувся навколо. - ГЕҐРІДЕ?

Він пішов, спотикаючись, до палаючої хижі, і тут з полум'я виникла велетенська постать, що несла на спині Ікланя. Гаррі щось вдячно вигукнув і впав навколішки; його трясло з голови до ніг, тіло пронизував біль, від кожного подиху в грудях пекло.

- Всьо файно, Гаррі? З тобою всьо файно? Йой, Гаррі, не мовчи…

Величезне кошлате Геґрідове лице, затуляючи собою зорі, розпливалося в Гаррі перед очима. Він відчув сморід обгорілого дерева й паленої собачої шерсті; Гаррі простяг руку й відчув біля себе тремтяче, але заспокійливо тепле й живе тіло Ікланя.

- Зі мною все нормально,-прохрипів Гаррі. -Аз вами?

- Йой, та всьо файно… мене так легко не здолати. Геґрід схопив Гаррі попід пахви й так різко смиконув, що його ноги аж відірвалися від землі. По Геґрідовій щоці сочилася кров з глибокого порізу під самісіньким оком; воно швидко розпухало.

- Треба погасити твою хатину, - сказав Гаррі, - закляттям «Аґваменті…»

- Яси пам'ятав, що таке щось є, - пробурмотів Геґрід, підняв свою тліючу парасольку з рожевими квіточками і вигукнув: -Аґваменті!

З кінчика парасольки шугонув струмінь води. Гаррі підняв руку, що тримала чарівну паличку й була свинцево-важка, і теж пробурмотів:

- Аґваменті.

Удвох з Геґрідом вони поливали хатину водою, аж доки загасили останню жарину.

- Ніби не так і зле, - з надією вимовив трохи згодом Геґрід, дивлячись на руїни, з яких снувався дим. - Ніц такого, що Дамблдор не зміг би полагодити…

Гаррі аж скрутився від пекучого болю, почувши це ім'я. Навколо було тихо і спокійно, а зсередини його гриз жах.

- Геґріде…

- Я си зв'язував лапки кільком посіпачкам, коли зачув, як вони наближаються, - сумно пробурмотів Геґрід, не зводячи очей зі своєї зруйнованої хижі. - Йой, бідачки, та ж вони, либонь, згоріли до гілочок…

- Геґріде…

- Та що сталоси, Гаррі? Я тілько уздрів тих смертежерів, що бігли від замку, але чого з ними біг Снейп, шляк би їх трафив? Де він подівся… доганяє їх?

- Він… - Гаррі мусив прокашлятися; горло було сухе від переживань та диму. - Геґріде, він убив…

- Убив?-голосно перепитав Геґрід, дивлячись на Гаррі. - Снейп убив? Йой, Гаррі, та що ти таке кажеш?

- Дамблдора,-прохрипів Гаррі. - Снейп убив… Дамблдора.

Геґрід дивився на нього й нічого не розумів, судячи з тієї частини його обличчя, яку можна було розгледіти.

- Що з Дамблдором, Гаррі?

- Він мертвий. Снейп його вбив…

- Йой, не кажи такого, - грубо крикнув Геґрід. - Снейп убив Дамблдора… Гаррі, ти що - здурів? Що ти таке кажеш?

- Я бачив, як це сталося.

- Не міг ти бачити.

- Я бачив, Геґріде.

Геґрід похитав головою; він поглядав з недовірою, але співчутливо, і Гаррі розумів, що Геґрід собі думав, ніби Гаррі дістав дуже сильний удар по голові, забив собі па мороки, чи, можливо, постраждав від закляття…

- Я си гадаю, що Дамблдор просто звелів Снейпові піти з тими смертежерами, - впевнено сказав Геґрід. - Мабуть, він і далі має маскуватися. Слухай, треба завести тебе до школи. Ходім, Гаррі…

Гаррі й не намагався сперечатися чи щось пояснювати. Його ще й досі тіпало. Геґрід швидко й сам про все довідається, дуже швидко…

Вони пішли до замку, і Гаррі побачив у багатьох вікнах світло. Він чудово уявляв, що там діється: учні, мабуть, ходять з кімнати в кімнату розповідають, що тут були смертежери, що над Гоґвортсом сяє Мітка, що, отже, когось убили…

Дубові вхідні двері були відчинені, і світло зсередини заливало доріжку й галявину. Сходами повільно й невпевнено спускалися учні в піжамах, нервово шукаючи слідів перебування тут смертежерів. що давно повтікали в темряву ночі. А Гаррі не зводив очей з кутка подвір'я під найвищою вежею. Йому здалося, що він бачить на траві чорне скоцюрблене тіло, хоч він був ще надто далеко і бачити нічого не міг. До місця, де мав би лежати Дамблдор, сходилися люди.