Фантастичнi звiрi i де iх шукати - Страница 1

Для мене було великою честю написати на прохання Ньюта Скамандера передмову до цього спеціального видання книжки «Фантастичні звірі і де їх шукати». Цей Ньютів шедевр було затверджено як підручник Гоґвортської школи чарів і чаклунства відразу після його першої публікації, й великою мірою саме завдяки йому наші учні отримують стабільно високі оцінки на іспитах з догляду за магічними істотами — хоча застосування цієї книжки аж ніяк не обмежується школою. Жодна чаклунська родина не обходиться без примірника «Фантастичних звірів», зачитаного не одним поколінням у пошуках найкращого способу очистити газон від горколумпів, витлумачити скорботні крики авґурії чи відучити кімнатного пухканця від сьорбання з унітазу.

Проте це видання має на меті щось важливіше, ніж інструкції для чаклунської громади. Уперше в історії славетного видавництва «Обскурус» одна з його книжок стане доступною для маґлів.

Благочинний фонд «Comic Relief» добре відомий у світі маґлів своєю активністю в боротьбі з найтяжчими формами людських страждань, тому я звертаюся передовсім до своїх колег-чарівників. Знайте, що ми не єдині, хто усвідомлює цілющу силу сміху, адже маґлам вона теж відома, і вони надзвичайно творчо скористалися цим даром, збираючи з його допомогою кошти, спрямовані на збереження й покращення життя інших, — а це та магія, оволодіти якою прагнемо ми всі. Починаючи з 1985 року, «Comic Relief» зібрав 174 мільйони фунтів (тридцять чотири мільйони вісімсот сімдесят два ґалеони, чотирнадцять серпиків і сім кнатів).

Настала черга і нашій чаклунській громаді підтримати зусилля «Comic Relief». Ви тримаєте в руках точнісіньку копію книжки «Фантастичні звірі», яка належить Гаррі Поттеру, доповнену його нотатками і зауваженнями його друзів. Хоч Гаррі й не надто охоче погодився на передрук книги в її теперішньому вигляді, наші друзі з «Comic Relief» вважали, що його невеличкі ремарки додадуть виданню дотепної грайливості. Пан Скамандер, який уже давно змирився з постійними учнівськими коментарями на сторінках його шедевру, теж погодився з цим.

Це видання «Фантастичних звірів» можна буде придбати в крамниці «Флоріш і Блотс», а також у маґлівських книгарнях. Чарівники, які бажають внести грошові пожертви, можуть це зробити в чаклунському банку «Ґрінґотс» (прошу звертатися до Ґрипхука).

Мені залишається лише попередити тих, хто дочитав книжку до цього місця, але й досі її не купив, що на неї накладено злодійське закляття. Хочу також скористатися нагодою й заспокоїти покупців-маґлів: усі описані тут дивовижні істоти вигадані й не можуть завдати вам ніякої шкоди. А чарівникам я скажу просто: Draco dormiens nunquam titillandus (He будіть сплячого дракона).

ФАНТАСТИЧНІ ЗВІРІ І ДЕ ЇХ ШУКАТИ — це плід багаторічних мандрівок і досліджень. Озираючись в минулі роки на семирічного чарівника, який годинами розчленовує в своїй кімнаті горколумпів, я відчуваю заздрість, адже попереду в нього неймовірні подорожі: від найтемніших джунглів до найясніших пустель, з гірських вершин до багнистих трясовин, і цей забрьоханий горколумпами хлопчина дорослішатиме, вистежуючи описаних на цих сторінках чудовиськ. Я досліджував лігвища, барлоги і гнізда на територіях п’яти континентів, спостерігав за дивними звичками магічних звірів у сотнях країн, ставав свідком їхньої могутності, здобував їхню довіру, а часом, бувало, й відбивався від них своїм дорожнім казанком.

Перше видання «Фантастичних звірів» було опубліковане 1918 року на замовлення пана Авґустуса Ворма з видавництва «Обскурус», який був настільки люб’язний, що поцікавився, чи зміг би я скласти для нього авторизовану енциклопедію з описами магічних істот. У ті часи я був дрібним службовцем Міністерства магії, тому відразу вхопився за таку нагоду підвищити свою жалюгідну зарплатню, що складалася з двох серпиків на тиждень, і заодно провести відпустку, мандруючи земною кулею у пошуках нових магічних різновидів. Решта — це історія, адже виходить уже п’ятдесят друге видання «Фантастичних звірів».

У цьому вступі я хотів би відповісти на кілька з найчастіше повторюваних запитань, які щотижня з’являються в моїй поштовій скриньці з часів першої публікації цієї книжки 1927 року. Перше з цих запитань найсуттєвіше — що таке «звір»?

Що таке звір?

Визначення «звіра» століттями викликало суперечки. Це може здивувати декого з учнів, які вперше вивчають магізоологію, але проблема окреслиться чіткіше, якщо ми розглянемо три роди магічних створінь.

Вовкулаки проводять більшість часу в людській подобі (чаклунській або маґлівській). Одначе раз на місяць вони перетворюються на диких чотирилапих звірів з кровожерливими намірами й відсутністю людського сумління.

Звички кентаврів різняться від людських: вони живуть на волі, не носять одягу, воліють триматися осторонь від маґлів і чарівників, проте дорівнюють їм за своїм розумом.

Тролі зовні нагадують людей, ходять на двох ногах, їх можна навчити кільком простим словам, але вони тупіші за найтупішого єдинорога і не володіють жодними магічними якостями за винятком дивовижної й надприродної фізичної сили.

Тож виникає запитання: які з цих створінь є «людськими істотами», тобто такими, які заслуговують усіх законних прав і можуть брати участь в управлінні магічним світом, а які — «звірами»?

Перші спроби визначити, які з магічних створінь мають називатися «звірами», були вкрай необдумані.

Згідно з декретом Бердока Малдуна, голови Чаклунської ради[1] в XIV столітті, будь-якому членові магічної спільноти, що ходить на двох ногах, надавали статусу «людської істоти», тим часом як усі інші залишалися «звірами». В дружньому пориві він запросив усіх «людських істот» на саміт з чарівниками для обговорення нових магічних законів і з превеликим жахом виявив свій прорахунок. Уся зала зібрань була вщерть забита ґоблінами, що поприводили з собою стільки двоногих істот, стільки змогли знайти. Ось як описала це Батільда Беґшот в «Історії магії»:

Як бачимо, наявність у істоти двох ніг аж ніяк не гарантує, що вона захоче чи зможе брати участь у засіданні чаклунського уряду. Роздратований Бердок Малдун зарікся від подальших спроб залучити до Чаклунської ради усіх нелюдів магічної спільноти.

Малдунова послідовниця, мадам Ельфріда Клеґ, спробувала чіткіше окреслити визначення «людської істоти» в надії нав’язати тісніші контакти з іншими магічними створіннями. «Людськими істотами» вона проголосила тих, хто володіє людською мовою. Відповідно на наступну зустріч було запрошено усіх тих, хто був здатен порозумітися з членами ради. Але знову виникли ускладнення. Тролі, що навчилися від ґоблінів кількох простеньких речень, знову почали трощити залу. Джарви шугали під ногами членів президії ради і норовили кусьнути кожну литку, що траплялася на їхньому шляху. Окрім того, прибула велика делегація привидів (доступ яким за часів Малдуна було заборонено, адже вони не ходили на двох ногах, а ширяли в повітрі). Делегація привидів, однак, покинула зібрання, обурившись, як заявили вони згодом, тим, що «рада безсоромно зосередилась на проблемах живих істот, не враховуючи побажань мерців». Кентаври, які за Малдуна вважалися «звірами», а тепер, згідно з класифікацією мадам Клеґ, стали «людськими істотами», відмовилися прийти на засідання ради на знак протесту проти недопущення русаліїв, які, виринаючи з води, не могли спілкуватися жодною мовою, крім своєї русальської.