Євангелiя вiд Iсуса Христа - Страница 70

Тим часом Марфа послала сусідського хлопчика повідомити Лазаря, що повернулася їхня сестра Марія, але зробила вона це не без вагання, адже в такий спосіб уся Віфанія одержить надзвичайно цікаву поживу для балачок: мовляв, повернулася додому сестра Лазаря, повія, і їхній родині знову почнуть перемивати кісточки, тоді як із плином часу ці розмови були припинилися. Вона сама не дуже добре уявляла собі, з яким обличчям вийде завтра на вулицю, адже їй доведеться розмовляти із сусідками та подругами і, наприклад, вона скаже котрійсь із них: А ти пам’ятаєш мою сестру Марію, вона вже тут, повернулася додому, а та з багатозначним виразом закиває головою й відповість: Пам’ятаю, аякже, хто ж її не пам’ятає, і нехай ці прозаїчні подробиці не дратують тих читачів, яким шкода марнувати на них свій час, адже й історія про Бога не в усіх своїх аспектах священна. Марфі стало соромно за свої дріб’язкові побоювання, коли, повернувшись додому, Лазар обняв Марію і сказав їй просто: Ми раді тебе бачити, сестро, так ніби не страждав від тієї поганої слави, яку вона накликала на їхню родину, коли стала повією, — і, відчувши сором, вона подумала, що їй теж треба якось виразити свою радість із нагоди несподіваного повернення сестри, а тому показала братові на Ісуса й мовила: А це Ісус, чоловік Марії. Чоловіки подивились один на одного з приязню, сіли поруч і стали розмовляти, тоді як жінки, ніби пригадавши, як вони колись дружно робили вдвох усю домашню роботу, почали готувати перекуску. Після того як усі повечеряли, Лазар та Ісус вийшли на подвір’я подихати свіжим нічним повітрям, а сестри залишилися в домі розв’язувати складну проблему: де і як розгорнути мати для спання, з огляду на ті зміни, які відбулися у складі родини, й після короткої мовчанки Ісус, дивлячись на перші зірки, які спалахували на ще світлому небі, запитав: Ти почуваєш себе зле, Лазарю? — і Лазар йому відповів навдивовижу спокійним голосом: Так, дуже зле. Ти перестанеш страждати, сказав Ісус. Звичайно, перестану, коли помру. Ні, ти перестанеш страждати тепер. Ти мені начебто не казав, що ти лікар. Брате, якби я був лікарем, то не знав би, як вилікувати тебе. Ти не можеш вилікувати мене, навіть не будучи ним. Ти зцілений, лагідно промовив Ісус, узявши його за руку, й у ту ж таки мить Лазар відчув, як хвороба виходить із його тіла, випаровується, ніби чорна вода під гарячим сонцем, відчув, як легко йому стало дихати, як ожило й рівно забилося його серце, й оскільки він не міг зрозуміти, що з ним відбувається, його опанував панічний страх. Що це зі мною, запитав він захриплим від тривоги голосом, хто ти? Та вже ж не лікар, відповів Ісус. В ім’я Бога, скажи мені, хто ти такий? Не називай ім’я Бога марно. Як мені тебе зрозуміти? Поклич Марію, вона все тобі пояснить. Та в цьому не було потреби, приваблені голосами, які раптом зазвучали дуже гучно, Марфа та Марія з’явилися у дверях, подивитись, чи, бува, не посварилися чоловіки, але відразу побачили, що ні, повітря над подвір’ям мерехтіло голубим світлом, а тремтячий Лазар показував пальцем на Ісуса. Хто це, запитував він, адже тільки доторкнувшись до мене рукою, він вилікував мене. Марфа підійшла до брата, щоб заспокоїти його, — про яке ж одужання може йти мова, якщо він так тремтить, але Лазар відтрутив її і промовив: Скажи мені ти, Маріє, хто він такий, адже це ти його сюди привела. Не відходячи від одвірка, до якого вона прихилилася, Марія Магдалина відповіла: Ісус із Назарета, Син Божий. І хоч Марфа та Лазар були родом із цього краю, який ще відтоді, як світ став світом, був обраний для профетичних одкровень та апокаліптичних передвість, вони поставилися до слів сестри з цілком поясненною недовірою, бо одне діло — переконатися в тому, що хтось у чудодійний спосіб одужав від своєї тяжкої хвороби, а друге — почути, що чоловік, який доторкнувся до тебе рукою й вилікував тебе, син Божий. Проте віра й любов багато можуть, а дехто навіть стверджує, що вони й поодинці здолають будь-які труднощі, й Марфа заплакала й кинулася на шию Ісусові, а потім, налякана власною зухвалістю, припала до землі й лише повторювала неслухняними губами: Я омила твої ноги, я омила твої ноги. Лазар не зворухнувся, заціпенівши від подиву, й ми маємо всі підстави припустити, що несподіване одкровення не повалило його з ніг лише тому, що за хвилину до того, як він його почув, у нього в грудях замість старого і зношеного забилося нове серце, здорове й потужне. Усміхаючись, Ісус обняв його і сказав: Нехай тебе не дивує, що Син Божий є також Сином Людським, адже Бог міг зробити свій вибір тільки серед людей, де вже давно заведено, що чоловік обирає собі жінку, а жінка — чоловіка. Останні його слова були призначені для Марії Магдалини, що вислухала їх із радістю, але Ісус не подумав про те, що вони побільшать страждання та розпач Марфи і безнадію її самітності, ось у чому різниця між Богом і Сином Божим, Бог подумав би про наслідки того, що він скаже, а Син Божий зробив це з притаманною людям необміркованістю. Проте сьогодні в цьому домі панувала надто велика радість, і Марфа лише завтра почне страждати й зітхати, проте їй випало пережити й велику полегкість, адже тепер ніхто не матиме нахабства базікати на вулицях, майданах і ринках Віфанії про розпусне життя сестри, коли всі побачать і довідаються, а Марфа сама докладе зусиль, аби це сталося якнайскоріш, що чоловік, якого привела із собою Марія, вилікував Лазаря від тяжкої хвороби, не застосовуючи ані відварів, ані мастей. Тепер вони сиділи вдома, віддаючись радості, і сказав Лазар: Сюди зрідка доходили чутки про те, що один чоловік із Галілеї творить чуда, але ніхто досі не казав, що він — Син Божий. Одні новини поширюються швидше, ніж інші, сказав Ісус. І цей чоловік — ти. Ти сказав. Потім Ісус розповів про своє життя від самого початку, але про деякі подробиці він промовчав, наприклад, про Пастиря він не згадав зовсім, а про Бога розповів тільки те, що він явився йому і сказав: Ти — мій син. І якби до Віфанії не дійшли чутки про ті вже давні чудеса, якби вони тут не обернулися найочевиднішою правдою, правдою, яку можна помацати пальцями, якби не сила віри, якби не любов із притаманною їй могутністю, Ісусові було б дуже важко однією лаконічною фразою, нехай навіть вона промовлена устами самого Бога, переконати Лазаря й Марфу в тому, що чоловік, який ділить ложе з їхньою сестрою, зітканий із божественного духу, адже він зливався з нею своєю людською плоттю, яка раніше, не боячись Бога, пізнала стількох інших чоловіків. А ми маємо пробачити Марфі гординю, яка спонукала її тихо прошепотіти, уткнувши голову в простирадло, щоб ніхто її не почув: Я була б більше гідна його любові.

Наступного ранку новина швидко облетіла Віфанію, повсюди лунали славослів’я Господу, й навіть люди дуже стримані, які спершу сумнівалися в тому, що на цій маленькій землі можна творити такі великі чуда, й ті, кінець кінцем, не мали іншого виходу, крім як здатися, коли постав перед ними оновлений Лазар, до якого зовсім не тулилося прислів’я, що він міг би продавати здоров’я, бо він роздавав би його й безкоштовно, якби воно в нього було, бо мав хоч і хворе, але добре серце. Біля воріт будинку вже юрмилися цікаві, котрі хотіли побачити чудотворця на свої власні очі, які ніколи не брешуть, а по змозі й доторкнутися до нього рукою, щоб остаточно переконатися в його існуванні. Також до будинку Лазаря й Марфи почали стікатися недужі, одні на власних ногах, інших родичі несли на ношах або на спині, й незабаром вузенька вуличка, де стояв будинок, була вся запруджена народом. Ісус велів міському глашатаю, якого відрядили йому на допомогу, оголосити, щоб усі йшли на головний майдан, і він там приєднається до них, але народ був не такий дурень, щоб, тримаючи в кулаці пташку, розтиснути пальці й дозволити їй полетіти. Унаслідок такої обачності чи недовіри ніхто з місця не зрушив, й Ісусові довелося, як і будь-кому з нас, простих смертних, просто вийти з хвіртки — не загриміла музика, не спалахнуло осяйне світло, не задвигтіла земля, й небо залишилося нерухомим. Ось і я, сказав він, намагаючись говорити якнайприроднішим голосом, але навіть якби це йому вдалося, самі по собі слова, мовлені тим, ким вони були мовлені, примусили всіх жителів села впасти навколішки. Спаси нас! — кричали одні. Вилікуй мене! — благали інші. Ісус зцілив одного німого, який, позбавлений дару мови, не зміг його про це попросити, а всім іншим наказав розійтися по домівках, бо в них було мало віри, а повернутися сюди завтра, але спочатку, сказав він їм, усі повинні покаятися у гріхах, бо Царство Боже близько, й час незабаром завершиться, тобто те саме, що говорив усім. Ти справді Син Божий, запитав хтось у нього, й Ісус відповів загадковою фразою, до чого уже звикли всі ті, кому довелося чути його раніше: Якби я ним не був, то Бог радше зробив би тебе німим, аніж дозволив поставити мені це запитання.