Євангелiя вiд Iсуса Христа - Страница 67

На березі, до якого плив Ісус, хоч до нього ще було й далеко, він побачив великий натовп людей, а трохи далі стояло багато шатрів, так ніби берег перетворився на місце постійного перебування людей, які були не з цієї місцевості, а тому не мали де спати, отже, довелося їм розбити табір для ночівлі. Ісус відчув легкий подив, побачивши це видовище, але не більше, він опустив весла у воду і став веслувати до берега. Подивившись через плече, побачив, що кілька людей зіштовхнули у воду свої човни, й, придивившись пильніше, впізнав у них Симона й Андрія, Якова та Іоанна, були там і інші люди, одних він нібито пам’ятав, а інших — ні, усі вони прямували йому назустріч і веслували з таким завзяттям, що незабаром наблизилися, й коли Симон був уже на відстані почутого голосу, він крикнув: Де ти був? — він хотів сказати щось зовсім інше, звичайно, але треба ж було якось почати розмову. У морі, відповів Ісус такими самими необов’язковими словами, й, можна сказати, не вельми вдало поновив спілкування зі своїми друзями в нову епоху свого життя син Божий, син Марії та Йосипа. Через якусь мить Симон уже перестрибнув у човен Ісуса, й тут з’ясувалося, що відбулося немислиме, незрозуміле, абсурдне. Запитує Симон: Ти знаєш, скільки ти часу перебував у морі, в гущі туману, тоді як ми не могли спустити свої човни на воду, бо щоразу невидима й неподоланна сила виштовхувала їх назад, на берег? Цілий день, відповів Ісус і, побачивши хвилювання Симона, додав, щоб помилитися не так дуже, цілий день і всю ніч. Сорок днів ти був там, — закричав йому у відповідь Симон, сорок днів висів над морем густий туман, ніби хотів приховати від нас, щó там відбувається, сорок днів ми не могли спіймати жодної рибини в цій воді. Ісус віддав Симонові одне весло, тепер вони узгоджено веслували вдвох, сидячи пліч-о-пліч, дуже зручно для довірчої розмови, й сказав Ісус, щоб розповісти другові найголовніше, поки не наблизилися до них інші човни: Я розмовляв з Богом, і тепер я знаю, що буде в моєму майбутньому житті й після того, як воно закінчиться. А який він, Бог? Бог показує себе не в якійсь одній формі, він приходить то у вигляді хмари, то у вигляді стовпа диму, то у вигляді багатого юдея, але його можна впізнати по голосу, після того, як ти почув його бодай один раз. І що він тобі сказав? Що я його син. Отже, підтвердив? Підтвердив. То Диявол правду сказав, коли відбулася та пригода зі свиньми? Диявол теж був з нами в човні, він чув усю нашу розмову і, схоже, він знає про мене не менше, аніж сам Бог, а іноді мені здається, навіть більше. І де? Що де? І де вони були? Диявол сидів на борту човна, ось тут, поруч із тобою, а Бог — на задній лаві, біля корми. І що тобі сказав Бог? Що я його син і що мене розіпнуть на хресті. То ти підеш у гори воювати разом із повстанцями, якщо ти туди підеш, то ми підемо з тобою. Ви підете зі мною, але не в гори, для нас тепер важливо не перемогти цезаря силою зброї, а домогтися тріумфу Бога силою слова. Лише словом? Словом і прикладом, бо ми повинні бути готові пожертвувати життям у разі необхідності. Такими були слова твого Отця? Від сьогодні всі мої слова будуть його словами, а ті, хто увірує в нього, увірують і в мене, бо неможливо вірити в Отця й не вірити в Сина, бо новий шлях, який Отець обрав для себе, може початися лише в Сині, яким я є. Ти сказав, ми підемо з тобою, а кого ти мав на увазі? Насамперед тебе й Андрія, твого брата, двох синів Зеведейових, Якова й Іоанна, Бог також сказав, що пошле мені на допомогу чоловіка на ім’я Іоанн, але то, певно, буде інший Іоанн, а не той, якого ми з тобою так добре знаємо. Нам і не треба більше людей, адже це не почет царя Ірода. Прийдуть і інші, і хто знає, може, ці інші вже тут і чекають лише знаку, який Бог подасть у мені, щоб у мене увірували й пішли за мною ті, кому він не захоче відкрити свого обличчя. А що ти збираєшся повідомити людям? Щоб вони покаялися у гріхах, щоб підготувалися увійти в Царство Боже, яке вже близько, і що вогненним мечем примусить Бог зігнути шию тих, хто відкинув його слово і плюнув на нього. Ти скажеш їм, що ти Син Божий, ти не можеш їм цього не сказати. Я скажу їм, що мій батько назвав мене своїм сином і я ношу ці слова у своєму серці, відколи народився, але тепер прийшов також Бог і теж назвав мене сином, і хоч це не означає, що я повинен забути свого першого батька, але сьогодні мені віддає накази Бог-Отець, і ми повинні підкорятися йому. У такому разі віддай цю справу мені, сказав Симон, покинув весло, став на носі човна, а що його голос уже можна було почути на березі, то на всю силу своїх легенів вигукнув: Слава Сину Божому, який сорок днів і сорок ночей розмовляв зі своїм Отцем і тепер повертається до нас, щоб ми покаялися у своїх гріхах і підготувалися. Не кажи, що Диявол також там був, поквапно остеріг його Ісус, боячись, щоб усі не довідалися про ситуацію, пояснити яку йому було б надзвичайно важко. Симон видав ще один крик, але тепер набагато лункіший, від якого тремтіння пройняло всіх, хто стояв на березі, а тоді швидко повернувся на своє місце й сказав Ісусові: Віддай мені своє весло, йди на ніс і стій там, але не промовляй жодного слова доти, доки ми не причалимо до берега. Так вони й зробили. Ісус стояв на носі човна, у своїй старій туніці, з порожньою торбиною на плечі, з напівпіднесеними руками, так ніби наготувався привітати або благословити натовп на березі, але його зупинила сором’язливість або невіра в те, що він гідний зробити це. Троє найменш терплячих із тих, котрі чекали його на березі, забрели по пояс у воду, схопили човен Ісуса за борт і стали тягти та штовхати його до берега, тоді як один із них своєю вільною рукою намагався доторкнутися до туніки Ісуса, й не тому, що повірив у правдивість повідомлення Симона, а тому, що цей чоловік перебував у морі протягом сорока днів, зникнувши там без сліду, ніби подався шукати Бога в пустелі, й пропадав у холодних нутрощах непроглядного туману так довго, а тепер повертався звідти живим і неушкодженим, що само по собі здавалося йому чудом незалежно від того, зустрічався він там з Богом чи не зустрічався. Немає потреби говорити про те, що протягом наступних днів у навколишніх селах більш ні про що не балакали, більшість людей, які прийшли сюди здалеку, щоб подивитися на рідкісне природне явище, лише тут, на березі, довідувалися, що десь у тому непроглядному тумані пропав чоловік, і казали: Бідолаха. Човен причалив до берега без поштовху, так плавно та м’яко, ніби крила янголів принесли його з моря на суходіл. Симон допоміг Ісусові вийти на берег, із погано стримуваним роздратуванням відштовхнувши тих трьох, які забрели у воду, а тому вважали, що їм за це належить особлива винагорода. Облиш їх, сказав Ісус, одного дня вони почують, що я помер, і їм стане гірко, що вони не змогли нести мертве тіло моє, тож хай мені допоможуть, поки я живий. Ісус піднявся на пагорок і запитав: Де Марія, і побачив її відразу по тому, як запитав, так ніби її вимовлене ім’я утворило її з нічого або з туману, здавалося, її там не було, але досить було назвати ім’я, і вона виникла. Тут я, мій Ісусе. Ходи до мене, нехай також підійдуть Симон і Андрій, Яків та Іоанн, сини Зеведея, це ті люди, які знають мене й вірять у мене, вони знали мене й вірили у мене вже тоді, коли я ще не міг їм сказати і вам також, що я син Божий, покликаний Отцем своїм, і я був із ним сорок днів у відкритому морі й повернувся звідти, аби сказати вам, що час Господа надійшов, і ви повинні покаятись у гріхах, поки Диявол не підібрав вас, як гнилі колоски, що повідпадали від снопа, який Бог тримає у своїх руках, якщо, на свою погибіль, ви захочете випручатися а його обіймів. Понад натовпом пройшов гомін, прокотившись над ним, як легкі брижі по морю, адже багато з тут присутніх уже чули про чудеса, які творив у різних місцях чоловік, що тепер стояв перед ними, декотрі навіть були їхніми безпосередніми очевидцями і здобули з них користь або вигоду для себе. Я їв той хліб і ту рибу, сказав один. Я пив те вино, сказав другий. Я сусід тієї перелюбниці, що залишилася жива завдяки йому, сказав третій. Та хоч би якими дивовижними здавалися ті чудесні перетворення, від них як до неба від землі було до найбільшого чуда — побачити на власні очі Сина Божого, а отже, й самого Бога — і ця відстань, як відомо, досі ніким не виміряна. З натовпу долинув голос: Доведи, що ти Син Божий, і я піду за тобою. Ти пішов би за мною, якби твоє серце потяглося до мене, але воно залишається замкненим у твоїх грудях, тому ти й просиш у мене доказ, якому повірили б твої чуття, ну то гаразд, я дам тобі доказ, яким задовольняться твої чуття, але твоя голова не захоче йому повірити, і зрештою ти, не знаючи у своїй розгубленості, чому підкоритися — голові чи чуттям, мимоволі будеш змушений послухатися свого серця, а серце приведе тебе до мене. Може, хтось тебе й розуміє, але тільки не я, сказав чоловік із натовпу. Як тебе звуть? Хома. Підійди до мене, Хомо, сюди ближче, до самої води, й дивись-но, зараз я виліплю з мокрого глею пташок, ти бачиш, це зовсім легко — ось тулубець, ось крила, ось голова й дзьоб, а тут я приліплю камінці, які будуть очима, а ось довгі пір’їни хвоста, а ось ноги та кігтики, а виліпивши цю, я виліплю ще одинадцять — одна, дві, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять, одинадцять, ось перед тобою дванадцять пташок, виліплених із вологого глею, ми можемо, якщо хочеш, дати їм імена, ось цю назвімо Симоном, ось цю — Яковом, ось цю — Андрієм, ось цю — Іоанном, а цю, якщо ти нічого не маєш проти, ми назвемо Хомою, щодо інших доведеться почекати, коли в них з’являться імена, імена нерідко запізнюються, затримуються в дорозі і прибувають згодом, а тепер дивися, що я зроблю, я накрию цих пташок сіттю, щоб вони від нас не повтікали, не полетіли геть, якщо ми втратимо пильність. Ти хочеш сказати, ці пташки полетять геть, якщо я підніму сіть? — з недовірою в голосі запитав Хома. Звичайно, полетять, якщо сіть буде піднято. То це і є той доказ, яким ти хочеш переконати мене? І так, і ні. Як це — і так, і ні? Найліпшим доказом буде — але він від мене не залежить, — якщо ти просто мені повіриш, що пташки полетять, коли ти піднімеш сіть. Вони з глею й полетіти не можуть. А ти спробуй, адже Адам, наш праотець, також був виліплений із глею, а ти походиш від нього. Адамові життя дав Бог. Не сумнівайся, Хомо, й підіймай сіть, бо я Син Божий. Ти цього хотів, і ти це матимеш, твої пташки з глею не полетять, сказав Хома, швидко підіймаючи сіть, і пташки миттю злетіли в повітря, зробили два кола над зачудованим натовпом і зникли у височині. Поглянь, Хомо, твоя пташка відлетіла, а Хома йому відповів: Ні, Господи, вона тут, біля твоїх ніг, це я.