Експериментальний депутат - Страница 3

На лобі в мене гордо красувалася тіяра, якої ніколи не носив і Пій IV.*

Розповідали, коли на другий день побачили мене в «Дідусика Каррігана», що то було вражіння, наче вздріли фараона Тупталех... тьху... мона, коли він їхав у авто Генрі Форда по Бродвей Стріт на біржу.

В усякому разі, я зробив не менше вражіння, ніж зробив би Колумб, коли б учив дикуна пекти на свічці яйця й робити з місіонерів паштети. Тіяра моя зникла тільки за місяць, а рябі кобили, не зважаючи на конституцію, безкарно галопували в преріях цілих два місяці.

Однак, я далеко зайшов...

На другий день після індульгенції Товстого Енді, в таверні «Дідусика Каррігана» мало бути зібрання, на якому треба було обрати депутата до сенату від цього диявольського містечка.

Тобто ніякого обрання й не було, бо депутата, за нашою конституцією, було обрано вже давно самим депутатом і консерваторами, а зібрання було для форсу, щоб потім вибріхуватися, що депутата обрали коров'ячі хлопчики.*

Кандидатуру брав, здається, консерватор Альфред-де-Каналья-і-Скотина чи щось таке не менш кілометрове.

Але я знав ще одну кандидатуру, якої ніхто не знав, бо цей кандидат мав ще її виставляти. О 12-ій годині всі були в зборі у «Дідусика Каррігана». Сюди ж явилися іржаві боббі, витягнуті з льохів разом з віски, і наскрізь зрешетені кулями ковбоїв. Це — на випадок овацій Альфреду-де-Каналья-і-Скотина.

На здоровий стіл, що стояв замість трибуни, злізла невідомо ким — спиритичними медіюмами чи ангелами — обрана президія з мера містечка й инших робітників від коханок, жеребців і перин.

Перше слово взяв голова президії з доповіддю про міжнародню політику. Він почав з Каїна й Авеля, а закінчив Лігою Націй та своєю бабусею «Предсідательшою товариства сприяння тваринам».

Я, одначе, не добачав звязку в тому, щоб через те, що бабуся його була «Предсідательшою тварин», він головував-би у президії. І було дивно, чому саме громада не взяла його під свій захист.

Залунали гучні оплески ногами, а Товстий Енді став салютувати бравнінгами в шибки «Дідусика Каррігана». Іржаві боббі ще більше зімкнулися навкруги столу, утворивши бутерброд, і витягли не менш іржаві пістолети, яких, мабуть, уживав ще Колумб на Кубі.

Голова продовжував.

Він з'ясував ріжницю між Куліджем і якимись метеликами, яких я ніколи не бачив в зоології і яких голова назвав — одного «Маком на льоді», а другого — якось Пістолетом без Пістона, чи Лафоллетом з пістонами без пістолета, чи Пістолетом з пістонами із Лафоллета чи, нарешті, пістолетом із Лафоллета і з пістоном, закладеним десь у конкретному місці. Це вже не розберусь. З останнього імени можна було утворити стільки комбінацій, скільки ніколи не бачив учитель недільної школи в дієсловах своєї граматики й аптекар у ліках...

Нарешті, голова закінчив свій реквієм через тоненьке «мі» головної партитури сикстинської капели:

— Тільки консерватори завжди обороняли інтереси робітників, і ви повинні підтримати нас. Кулідж — консерватор, і нам треба вдержати його й надалі президентом Америки.

Жахливий душегубський баритон головного тамтаму жерців Віцлі-пукці прорвав слова голови. Товстий Енді сказав:

— Так, так... ми повинні втримати Куліджеву голову президентською головою, настромивши її на шпиль тієї стайні, де ніколи не стояла моя кобила і що зветься сенатом. А консерваторів ми повинні обороняти від різних інфузорій шляхом вбризкування вакцини п'яти пальців, за методою Джіммі Хенфорда...

Пролунав дзвінок голови, а один з боббіків шкандибнув у натовп, але скоро вилетів звідти із щелепою на телефоні й упав біля столу.

— ...А для того, щоб утримати Куліджа президентом, ми повинні обрати депутатами в сенат консерваторів. Кандидатуру виставляє Альфред-де-Саньян-Естебані-і-Альварец, — закінчив голова, і один із членів президії з носом Мефістофеля з поганої постановки опери «Фауст» — встав і вклонився так, наче з’їв самого себе.

Це й був Альфред-де-Каналья-і-Скотина, І далі стояло щось невиразне, як капюшон бенедиктинця після випробовання наслідків першого збору винограду.

Половина бутерброду з боббі поцілувала стелю «Дідусика Каррігана», а на столі опинився Товстий Енді.

Він засунув руки в кешені, розставив ноги і гримнув:

— Кандидатуру виставляє Товстий Енді... Це так же вірно, як те, що донові-де-Каналья-і-Скотина більше не бачити техаських прерій і своєї мачухи у вігвамі тореадорів у Кастильї, а не тільки сенату.

Голова спочатку витріщив очі, наче його батько подавився «Нью-Йорк Геральдом», а потім зблід і посинів, як яйце пінгвіна.

Він махнув рукою, але не встиг перший боббік з експонатів музею здобутків єгипетської мітології вилізти на стіл, як одержав патент на користування пеклом так же легко, як би одержав яєшню в «Дідусика Каррігана».

Тоді голова, щоб урятувати честь, дзеленькнув і сказав:

— Слово дається Товстому...

— Слово береться Товстим Енді, — промовив Енді й поставив голові діягнозу.

Пролунали гучні оплески, а Енді почав, перекривляючи голову:

— Консерватори завжди захищали консерваторів, а Добльо-Добльо — робітників. Кандидатуру висуває Товстий Енді, член Добльо-Добльо, щоб зробити Куліджа головою сенату зверху шпиля.

— Бррравввво-о!..

— Але спочатку познайомтеся зі мною, — продовжував Товстий Енді. — Щоб було мене видніше, я засвічу вам едіссоновські патріотичні ліхтарики, у 6 свічок кожний.

І Енді включив штепселі в президію в тих місцях, де в них вилізли на лоб кокосові горіхи з плантацій Флоріди.

— А тепер переходимо до поточних справ, — сказав Енді й розпочав з президією дискусію.

Після неї цілих п'ять хвилин було мовчання, а Енді зліз зі столу на долівку.

Нарешті підвівся голова і з розпачливою рішучістю, наче на сповіді перед капуцином, промовив під загальний сміх:

— Містери! Щоб нам провалитися на цім самім місці, коли ми брешемо, що завжди захищали робітників.

— Я так гадаю, що «Дідусик Карріган» нічого не матиме проти того. Проваліться! — промовив Енді й так клацнув кулаком по столу, що той тільки гохнув і впав, придавивши президію. Знявся регіт.

Голова оторопів і безглуздо почав дзеленькати, наче продавав свого батька на авкціоні, в той же час вагаючись витягнути свою ногу. А Товстий Енді зійшов на ті уламки й наступив на голову голови, як Кортес на тіло Монтецумі по завоюванні Мексики.

—Бра-вооо! Товстий Енді! Депутатом його, депутатом! —заревіла колекція об'єктів «Дідусика Каррігана».

— Люди добрі! Містери, сери, гери, сіньори, гідальго й просто кобилячі підхвістя! Слово чести людини, що ніколи не брала в рот денатурату й не була консерватором, що Кулідж одержить катедру математики та диплом професора за вирахування, скільки буде, коли помножити 7 ребер плюс 1 щелепа на 30 зубів, — закінчив Енді.

Після всього цього стали розходитися по своїх хатах — музеях блощиць і такого иншого, — зарахувавши Товстого Енді депутатом сенату, а «Дідусик Карріган» став підраховувати кістяки свого майна.

Проходячи повз мене. Енді сумно сказав, неначе поклав у польський банк мільйон доларів на біжучий рахунок:

— Біль Хервуд! Я знав, що «Дідусик Карріган» мусить бути сьогодні одною із свинобоїнь дядька Сена в Чикаго, де ти працюєш. Я дотримав свого слова чесної людини, яка ніколи не пила денатурату й не була консерватором, що провалю їх, а сам стану депутатом. Біль!

— Що?

— Розчавимо «Дідусика Каррігана»!

— Гаразд.

— Біль!

— Що?

— А ти не знаєш, скільки маринарів охоронне сенат?

— А навіщо тобі? Може, лякаєшся? Ти ж...

— Ні, я так собі... е... е...

А потім, сидячи зі мною за пляшкою пива, Товстий Енді сказав:

— Біль. А ти не знаєш, скільки атмосфер тиснення має Кулідж?

— Не знаю.

— А в нього бомби немає?

— Не знаю.

— Біль!

— Що?

— А там, у сенаті, на стільцях немає отруйних голок?

— Не знаю.

— Біль!

— Що?

Товстий Енді раптом кліпнув очима й заревів...