Експериментальний депутат - Страница 1

Ґ. Шкурупію

Я сидів у таверні «Дідусика Каррігана», що її заснував тут Ной перед всесвітнім потопом для веселішого будування того цигарочного ящика, що його він, здається, назвав чимсь середнім між ковчегом і чеком на банк «Морґан і К°» в Нью-Джерсі.

Моє перебування тут було таке ж незрозуміле для мене, як Бродвей-Стріт в Нью-Йорці, Мак-Бет О'Шекспір — в Лондоні, і моя кобила «Бабуня Бетті», що спіткнулася об це прокляте містечко з диявольською назвою, що її не знає навіть географія Елізе Реклю і жодний учитель недільної школи в Арканзасі. Здається, це містечко животіло в штаті «Дежцея» чи що, не знаю. Знаю тільки, що я випив на весіллі в Джека Хемппа в Чикаго, після чого, перестрілявши всі стіни в нього й ліжка молодих, віддався на добру волю своєї кобили, що її ще до того поважав, — вважаючи її більш тямущою на психології, ніж якийсь професор етики на аутоеротизмі...

У всякому разі, коли б ви й натрапили на це містечко на мапі Америки, то, перш за все клацнули б по лисині «Дідуся Каррігана». Після цього ви пішли б аналізувати саме містечко і, прийшовши до неминучого й печального, як Данте Алігієрі, висновку, що єгипетські розкопки й американський сенат виглядають у порівнянні з ним, як П'яте Авеню, лягли б на ліжко й заснули б з трьохповерховою енциклопедією на вустах на адресу космосу, маючи, замість коханки, з боку таракана на попереці, уїдливого, як план Дауеса.

Після всього цього ви б устали, одяглися і, одержавши рахунок від «Дідусика Каррігана», прокляли б усю його генеалогію від оранг-утанга й експедиції Амундсена на Північному бігуні до Рокфеллера на Бродвей-стріт і бабусі в Юкатані, після чого, розпоровши шпорами черево своєї єдиної кобили, ще раз зробили б статистику всьому існуванню й поїхали б за далекі невідомі обрії з носом, перетвореним у бою з «Дідусиком Карріганом» на морську губку, виловлену біля берегів Мадагаскару.

Ну, то я вам казав, що я сидів чи, краще сказати, побільшував дірку в кріслі «Дідусика Каррігана» у проклятому, забутому богом і фірмою Пате містечку з диявольською назвою на мередіяні коростяного племени індійців Чечакогохоче... тьху... з півдня, і білого будинку — з півночи, коли рахувати за точку надиру буфет з віски «Дідусика Каррігана».

Один суб'єкт з цілої колекції суб'єктів, чи краще — об'єктів «Дідусика Каррігана» притягнув мою увагу до себе саме своєю повною суб'єктивністю, без примітки об'єктивного, що зараз явище дуже рідке. Усі об'єкти взагалі мають вигляд переглянутого статуту в штанях і американської конституції в оборці.

Мій суб'єкт нічого подібного не мав.

Він був похожий сам на себе й скорше був гачком із фірми «Гачки й син», закинутий, як і я своєю кобилою, щоб спіймати особливу тварину, назва якої міняється від коктейля до «Екстра Дрей», в залежності від взаємин, характеру і смаку мислівця чи гачка.

Єдине об'єктивне у моєму суб'єкті було чотири бравнінги калібру досить поважного, щоб без хиби нанизати на двадцять грам РВ всю колекцію об'єктів «Дідусика Каррігана» на випадок, коли барометр покаже «бурю».

Не знаю, чи барометр суб'єкта мав коли в свойому репертуарі слово ««ясно», але зараз барометр, що був нещо инше, як чотири бравнінги, показував, що хазяїн їхній був завжди похмурий, а це в свою чергу показувало на небезпечність слова Джім або Сем, кинутого в напрямку до суб'єкта, без попереднього покарання чотирьох пляшок через розчавлення.

Сказати по-правді, як перед сповідником або під ножем, то я трохи злякався і, перш ніж зробити сінтезу мого відношення до цього суб'єкту, я зробив аналіз його правої руки, вирахувавши краще за всякого професора плюс кулака та мого носа й мінус моєї щелепи.

Взагалі, виявилася цифра в 90 атмосфер середнього тиснення при двигуні внутрішнього згорання, вважаючи за паливо 24½ пляшки віски, що їх цей звір проковтнув так же легко, як Іван Хреститель тараканів, бліх, цвиркунів, комарів і всякий инший десерт пустині.

Потім я вирахував свої сили і, схопивши за хвіст 80 атмосфер по Уатту, спокійно підійшов до столика, що за ним сидів суб'єкт.

— Здоров, Джек! — сказав я.

Він глянув на мене так, наче вздрів алігатора з Арізони на 28-му Авеню.

— Коли б я був Джеком, — промовив він, — то ви б мали змогу завчасно замовити чавунного хреста на Чиказькому заводі й поставити його на кладовищі поруч із своєю бабунею, а тоді вже звернутися до мене. Але, на ваше щастя, мене звуть Товстим Енді.

— Однаково, містер Тонкий Енді. Правда, я міг би з більшим поспіхом звернутися до своєї кобури з Кольтом, боєм на 100 сажнів у яблуко, але раз я сказав вам «здорові», то ви мусите бути здоровий, навіть тоді, коли були б самим татунею «Чортйогозабери», або місіонером з експедиції Спіка й Ґранта на озеро Мічіган в Південну Африку через Ієлостонський парк по Берниґовій протоці з проходом повз Філадельфію й ферму Джона Тома Гонкінса, що розводить гусей біля Фріско й що його жінку нещодавно встріли на Бруклінському мості верхи на віслюкові, коли вона їздила в Нью-Йорк за гаванськими сигарами, купила манільські і привезла додому пачку тютюну, відносно якого відомо тільки, що Гопкінс наклав на нього для себе табу, жінку забив і поховав на біжучий рахунок у стандарт-банкові, гусей розпродав і зник у Вера-Круці від таємної поліції дядька Сема, де виграв у одного еспанського кабаллеро 25 тисяч, купив шхуну і, заплутавшися в поростах Сарґассового моря, потонув, і маєток його секвестрували на філантропію.

Моя відповідь, очевидно, сподобалась Товстому Енді.

— Слухай, Біль, не дурій, а сідай поруч і пий пиво, а то в тебе такий вигляд, наче ти тільки-но проковтнув депутата Сенату, спіймав на лассо Спінозу з його філософією, після чого написав перший акт опери для театру «Мільонок Піль-ІІаль» і, не дописавши її...

— Хм... хм...

— Він сказав, Біль?..

— Значить він, цей товстий Енді, знає мене?..

— Ну, да!

Безумовно, він знав мене, а я знав його, як Морґанів барбос знає свого хазяїна, а Морґан знає свого барбоса по інстинкту й зоровій тотожності їх обох.

Просто нам ударило в голову віски, і ми не пізнавали один одного.

Товстий Енді мав своїм головним фахом жахливе галопування по пампасах і преріях з лассо, довжиною з хмародряп Вандербільдта, товщиною — як дим манільської сигари з роту Товстого Енді в бурю.

На жаль, це лассо, як і всяке инше, можна було закинути лише на хвіст Конфуцієвої Нірвани, бо проклята конституція знищила геть чисто живину в преріях і поза преріями, як тільки може обчистити жулик вашу кешеню.

Звичайно, з цього треба тільки радіти, бо коли б Товстий Енді міг накинути на когось своє лассо, то я не йшов би в заклад, що святий Петро не одчинив би йому дверей до раю.

Що ж до мене, то я мав своїм фахом цвірінькання пельок і слухання симфонії свиней у свинобійнях дядька Сема в Чикаго.

На зріст Товстий Енді був з вітрину колоніяльного ковбасного магазину на Алясці.

Ми досить довго мовчали, поглядаючи один на одного, як двоє чечакосів, що знайшли перший поклад сланцю на Юконі і, зиркаючи під стіл, шукали особливих можливостей заанатомувати один одному живіт. А потім я запустив пляшкою у стелю «Дідусика Каррігана».

— Енді, — сказав я. — Товстий Енді, як діла?

— Що? — запитав він.

— Як діла-а! — сказав я йому тоном симфонічної оркестри, що грає Шопена без диригенту.

—Як діла? Є всякі діла! Наприклад: я можу зробити тобі трепанацію черепа з пляшкою пива в руках, зробити аналізу твоїх ребер, вирахувати, скільки зостанеться в тебе зубів, коли зробити мінус три-чотири зуби, і т. ин.

— То ж то воно й є, що коли б я знав, що їсть ковбасу в піст монопольно лише Франциск Асізський, а колеса вагонів потягу Нью-Джерсі-Нью-Йорк змазує Гендерсон, дістаючи три долари на день від почтамту, з премією в одну пляшку пива і запасний ліхтар під оком, то я б тебе й не питав про діла. Але через те, що ділов на світі стільки, скільки тараканів у булці «Дідусика Каррігана», а за це йому слід пустити в лисину кулю, то свої особисті діла знаєш тільки ти один та ота пташка з породи папуг, що, мабуть, зветься Товстий Енді чи щось на це подібне. Ти її добре знаєш, бо вона — во ім'я отця і сина і реального духа —поставлена до тебе на варту патером із Техасу підчас хрищення, щоб вічно нагадувати тобі й наїдливо, як соціял-угодовець, цвірінькати, що ти є аналіза пляшки лікеру та банки консервованого молока, і що пляшка коли завгодно може розбитися, хоча б об зад твоєї кобили, і розлетітись у прах. Цим прахом, у свою чергу, користувались би пекельні джентльмени замість зубного порошку, готуючися на баль до чортової матери в день іменин Санта-Клауса.