Дiти капiтана Гранта - Страница 120

– Вирушаємо, сер? – запитав Джон Манглс.

– Так, Джоне, – відповів Гленарван, намагаючись приховати хвилювання.

– Вперед! – гукнув капітан до механіка.

У трубах засвистіла пара. Закрутився гвинт. О восьмій останні вершини острова Табор сховались у вечірній імлі.

18 березня, через одинадцять днів після відплиття від острову Табор, на «Дункані» побачили американські береги. І вже наступного дня яхта кинула якір у бухті Талькауано.

Сюди «Дункан» повернувся після плавання тривалістю п’ять місяців, під час якого він здійснив навколосвітню подорож уздовж тридцять сьомої паралелі. Учасники цієї безпрецедентної експедиції побували в Чилі, в пампі, в Аргентинській республіці, в Атлантичному океані, на островах Трістан-да-Кунья, в Індійському океані, на Амстердамських островах, в Австралії, Новій Зеландії, на острові Табор і в Тихому океані.

Їхня експедиція була успішною – на облавку яхти перебували моряки із затонулої «Британії». Гленарван не втратив жодного члена команди, живі були й усі пасажири яхти. При доброму здоров’ї всі поверталися до старої Шотландії. Подорож нагадувала битву, яку стародавні історики нарекли б «битвою без сліз».

«Дункан» поповнив запаси й поплив уздовж берегів Патагонії, обігнув мис Горн і вийшов у Атлантичний океан.

Такої приємної мандрівки у наших героїв ще не було. Здавалось, яхта везе саме щастя. На облавку не було жодних таємниць. Усе з’ясувалося. Зрозумілими були і ніжні почуття Джона Манглса та Мері Грант.

А втім щось незрозуміле гризло Мак-Наббсове серце. Чому Паганель застібався до останнього ґудзика й по вуха кутався у кашне? Майорові нетерпеливилося дізнатись, що призвело до такої дивної поведінки. Мак-Наббс і натякав, і допитувався, та Паганель не піддався. Він так і не розщібнув жодного ґудзика навіть тоді, коли «Дункан» перетинав екватор і смола в щілинах палуби розплавилась від п’ятдесятиградусної спеки.

– Він такий роззява, що, мабуть, уявляє себе в Петербурзі, – зауважив майор, бачачи, як географ кутається у широкий плащ, начебто на дворі так холодно, що аж ртуть замерзає в термометрі.

Нарешті 9 травня (спливло 53 дні з часу відплиття від бухти Талькауано) Джон Манглс помітив вогні мису Клір. Яхта ввійшла у протоку святого Георга, перетнула Ірландське море й 10 травня увійшла в затоку річки Клайд. Об 11 ранку «Дункан» кинув якір поблизу Дубмартона, а о другій ночі пасажири під оглушливе «ура» заходили до Малькольмського замку.

Мабуть, Гаррі Гранту і двом його товаришам судилося бути врятованими, Мері Грант – стати дружиною Джона Манглса. І Джон Манглс працюватиме спільно з Гленарваном над проектом капітана Гранта. Та чи судилось Паганелеві до скону залишатися у парубках? Найімовірніше, ні.

Після своїх героїчних подвигів учений став справжньою зіркою. Його неуважність спричинила фурор у світському товаристві Шотландії. Географа буквально розривали на шматки, він не встигав здійснювати візити за всіма запрошеннями.

Так от саме в цей період чарівна тридцятилітня панянка, не хто-небудь, а сама Мак-Наббсова кузина, доволі ексцентрична, але добра і ще вельми вродлива, втратила розум од дивака й запропонувала йому руку й серце. До речі, у цій руці був мільйон, та про це мовчок.

Паганель також нерівно дихав до міс Арабели, та чомусь не зважувався освідчитися.

Тож посередником між двома серцями, створеними одне для одного, став майор. Він сказав Паганелеві, що одруження – це «остання неуважність», яку географ може собі дозволити.

Та, на диво, чомусь Паганель не міг зважитися на це.

– Хіба міс Арабела вам не подобається? – запитував Мак-Наббс.

– Що ви, майоре! Вона просто чарівна! – вигукував Паганель, – навіть занадто чарівна! Якщо відверто, то я б волів, аби у міс Арабели цієї чарівності було менше. Я б дуже хотів віднайти в ній якусь ваду!

– О, не переймайтесь ви так, – відповів йому майор, – вади обов’язково виявляться, і не одна. У кожної жінки, хай і найбездоганнішої, є недоліки. То справу вирішено, Паганелю?

– Не смію, – відповідав Паганель.

– Та чому ж ви вагаєтесь, мій любий друже?

– Я не гідний міс Арабели, – уперто відповідав географ.

І справа не рухалась далі.

Та наполегливий майор таки припер географа до стіни, і той повідав йому величезний секрет про те, що поліції було б на руку, якби їй раптом знадобились прикмети нашого вченого.

– То он воно що! – вигукнув майор.

– На жаль, це так! – потвердив Паганель.

– Та це не має жодного значення, мій гідний друже!

– Ви так гадаєте?

– Запевняю вас, ви стали ще оригінальніший. Це непогане доповнення до ваших особистих достоїнств. Це навіть робить вас неповторним, а саме про такого чоловіка завжди мріяла Арабела.

І майор із властивим йому спокоєм пішов, залишивши Паганеля на одинці з його муками.

Мак-Наббс перекинувся кількома фразами з Арабелою. А за два тижні в Малькольмському замку справили бучне весілля Жака Паганеля й міс Арабели. Наречений був прекрасний, та застібнутий на всі ґудзики, наречена була невимовної краси.

Таємниця Паганеля так би й лишилася таємницею, якби майор не поділився нею із Гленарваном, а той не переповів її Гелені, а Гелена, своєю чергою, не шепнула про це місіс Манглс. Словом, коли таємниця докотилась до вух місіс Олбінет, вона перестала бути таємницею.

Під час триденного перебування у полоні Паганель був татуйований маорійцями з ніг до голови. Його груди прикрашала геральдична пташка ківі з розпрямленими крильми, що роздирала його серце.

Ось такий епізод був причиною Паганелевого відчаю. Він так і не простив новозеландцям цього татуювання, так і не повернувся до рідної Франції, хоча й дуже тужив за нею. Учений боявся, що Географічне товариство в особі свіжотатуйованого секретаря зазнаватиме глузувань з боку карикатуристів і газетних писак.

Повернення капітана Гранта до Шотландії стало національною по дією. Гаррі Грант зажив слави найпопулярнішої людини у Старій Каледонії. Його син Роберт вивчився на моряка. Під опікою Гленарвана він сподівається втілити у життя батьків проект: заснувати шотландську колонію на островах Тихого океану.

1868 р.