Чортова корчма (збiрка) - Страница 4

І рече судовий пан:

«Коли дівчина уцтива

Взять забійцю, милостива,

У малженський схоче стан, —

***

То і право, і статути

Нам велять те слово вчути

І декрет такий вчинить:

Зараз їх обох узяти,

Швидше в церкві повінчати

Та й на волю відпустить».

***

Кат сердитий зажурив ся,

Люд. зрадівши, звеселив ся,

Хима рада, аж скака!

Лесь поглянув на дівчину —

Запалясь... «А скинь хустину;

Гляну — дівчина яка».

***

Хустка впала. Та й негарна!...

І руда, і нечупарна.

Ще й кирпатий ніс чудний...

«Як такую взять почвару, —

Краще вже приймати кару...

Кате! геп, рубай мерщій!»

***

Гуп сокира на колоду!...

Крик озвавсь серед народу...

Покотилась голова...

Кат радіє, звеселившись,

Люд похнюпивсь, зажурившись,

Хима пада й зомліва.

***

Ой за Луцьком, містом славним,

Та й звичаєм стародавним

Поховали козака:

Там долина — гей широка,

Там могила — гей висока,

Гей висока і стрімка!

***

Вітер віє по долині,

Розхиляє лист калини,

Що у Леся в головах;

І сіда орел крилатий

На могилі спочивати.

Налітавшись по степах.

***

Сяє з неба сонце ясно,

І цвите калина красно,

А красу козак любив!...

Добре там йому лежати:

Все прибралось в пишні шати,

Соловейків чути спів...

(З тисяча і одної ночи)

Над одним перським князівством в державі перській панував князь, що походив з грецького роду. Він був заражений проказою. Лікарі, що його лічили, вже не мали ніяких средств, котрими могли б його вилічити. Якраз тоді случайно навинув ся лікар іменем Дубан.

Лікар Дубан учив ся лічити з книжок грецьких, перських, арабських, латинських, сирійських, турецьких і гебрайських. Він був незвичайно проворний і розумів ся знаменито на всяких зелах та корінях, тому і приготовляв такі навіть лікарства, яких не було у тих книжках, Коли довідав ся про недугу великого князя і що ніякий лікар не може його вилічити, убрав ся як міг найліпше, та виєднав собі у князя послухане.

— Великий князю! — промовив лікар — я чув, що ніякий до тепер лікар не може ваше Величество вилічити з прокази, то я, наколи ваше Величество не погордить моїми лікарствами, обовязую ся сам вилічити!

Коли великий князь се почув, відповів лікареви так:

— Коли ти є так певним, що мене вилічиш з прокази, обіцяю тебе і твоїх наслідників збогатити, а крім того будеш моїм найблизшим повірником — але уважай, що не смієш мені давати пити ані прикладати ніяких лікарств!

— Можу і так вилічити ваше Величество, — відповів лікар, — і докажу се при помочи Бога, а завтра пічну лічити!

Лікар Дубан пішов сейчас домів і зробив пилаток (пилаток значить — гра, при котрій через перстень перекидуєсь галку, а також так зовесь сама гра), в нутрі від рукояти вигнутий і наповнив його зелами, які уважав взяти, щоби вилічити прокаженого князя. Також приготовив деревляну галку і з тим всім другого дня пішов до князя, упав перед ним на коліна, після східного звичаю, і поцілував землю на знак покори та підданства. Потім встав і прикладаючи ліву руку до грудий, поклонив ся великому князеви тай так говорить:

— Великий князю! в конечною річию, щоби ваша Високість сіли на коня і поіхали на площу де грають в пилаток.

Князь послухав ради лікаря, коли князь станув на місці гри, лікар прийшов до нього і дав йому деревляну кулю, котру приготовив.

— Ваше Величество, — каже лікар — забавляйте ся тою грою, кидайте тою кулею доти, поки руки і тіло вашого Величества не спотять ся. Коли лікарство, яке в нутрі сеї кулі я замкнув, розігрієсь від руки вашоі Високости, тоді доперва пічне ділати воно на цілім тілі. А як ваша Високість втомить ся, тоді треба покинути гру, бо у тій хвилі лікарство поможе. Тоді зараз треба вернути до палати, піти до парні, натирати і вмивати добре своє тіло — а опісля покласти ся спати. Другого дня ваша Високість почують ся зовсім здорові.

Великий князь взяв пилку, їздив на кони, кидав та ловив деревляну кулю через перстень (обруч) а дворяни помагали йому у тій грі, та віддавали йому кулю, коли він хибив. Така гра тревала досить довго, так, що руки і ціле його тіло покрило ся потом. Таким чином розігріте лікарство почало на проказу ділати. Тоді князь заперестав гру, вернув у палату, прийшов до парні та вчинив все те, що лікар наказав. На другий день князь вставши, здивував ся, серце його наповнилось радістю, бо проказа уступила, а тіло стало вже таке, як би прокази ніколи перед тим не було. Князь вбрав ся і пішов до кімнати, де принимав на послуханю своїх підданих. Тут зійшли ся також і дворяни великого князя, що хотіли з цікавости довідати ся, чи новому лікареви удаєсь ліченє? Коли побачили, що їх князь зовсім здоров, усі сердечно утішились.

Тоді увійшов до тої кімнати також лікар Дубан і хотів упасти перед великим князем на лице. Коли побачив се князь, прикликав його до себе, велів сісти біля себе, дякував йому за вилічене перед зібраними, та разом з ним засів до стола. Не на тім кінець, бо коли зібрані мали опустити княжу кімнату приказав скарбникови виплатити лікареви зі свого скарбу тисячу цекінів і вбрати в богату дворянську одіж. Опісля також нагороджував його щедро ріжними добродійствами.

Треба знати, що великий князь мав при собі великого везира (президент міністрів, що був при тім начальником військ), чоловіка незвичайно ласого, завидного та склонного до всяких проступків. Великий везир гнівав ся і не міг дивитись на се, що великий князь так щедро обдаровує лікаря. Тому він старав ся позбавити лікаря ласки у великого князя. Одного разу прийшов везир до великого князя і сказав, що має йому виявити одну велику тайну. Коли великий князь поспитав його, що се має бути, везир почав розказувати таке:

— Ваше Величество! На велику заносить ся небезпеку для володаря, коли володар віддавсь опіці такому лікареви чужинцеви, котрого вірність не є певна і досвідчена. А ваше Величество обсипує його добродійствами не знаючи про те, що лікар Дубан є поганим зрадником! Бо в якій иншій ціли він вкрутив би ся на сей двір ж не на те, щоби ваше Величество позбавити житя?

— Звідки про се знаєш і що мені тут балакаєш? — спитав гнівно князь. — Уважай собі, ти говориш з князем, тому говори правду, бо в те, щось сказав, не можу вірити!

— Ваше Величество! — відповів везир, — я о тім добре знаю і се хотів сказати, щоби ваше Величество не довіряли тому чоловікови. Зверніть, ваше Величество, на се свою увагу, коли ще доси сего не учинилисьте; бо ще раз кажу вам, що не для того прийшов тут яко лікар Дубан з Греції, котра є його вітчиною і не чого иншого вкрутив ся на двір вашого Величества, як лише, щоби сповнити свій злочинний намір, про котрий я говорив.