Чарiвна брама - Страница 31

— А я так вважаю, що дід Ох правильно казав, що, крім нашого світу, є ще й інші. Одні дуже на наш схожі, а є й зовсім інакші. Є справжні, є казкові, а є й віртуальні. Мабуть, ти точно вгадав, що той, хто «Бум-бум» придумав, знає дорогу до інших світів, тож туди й ходить. Знайшов ті дверцята чи щілину, що відчиняються і пропускають з одного світу в інший. Та, певно, останнього разу зачинити забув. От до світу українських казок та легенд і попхалася всіляка нечисть із віртуальних «стрілялок». А на противагу їм мав з'явитися той, хто цю нечисть переможе.

— А ти хоч розібрався, чому саме мене в той світ затягло?

— А кого — мене? Чи ти забув, що я й фехтуванням займався, і до секції боксу ходив. Тому і зброї, і крові нахапався… А! Згадав! До мене ж щойно Жорик-Жаба дзвонив. Бо спершу, уяви собі, його затягло туди, куди потім і тебе. Він же не те що за зброю — за холодну воду ніколи в житті не брався. Але спочатку на Мамая нарвався, почав із ним говорити так, як з усіма. От той його на жабу й обернув.

— Бачив я ту жабу… себто, Жорика. Тільки не здогадався.

— А потім його, бідолаху, чужинці впіймали. Він їм про тебе й виляпав усе. Вони його хотіли завербувати за тобою стежити, але він відмовився.

— Хіба? Щось це на нього не схоже.

— Думаєш, відмовився через те, що такий порядний та правильний? Аякже! Сказав, що оскільки платити йому вони не збиралися, то хай задурно на дядю звичайні жаби працюють. То ці так і зробили. Викинули Жорика назад, додому, а за тобою стежити зібрали жаб'яче військо.

— От вже точно, найстрашніший звір для людини — жаба. Скількох задавила і скількох іще задавить…

— Ну, там трохи інакше вийшло. До жаб'ячого вони ще гадюче військо зібрали, щоб вам шкодити. Але коли дід Ох першу ж гадину забив, решті стало кисло, і вони почали на жаб полювати. Отак один одного і перебили.

— А скільки ми їх перебили!

— Так, бій вийшов — просто ураган! Я так задивився, що про все забув. Ледве встиг потрібну кнопку натиснути, щоб тебе звідти забрати.

— А-а-а що саме ти натискав? — невинно поцікавився Богдан.

— От не скажу! Тебе взагалі не можна до комп'ютера підпускати. Бо наступного разу залетиш кудись, звідки ніхто тебе не витягне.

Богдан скорчив міну безвинного телятка, підвів очі до стелі… Раптом його погляд наткнувся на фотографію на стіні. Раніше він не звертав на неї уваги, але сьогодні цей пагорб понад річкою видався страшенно знайомим.

— Де це знімали, Вітьку?

— А-а-а, то тато в експедиції на розкопках. Вони там залишки якоїсь цікавої споруди знайшли, на наші Золоті Ворота схожої.

— То ти, зрештою, скажеш, де це?

— Хіба я тобі раніше не казав? Це під Чорнобилем, трохи вище по річці… Чайнику, що з тобою? Отетерів? Чого ти закляк?

Богдан мовчав. Його наче щось вдарило по голові і загуло: «Зрушили-таки! Камінь-засторогу зрушили!»

То де ж вона, та кнопка, яка нерозважливість людську вимикає?

1. Комп'ютерний.

Чайник — людина, для якої комп'ютер — то темний ліс.

Кілобайт — тисяча з хвостиком байтів, тобто одиниць інформації. Хто не знає, чому саме з хвостиком — запитайте у вашого вчителя інформатики.

«Бум-бум» — якщо чесно, то такої комп'ютерної гри не існує. Її вигадали автори. У відомій багатьом грі «Дум» такого, як сталося з Богданом, не вийде, які би кнопочки ви не натискали.

Віртуальна реальність — світ, який існує тільки в комп'ютері.

2. Казковий.

Характерник — легендарний козак-чарівник. За достеменними переказами, вмів перетворюватися сам і перетворювати інших на звірів та птахів. Про це писали ще древні історики. В рукопашному бою характернику теж не було рівних. У битві під Берестечком (у червні 1651 р.) один характерник стримував цілий полк польської піхоти. Відтак не радимо розмовляти з характерником нечемно. На це навіть вороги не наважувалися.

Степовий — вітер, один зі слуг бога вітрів Стрибога, його улюблений онук. Лагодить зиму, приносить на крилах весну.

Сіверко, або Сівер — бог холодних північних вітрів, син Стрибога. Допомагав нашим предкам оборонятися від нападників з півдня, побиваючи їх градом та виморожуючи корм для коней.

Поганці — загальна назва, яку наші предки давали своїм ворогам. На відміну від слов'янських богів, поганські демони підкорялися нечистій силі й несли людям зло та погибель. За легендами, ординці вміли обертатися на гадюк та вороння.

Перун — бог блискавки і грому. У наших предків-слов'ян вважався одним з найголовніших богів. Вони вірили, що Перун своєю блискавкою і громом не лише карає злі сили, а й воскрешає землю навесні, вкриває її зеленню і квітами, посилає цілющі дощі.

Миха — цьому богові підкорялися всі звірі. Якщо Перун жив переважно на небі, звідки посилав дощі та блискавки, то Миха мешкав у лісі. Він був покровителем мисливців, грибників і ягідників. Учив звірів розуміти людей і не чинити їм надмірної шкоди. Звісно, якщо ті, приміром, не здіймали галасу в лісі в ту пору, коли птаство висиджувало пташенят, а звірі відгодовували своїм молоком новонароджену малечу. Таких порушників лісового спокою слуги Михи ганяли хащами доти, доки ті не забували з переляку, як їх звуть.

Миху описували як кремезного велетня, щонайменше на два людських зрости, якого незмінно супроводжував вовк незвичного світло-золотавого кольору.

Ох — головний чаклун, казковий учитель ворожбитів. Його учнів називали ще віщими людьми, або волхвами. І досі збереглося багато казок та легенд про самого Оха та його школу. Найкращих своїх учнів — і не лише хлопчиків — Ох віддавав у подальшу науку найдосвідченішим козакам-характерникам.

Мара — богиня зла, ворожнечі й смерті. Ходить лише вночі попід хатами і гукає господарів на ім'я. Хто відгукнеться — кепські його справи. Тож у ті давні часи навіть маленькі діти були навчені не пускати до хати чужих і не розмовляти з ними через вікна чи двері. На жаль, сьогодні в Мару мало хто вірить. Хоча небезпечних непроханих гостей попід нашими будинками тиняється чимало.

Домовик — боженятко, яке живе в хаті разом з людьми. Оберігає лад у сім'ї і спокій. Любить жартувати з людьми — то заховає щось, то заплутає. Отже, якщо ви не можете знайти якусь річ, почекайте: він пограється і віддасть.

Учені люди й досі не дійдуть згоди в одному питанні: як домовичок ставиться до домашніх тварин. Кажуть різне: і що з собаками не мириться, і що котів на дух не переносить… Не знаємо, не знаємо. Наш якраз дружить із кицькою Мавкою, і коли нас немає вдома, вони удвох вчиняють у хаті веселий гармидер.

«Справжнє ім'я» — наші предки вважали, що злі духи, зачувши справжнє ім'я людини, можуть його заворожити. Передусім це стосувалося дітей. Тому, якщо, наприклад, у батьків був лише один син, його вголос називали Богдан, себто Богом даний. Вважалося також, що характерником може бути старша або молодша дитина в роду, особливо народжена в суботу. До речі, відлуння цієї древньої традиції збереглося у звичці давати один одному іноді дуже чудернацькі прізвиська. Особливо серед дітей.

Коркодим — таємнича істота, яка й справді жила у водоймах слов'янських земель. Її описують літописи ще у XVI ст. Істота була таки схожа на крокодила, — але більша і чорна. Головна відмінність від нинішніх алігаторів, які не відходять від води далі, ніж на кілька метрів, як стверджують літописи Древньої України-Руси, полягає в тому, що коркодими ночами виходили на полювання до навколишніх сіл, досить далеченько від річок. Куди ці істоти поділися — невідомо. Можливо, лепехи у річках забагато виросло?