Бомба для голови - Страница 70

Шофер кивав, усміхався, але не розумів по-англійськи жодного слова. А Люс не міг, просто не мав права запізнитися, бо зараз вирішувалося все, зараз його чекає людина, яка скаже правду… Без цієї правди він не зможе продовжувати боротьбу… А токійський таксист не розуміє жодного слова…

… В тому, що Японія не розмовляє по-англійськи, Люс переконався вчора ввечері, прилетівши з Гонконгу в Осаку. Там він мало не спізнився на зустріч з журналістом Онумою, бо ні шофер, ні перехожі не розуміли його, коли він називав адресу. Слава богу, випадковий перехожий — о чудо! — зрозумів Люса й розтлумачив адресу шоферові, а Онума діждався його.

— Я так і подумав, що ви без перекладача, — сказав тоді Онума. — Це звичайна помилка. Вважають, коли двадцять років у нас стоять американці, то ми неодмінно мусимо засвоїти їхню мову. Навпаки, те, що нав'язують, відвертає. Американці намагалися нав'язати нам модерн у всьому. Результат вийшов зовсім протилежний: поезія середньовіччя ніколи не була така популярна в Японії, як тепер. Причому книжки розкуповують не старі люди, а молодь. Вам не здається це симптоматичним? З мого погляду, це дуже симптоматично.

— Подвиги, самураї і прекрасна жінка? — спитав Люс.

Онума похитав головою.

— Ні, — відповів він. — Я розумію, чому ви одразу так вирішили… Ви не праві. «В горах пройшла злива, і гілка вишні стала попелястою» — це взірець тієї поезії, якою захоплюється молодь. До одного й того ж можна йти різними шляхами, чи не так? Можна зразу піднімати культ самурая, а можна спочатку прищепити смак до поезії епохи розквіту самурайської імперії. У вас у Європі перескакують через східці, у нас це не прийнято смішно, а найбільше коли спотикаєшся, і боляче, якщо впадеш. Чи багато у вас часу? Дуже поспішаєте?

— Я прилетів сюди спеціально, щоб побачитися з вами. Мені сказали, що ви знаєте, де я можу знайти Ісії…

— Пробачте! — здивувався Онума. — Яку Ісії?

— Ну, дівчину з групи Шінагави… Фокуси, пророкування долі по лініях руки, трохи стриптизу…

— Дивно… Я одержав телеграму від Чен Шена, він просив допомогти вам у справі Дорнброка.

— Правильно, — Люса почало це дратувати. — Вона була дівчиною Дорнброка, ця Ісії. А Чен Шен сказав, що ви дружите з продюсером Шінагавою…

— Шінагава-сан справді мій друг, але Ісії я не знаю.

— Чим же тоді ви зможете допомогти мені у справі Дорнброка?

— Якщо у вас є час, — запропонував Онума, — ми зайдемо в один невеличкий симпатичний бар. Там збираються журналісти, й актори. Славні люди. А потім ми сходимо в дім, де я вас познайомлю з гейшами… У вас, європейців, неправильне поняття про гейш, і я завжди намагаюся вести контрпропаганду, — пояснив Онума. — Ну то як?

— З радістю, спасибі, — відповів Люс. — У мене зовсім вільний вечір. Я встигну до завтрашнього ранку добратися д Токіо?

— Експрес іде через кожні двадцять хвилин. Швидкість — двісті п'ятдесят кілометрів, дуже зручно.

«Він чимось схожий на Хоа», — подумав Люс і здригнувся, пригадавши, як Хоа викликав його на чорні сходи того морського бардака. Після скандалу в клубі «Олд Айленд» вони все-таки поїхали в той дім, де жили моряки-проститутки. Джейн відмовляла його, переконувала, що це небезпечно, що це може кинути тінь на його репутацію. Але Люс був принижений тим, що дозволив посадити себе в таксі, а не зчепився з тим довгим Річмондом, і наполіг на тому, щоб піти в бордель. Коли вони ввійшли в той дім, їх одразу ж обступили страшні створіння, не схожі на нормальних людей. Високі, кучеряві, напудрені, п'яні, вони хрипко сміялись і плакали, а потім пішли в танок навколо європейців, а Хоа стояв осторонь і дивився на Люса без посмішки — вперше за весь час їхнього знайомства… Люс тільки на мить побачив цей погляд, а потім знову з огидою обернувся до моряків… У моряків були страшні руки — величезні, натруджені; обкусані нігті, покриті червоним лаком; дуже великі, неживі стеаринові груди. Люс помітив, що шкіра на цих штучних грудях (декольте на їхніх платтях було глибоке) якогось мертвотного кольору — жовта, з полиском синяви.

…Ах, Осака, Осака, божевільне місто! Європа, Америка, Азія, Марс — усе тут змішалося, сплавилося воєдино яскраве синьо-жовто-червоне нічне суцвіття реклам, які осліплюють, тричі віддзеркалені в мокрому асфальті, в шибках вітрин, у лиснючих капотах чорних автомобілів… Осака, Осака, шалене місто, все в пульсації життя, яке ні на хвилину тут не затихає, все в гомоні, галасі, шумі — найбільш неяпонське місто в Японії, найбільш японське місто в Азії!

«Що нового він може мені сказати про Ганса? — думав Люс, ступаючи слідом за Онумою по вузеньких вуличках Сідзукусі. — Про Дорнброка мені більше нічого не треба. Мені тепер треба бачити Ісії. Тоді все закільцюється. Їй же Ганс, мабуть, усе-таки сказав про містера Ліма».

Онума ввійшов у невеличкий — всього лише п'ять столиків — бар. Хазяйка привітала його люб'язно:

— Ласкаво просимо!

Дві дівчини зняли з Люса дощовик і супроводили його до маленького столика під сходами, які пахли свіжою сосною й вели нагору, в житлове приміщення.

— Ви полюбляєте сиру рибу? — спитав Онума. — Я хочу запропонувати вам сусі. Це дуже смачно: сира риба й рис. Деякі європейці не можуть їсти сирої риби, але на цей випадок ми припасаємо макахуру, тобто ікру. Або восьминіг, він не такий фізіологічний.

— Я люблю сиру рибу. І сире м'ясо. І взагалі, найбільше мені подобається їсти їжаків, — відповів Люс.

Онума трохи посміявся — кожна нація має право жартувати по-своєму — і спитав:

— Був важкий переліт?

— Ні, все нормально…

— Не дуже стомились?

— Це ви про їжаків? Пробачте мені: це я так жартую.

— Ні, це ви пробачте, що я не зрозумів вашого гумору, — відповів Онума.

Як тільки до їхнього столика підійшли дівчата й принесли целофанові пакетики з гарячими вологими серветками, напаханими парфумами, з обличчя Онуми зійшло напруження, і воно стало непроникливо спокійним.

«Таке ж обличчя було в Хоа, — подумав Люс, — коли він сказав на чорних сходах, що я народився щасливим, бо мені врятував життя випадок».

«А взагалі випадок спрямований проти людей, — сказав тоді Хоа. — Народження, зрештою, як і смерть, випадкові». Він тоді тричі повторив, що випадок урятував мені життя. «Якби не було поїздки в цей «Олд Айленд» і я не зрозумів, що ви справді розгнівані поведінкою містера Річмонда (я це до кінця зрозумів, коли ви так злякалися містера Річмонда, злякалися біля таксі; я його теж дуже злякався, я взагалі боюся білих, — тільки тому я погодився виконати прохання містера Лао…), ви б щезли. Я ж нічого проти вас не мав… Ви заважали містеру Лао, помічникові голови Ліма. Я спостерігав за вами в клубі й зрозумів, що порішити вас буде легко, бо чините опір ви тільки на словах — на ділі ви безпорадні. Але ви дійсно надзвичайно сильні в словах. Спершу я не дуже вас розумів, містер Люс, — вів далі Хоа, — ви завжди і всім говорили правду, а я не розумів, як це можна говорити всю правду: це значить залишити себе беззахисним… А потім я зрозумів, що ваш прийом дуже дійовий: брехня примушує тримати в голові тисячі версій, брехня тренує розум людини, без брехні неможливий прогрес, містер Люс, а коли брехні протистоїть правда, тоді, значить, людина, яка говорить правду, покладає надії на свої інстинкти, таємні провидіння — вона впевнена, що й у брехні співрозмовника їй відкриється істина».

Онума сказав:

— Сусі треба неодмінно мочати в соєвий соус, це надає їжі особливого колориту, лише соя може поєднати рис і сире м'ясо тунця в єдиний ансамбль ласощів. Ні, ні, мочайте ще сміливіше, містер Люс… Знаєте, краще я називатиму вас Люсо-сан, добре?

— «Сан» — це пан?

— Я не перекладав би так. «Чіо-Чіо-сан» популярна у вас у Європі. Ви перекладаєте «Чіо-Чіо-сан» як «Мадам Баттерфляй»… Але ж це неправильно. «Нічний метелик під час грози здається чорним, а вранці він помирає білим, як сонце в туманний день…» Це середньовіччя… Я так переклав би ім'я героїні опери… «Сан» має не одне значення — безліч. Взагалі, ієрогліфіка досить багатозначна. «Сан» — це вияв поваги при звертанні до людини… Ні, я не хотів би перекладати цей ієрогліф як «пан». Мені слово «пан» не подобається, дуже не подобається… «Сан» не можна перекласти на вашу мову. Тільки ієрогліфіка спроможна передати істинне значення «сан». До речі, у чому я був не згодний з Мао, так це з його спробою реформувати мову, перевівши ієрогліфи на латинський шрифт…