Аурентина - Страница 24

— Де, чорт забирай, моя синя краватка? Ота, в смужку?

Йому все ще було боляче: він морщився, пов’язуючи краватку. Нора пожадливо розглядала зовсім нове, пооране слідами катастрофи, запале обличчя чоловіка.

— Господи, куди це ти?

— В аеропорт. В Аргентіну. Не знаю. Провалитися б мені.

Він крокує до східців у хол. Боком, невпевнено, незграбно спускаючись, щохвилинно спо тикаючись і в’їдливо регочу чи:

— Ура, я прозрів! Яке щастя! Яка свобода! Яке багатство вражень! Зверніть увагу, наскільки краще і швидше я тепер пересуваюся!

Мабуть, якщо ситно попоїсти, можна навіть обігнати дощового черв’яка?..

Вона вискочила з воріт на кілька секунд пізніше, ніж Регіс.

До моста через річку бігло шосе, що світилося, по ньому час од часу безшумно лилася розмазана швидкістю, кришталева туманна машина. Він ішов напереріз рухові, йшов дивним, плутаним шляхом, немовби ще не навчився узгоджувати свої зусилля з подоланим простором. І ось — падає, намагається підвестися на і коліна, як людина на льоду…

Сяючий прозорий автобус — кістяк кита, наповнений вогнями, — пронісся повз Нору. Вона, безперервно гукаючи, кинулась услід. Але автобус раптом звернув із смуги, що світилася, зробив низький повітряний пробіг над кюветом і клумбою і знову повернувся на дорогу. Автоматика спрацювала бездоганно.

…Регіс важко відсапував, прихилившись до плеча Нори. Так він плакав з того часу, відколи йому замінили власні голосові зв’язки штучними. Стоячи на узбіччі шосе, Нора все міцніше гладила волосся чоловіка, а він нескінченно повторював одне слово, що вбирало біль, і страх перед поверненням до життя, і щастя жити, і пекучий сором:

— Вибач, вибач, вибач, вибач…

Аурентина

Доброго ранку, химери!

Лісовий цар

Дорога до джерела

Диво

Двобій

Відповідний візит

Повернення Регіса