Ангели по десять шилiнгiв - Страница 24

— Ні, я так не думаю. Цей факт нам ще потрібно пояснити. Чи, може, ви вже все знаєте, сер?

— Мені здається, що ви знаєте не більше від нас, тобто нічого, — доброзичливо зауважив Чед.

— Потримайте язика, якщо вас не питають! — гаркнув Мідл. — Вами я ще займуся, подивимося, як ви заспіваєте!

— Тепер я зрозумів, що помилився, — обернувся Чед в бік Абернаті та поліцейських чиновників. — Судячи з усього, в нашого шановного старшого інспектора Мідла вже є з десяток версій. Невідомо тільки, яка з них правильна. Чарочку шотландського віскі за вашу проникливість, сер? Чи ваш шлунок, коли ви не в гуморі, не приймає алкоголю?

— Ваша теорія з оцим… хм!… будинком радощів — безглуздя, — захлинаючись, видавив Мідл. — Вона перетворює всіх поважних громадян у брехунів… без достатніх доказів.

— Брехунів? Навіщо вдаватися до крайнощів, любий, — уїдливо відпарирував Чед. — Чи ви ще ні разу в житті не були в такому закладі?

Кров'яний тиск у Мідла підвищився принаймні до ста дев'яноста. Але йому вдалося опанувати себе; він поквапливо розстебнув кітель, дістав згорнутий аркуш наперу і подав Чедові:

— Ваша робота?

Це був лист, в якому Чед намагався шантажувати бургомістра Лоуела.

— Що за лист, любий? — запитала Джун. Вона вже відчувала, що її коханий знову заварив кашу, з'їсти яку буде не так легко.

— Так, листа написав я, — признався Чед. — І не тільки цього… — Він підійшов до столу біля вікна і вийняв з-під газети сховані там гроші.

— Отже, ви не заперечуєте, що продовжували шантаж, яким займалася місіс Шеклі?

— Не заперечую. — Чед запалив сигарету і додав з милею відвертістю: — І те, що зробив я, повинні були зробити ви, Мідл, і причому давно. Тоді б ви знали всіх, кого шантажувала місіс Шеклі і кого можна запідозрити у вбивствах.

— Запідозрити у вбивствах? — Мідл примружив оченята. — Але ж ваш друг, інспектор Абернаті, твердив, що ангели і вбивства не мають нічого спільного. Чи ви змінили свою думку?

— Я писав листи ще до відкриття Мак-Гівена. — Чед втратив рівновагу. — Та й взагалі, невже ви серйозно гадаєте, що якби я справді збирався когось шантажувати, то діяв би так примітивно, підписуючи листи своїм прізвищем?

— Я бачив людей і дурніших за вас, — відказав Мідл. — А ви, інспекторе, знали про листи і навіть не вважали за потрібне поінформувати своє начальство. Цього мені достатньо. Я усуваю вас від роботи. А ви, — це вже стосувалося Чеда, — пакуйте зубну щітку. Я вас заарештовую.

— Я не раджу вам цього робити, сер, — сказав Джордж, котрий зрозумів серйозність ситуації краще за свого розгніваного друга. — Звичайно, ви можете відвезти його на допит і навіть застосувати силу, але через двадцять чотири години будете змушені звільнити його.

– І тоді я нацькую на вас і на ваших поважних протеже в Крайстчерчі всю англійську пресу! — розпалився Чед. — І коли ви будете проходити вулицями Глазго, вслід вам свистітимуть.

Мідл відчув на своїй руці легкий дотик руки Джун, такий ніжний, ніби це були не пальці, а маленький метелик.

— Не робіть цього, інспекторе, — затуркотіла вона. — Чед справді не шантажист, він тільки хотів відновити справедливість. І крім того, Чед може завдати вам силу-силенну прикрощів.

— Я чхав на бульварну пресу, міс!

— Бульварна преса! — несамовито з'аволав Чед. — Та я напишу, що надіслав і вам листа і що ви відправили на моє ім'я не двадцять, а цілих сорок фунтів, бо свого часу були одним з постійних клієнтів місіс Шеклі!

Поліцейські чиновники понаставляли вуха, і Мідл змушений був витурити їх за двері.

— Чед, заспокойся, — вмовляла Джун свого нареченого. — Ти ж бачиш, містер Мідл взяв себе в руки.

І справді, після останніх слів Чеда з інспектором відбулася дивовижна метаморфоза. На нього ніби вилили відро холодної води, і він скидався на мокрого собаку — під час війни він служив у Честері офіцером на швидкісних катерах, а від Честера до Крайстчерча з його легендарним борделем нема й двадцяти миль…

Джун підсунула інспектору стільця, і він покірно сів.

— Ви безсоромний шантажист, Олів'є, — Мідл тяжко дихав. — Погано, що в нас, в Англії, можуть впливати на громадську думку такі індивідууми, як ви.

— Погано не тільки це. — Чед теж сів. — Погано й те, що у нас, в Англії, поліція боїться глянути в лице правді, тому що вона побачить лише криву пику.

— Ну, добре, припинимо суперечку. — Мідл завжди відчував той момент, коли битва була вже програна. — Отже, припустимо, ви маєте рацію. Але ж як пояснити вбивство?

Настав час втрутитися Джун. Вона розповіла про діаманти й про все, що сталося з нею під час поїздки до Лондона.

Джордж повідомив про страховий поліс.

— Звичайно, могло бути й так. Згоден, — сказав Мідл. — Припустимо, що місіс Меріел була спадкоємницею Шеклі, після її смерті приїхала до Крайстчерча і… замість діамантів знайшла скляні брязкальця…

– І була вбита, бо той, хто замінив діаманти звичайними скельцями, боявся викриття, — додав Джордж. — А Девід Лайнор знав, хто така місіс Меріел…

Мідл переводив погляд з одного на другого:

— Отже, Хаббард?

— А хто ж іще? — злісно кинув Чед. — Він був адвокатом і довіреним місіс Шеклі. І напевно знав про діаманти!

Мідл потер підборіддя, його оченята знову спалахнули ясним вогнем.

— Так, він міг знати і про діаманти, і про таємний хід у каплицю, але він не єдиний, кого можна підозрювати.

— А кого ще? — поцікавився Чед.

Мідл не квапився з відповіддю.

— Та хоча б і вас, — нарешті сказав.

— Це ж дурниці.

— Зовсім не дурниці, — вперся на своєму старший інспектор.

Чед підняв його на глузи перед усіма присутніми, і той, згнітивши серце, змушений був знову прикусити язика. Притиснути Чеда він зараз не мав можливості. Але ще гірше було те, що могли з'явитися неприємності по службі. Якщо справу про вбивство розкриє не він, а хтось інший, то начальство дивитиметься на нього як на людину, що не впоралася із завданням. Звичайно, міркував Мідл, опис майна і цінностей місіс Шеклі, складений Хаббардом, буде в повному порядку. Хаббард не гравець, не п'яниця, в нього немає дорогих коханок, — все де він, Мідл, уже перевірив. Чотири діаманти — це ціле багатство, і Хаббард, мабуть, не перший, хто простягає руку за чужим спадком. Але його треба спіймати на гарячому. Хаббард — член палати адвокатів, розумний, спокійний, він не зробив багато помилок. Навряд чи вдасться Мідлові нашкребти доказів, яких би не зміг розбити досвідчений адвокат. А якщо злочинець Чед Олів'є? Грошей у нього, безперечно, мало, але він — шибайголова, а його наречена не з тих невибагливих дівчиськ, які бувають безмежно щасливі, коли коханий дарує їм на день народження флакон одеколону.

Передусім треба, звичайно, знайти діаманти. І якби це вдалося, він би повів справу так, як би вважав за потрібне. Мідл теж давно збагнув, що правду і закон у світі, де він жив і боровся за існування, можна буде повернути і так, і інакше.

А коли Мідл і його співробітники вже збиралися покинути Касл-Хоум, на обличчі Джун з'явилася роблена усмішка:

— Ви їдете? А що нам робити з оцим старим піратом? Відпустити?

— Цю ніч він, як і ваша домоправителька, переночує в Глазго, а завтра вранці вони обоє одержать по великому горщику каші. Перед допитом їм обом треба буде добре підкріпитися.

З цими словами Мідл вийшов.

Знову завила поліцейська сирена, потім стало зовсім тихо, і раптом хтось постукав у шибку.

— Хто б це? — Джун відчинила вікно, і наступної миті, недбало перестрибнувши через підвіконня, в холі опинилася людина, якої тут менш за всіх чекали. У святковому сюртуку, з білою гвоздикою в петлиці і з циліндром у руці стояв Роберт Уейд.

Коли Уейда відрекомендували Джун, він галантно поцілував їй руку, Джорджеві лише кивнув. А потім сказав:

— Мідл — ідіот! І, крім того, йому потрібно правдами й неправдами дослужитися до пенсії. Тому він накине вірьовку на шию першому, кого можна запідозрити у вбивстві. Ви, містер Олів'є, стоїте під номером один в його списку серед кандидатів на шибеницю.