Айвенго (с иллюстрациями) - Страница 1

Вальтер Скотт (1771–1832) уважається основоположником жанру історичного роману. Його творчістю захоплювались Олександр Пушкін, який називав письменника «шотландським чарівником», Микола Гоголь, Лев Толстой та Леся Українка. Таємниця популярності його книжок – не в екзотичних середньовічних звичаях і не в складній інтризі, а в тому, що зближує людей усіх епох та національностей: у живих людських почуттях, які, за словами самого Вальтера Скотта, «однаково хвилюють людське серце, чи б’ється воно під сталевими обладунками п’ятнадцятого століття, чи під парчевим каптаном вісімнадцятого, чи під блакитним фраком і жилетом сьогодення». Письменник відкрив невідому епоху, цілий світ європейського Середньовіччя. Його книжки нерідко ставали відправною точкою для досліджень і наукових відкриттів, а такі романи, як «Айвенго» (1819), принесли йому всеєвропейську славу.

Вальтер Скотт був шотландцем за походженням, і Шотландія посідала в його серці особливе місце. Майбутній письменник народився в Единбурзі в родині юриста, а все його раннє дитинство минуло в містечку Сандиноу на дідусевій фермі, куди хлопчика відправили відновлювати сили після перенесеної «лихоманки», яка насправді була однією з найнебезпечніших дитячих хвороб – поліомієлітом. Незважаючи на всі зусилля близьких, Вальтер на все життя залишився кульгавим і йому доводилося ходити спираючись на палицю. Уже о цій порі виявилися дивовижні здібності хлопчика – насамперед жвавий розум і феноменальна пам’ять. З роками він дістав колосальний об’єм знань, і в подальшому під час написання величезних історичних романів Вальтерові Скотту не доводилося ритися в архівах і упродовж місяців просиджувати в бібліотеках – матеріал завжди був у нього «під рукою».

Життя на Шотландському пограниччі – історичній межі між Англією та Шотландією – дозволило хлопчикові познайомитися зі шотландським фольклором і старовинними баладами про лицарські часи. Тут він уперше почув про шотландських розбійників, що хазяйнували в цих краях. У коледжі, до якого він вступив, трохи зміцнівши, за Вальтером Скоттом закріпилася слава чудового оповідача. Він захопився поезією, організував у коледжі «Поетичне товариство», вивчав німецьку мову та знайомився з творчістю німецьких поетів-романтиків. Проте Скотт– старший бачив його майбутнє іншим – 1786 року Вальтерові довелося стати учнем у юридичній конторі батька, а потім вступити до Единбурзького університету.

Але, навіть ставши професійним адвокатом, Вальтер Скотт цікавився літературою та історією. Під час численних поїздок країною він збирав і записував народні легенди й балади про героїв шотландського минулого. А 1791 року він познайомився зі своїм першим коханням – Вільяміною Белшес, дочкою единбурзького юриста. Вона віддала перевагу синові заможного банкіра, з яким і одружилася. Це стало для молодика страшним ударом, а образ Вільяміни потім не раз утілювався в героїнях романів письменника, зокрема в образі леді Ровени з роману «Айвенго».

Вальтер Скотт узяв шлюб із француженкою Маргаритою Шарлоттою Шарпантьє й обійняв посаду шерифа в Селкиркширі, а ще за кілька років став одним із секретарів Верховного суду Шотландії. Ці обов’язки Вальтер Скотт виконував до кінця життя, хоча головним джерелом його доходів стала з часом літературна праця.

1802 року автор-початківець опублікував збірку народних балад під назвою «Пісні шотландського кордону», а потім велику поему «Пісня останнього менестреля», що збудила цікавість читачів до його творчості. Роман «Уеверлі» (1814) вразив читацьку публіку новизною стилю та жвавістю описів старовинних шотландських звичаїв. У перших своїх книжках письменник звертався до недавнього минулого, події якого були ще живі в людській пам’яті, але 1819 року в романі «Айвенго» звернувся до середньовічної Англії. Ця книжка принесла письменникові визнання в найвищих сферах суспільства, йому було надано титул баронета.

Після «Айвенго» було написано цикл книжок про Шотландію XV–XVI століть, однією з головних героїнь яких стала королева Марія Стюарт, а місцем дії – замок, у якому її утримували ув’язненою. Роман «Пригоди Найджела» (1822) зустрів захоплений прийом у Лондоні, а «Квентин Дорвард» (1823) – у Франції. Цікаво, що до 1827 року всі книжки Вальтера Скотта виходили без зазначення імені автора, хоча читачі ще з часів появи «Айвенго» чудово його знали.

1825 року на лондонській біржі сталася фінансова паніка, і її жертвами, разом із багатьма іншими ділками, стали видавець Скотта і власник друкарні, у якій друкували його книжки. Обидва готові були оголосити про банкрутство, однак Вальтер Скотт здійснив лицарський вчинок, гідний найшляхетніших із його героїв, – узяв на себе відповідальність за всі рахунки, які становили величезну на ті часи суму в 120 000 фунтів стерлінгів, і прирік себе на виснажливу багаторічну літературну працю, щоб виплатити борг.

Дев’ятитомна праця «Життя Наполеона» і двотомна «Історія Шотландії» дали змогу письменникові сплатити борги, але це коштувало йому величезного напруження сил. Здоров’я Вальтера Скотта похитнулося. Лікарі вмовили його вирушити на лікування в Італію, а британський уряд надав для цього корабель. Під час подорожі самопочуття Скотта раптом погіршилося, і письменник наказав повертатися.

За кілька місяців автор двадцяти шести романів, більшість із яких увійшли до скарбниці світової культури, помер у своєму шотландському маєтку Ебботсфорд.

Пам’ять «шотландського чарівника» увічнена у величному пам’ятнику, спорудженому в центрі Единбурга на кошти шанувальників його творчості. Це готична стела заввишки понад шістдесят метрів, у ніші біля підніжжя котрої сидить вирізьблений із білого мармуру автор «Айвенго», «Роб Роя», «Квентина Дорварда» та інших чудових книжок, які стали «вічними супутниками» багатьох поколінь читачів.

За старих часів у тому мальовничому куточку Англії, що зветься графством Йоркшир, де на пагорбах і в долинах шумлять ліси та бистрі річки несуть свої води до холодного моря, трапилося немало дивовижних і героїчних подій. За переказами, тут колись жив казковий вонтлейський дракон; тут у часи усобиць Білої та Червоної троянди гриміли запеклі битви, і в цих таки краях блукали лихі розбійники, подвиги яких упродовж століть уславлюють народні пісні й балади.

Таке місце дії нашої повісті.

Описувані в ній події відбулися в дванадцятому столітті, наприкінці володарювання Ричарда I, прозваного Ричардом Левове Серце. То була епоха великих змін, сповнена жорстоких і кривавих подій. Завойовники-нормани, що на століття раніше вдерлися до країни, намагались остаточно підкорити англосаксів, які володіли цією землею протягом кількох століть. Фактично в Англії жили – і зовсім не мирно – два народи, що розмовляли різними мовами, і жоден із них не бажав визнавати панування іншого. Але особливо гострою була ворожнеча між шляхетними феодалами й верховною владою. Упродовж усього дванадцятого століття королі Англії вперто боролися зі своїми васалами – герцогами, графами й баронами, які відстоювали право панувати на землях, що їм належали. Згідно з законами того часу, вони підкорювалися тільки голові держави – королю, але насправді були майже незалежними від нього. Їхній союз скріплювала лише клятва вірності, яку норовисті й корисливі феодали постійно ламали, а іноді навіть розв’язували війни проти свого законного володаря. Нескінченні розбрати посилювалися також через постійні чвари між норманськими баронами і старою знаттю – саксонськими землевласниками– танами.

У цій жорстокій боротьбі, що охопила всю країну, королі знаходили підтримку в простих людей – адже для вільного землероба-йомена та ремісника головним ворогом був норманський феодал, який прагнув перетворити вільних громадян у кріпосних. І чимало простолюдинів дійсно ставали рабами, найчастіше через борги, якими обплутували їх землевласники. Долею таких рабів та їхнього потомства ставала найтяжча праця в каменярнях, на корчуванні лісів, на загородах і в полі.