100 тисяч слiв про любов, включаючи вигуки - Страница 7

23. Кохати можна лише живих. Любити можна також і мертвих.

24. Любов довготерпелива і милосердна. Жертвами любові є всі люди. Можна любити музику, картоплю, минуле, батьківщину, чоловіка. Говорячи про кохання, десь за дужками обов’язково проглядає секс. Про любов можна говорити, навіть не згадуючи про секс. Коханню потрібен драйв, любов неможливо уявити без ніжності. Антонімом кохання є байдужість, а любові — ненависть. Якщо любов руйнує, то це не любов, а кохання.

25. Коли цілуються закохані окулярники, цілуються також їхні окуляри. Любов короткозора.

26. З моїх знайомих лише один наклав на себе руки через нерозділене кохання. Девальвація почуття?

27. Любов без кохання можлива, і тоді вона іноді стає однією з форм психологічної домінації. Найпримітивнішою з форм людської власності. Що стоїть вище в ієрархії людських почуттів? Чиї стосунки вищі в обличчі Бога — Абеляра та Елоїзи чи Ромео і Джульєтти? А може, тих безіменних дівчини і хлопця зі Стрийського району Львівської області, які кілька тижнів тому повісилися в лісі?

28. Будь-чиє міркування про любов не може комусь одного разу не видатися банальністю. Нема на світі двох людей, які думають про неї однаково. Жодну любов не можна порівняти з іншою. Любов — затерта поетизмами монета, на якій уже не видно номіналу.

29. Поети перетворили любов на чисту риторику. Здається, про неї вже неможливо говорити, не вживаючи чужих цитат. Так ніхто не кохав, через тисячу літ… Я вас любил. Любовь еще быть может… Одного дня написаний вірш про любов уже наступного дня перетворюється на банальність, цитату, чужу відрижку. Любов задихається під руїнами рим. Любов — це графоманія, нестримне бажання окреслити неокреслюване. Описати любов — це зловити пальцями розлиті по скляній поверхні кульки ртуті — їй потрібна інша мова. Мені ця мова недоступна. Чи не тому я ніколи не писав про любов?

30. Чому кохання — з першого погляду, а любов — до гробової дошки?

31. Любов буває або перша, або остання. Просто так влаштована людина. Жодних інших видів любові, як-от серединна, проміжна або мимолітна, не існує. Саме коли мова заходить про любов, ми перетворюємось на наївних максималістів. Перша любов — вона ж і остання. Це наше перше «все або нічого» — і обов’язково лише смерть розлучить нас. Ах, ще одна вічна тема — червоне і чорне, кохання і війна, любов і смерть. Все дуже і дуже банально…

32. Жодне людське почуття, крім любові, не є водночас кришталево-чистим і нікчемно-брудним. Любов часто ототожнюють з лібідо, статевим потягом. Слівцем, навдивовижу співзвучним з любов’ю. Порнографія виростає з любові та її проявів. Без неї вона неможлива. Саме любов породжує десятки — маній, — фобій, — філій та — ізмів. Б’є — значить, любить. Не б’є — значить, не любить. «Якщо любиш, то вдар мене!». «Тільки не бий мене, якщо любиш!» Любов не існує без травматології. Хтось із класиків колись чудово сказав: «Любов — це коли мучиш ближнього свого не випадково, а цілеспрямовано». Любов — довершена програма людського самознищення. Ідеальна геометрична фігура любові — трикутник, де третій завжди зайвий, але завжди присутній. Або як довершений факт, або як потенційний. Або як нещасний закоханий, або як народжена дитина. Обидва — плоди чужої любові. Любити може будь-яка наволоч. Любили Адольф Гітлер і Мао Цзедун. Любити можна будь-яку наволоч. Любов може бути одною з форм натурального соціалізму. Бо любов — одна на всіх, як повітря, вогонь і вода. Людина, яка не стала щасливою в любові, може спробувати своє щастя у смерті. Любов — сакральний гімн життя і незамінний саунд-трек до смерті.

33. Найкраща пісня про любов належить поету і композитору Володимирові Івасюку і називається «Два перстені». Виконує Софія Ротару.

А все починалося так невинно і зовсім не з того, що мужчина спокусив жінку, а з того, що Єва дала Адамові яблуко. І яблуко виявилося першим афродизіяком. Та на цьому його афродизіякова кар’єра завершилася, яблуко ніколи більше нікого не спокушало на любовні справи. Зате зуміло розв’язати війну і спричинити загибель Трої.

Правда, чудовим афродизіяком виявилося вино, в тому числі й яблучне. Вино виробляли чоловіки. Зовсім не для того, щоб споїти жінку, хоча мистецтво споювання таке ж давнє, як і сам секс. З древніх часів вино незмінно супроводжує закоханих, скрашуючи їхні стосунки і стаючи мовби мовчазним посередником між двома статями.

Вино поруч хліба і м’яса є поживою з найбагатшою символікою, одним із головних елементів жертви, яку складали богам. Вино пов’язане з духовністю, оскільки алкоголь вводить людину у стан ейфорії. Святий Климент з Александрії казав, що вино перебуває у такому ж стосунку до хліба, як і життя церковне до життя світського.

Усі традиційні вірування Старого Світу бачили у вині знаряддя пізнання і втаємничення. Червона барва вина нагадує кров, а тому вино вважалося кров’ю виноградної лози. І так само, як кров, вино єднається з життям, і пекельні сили не мають до нього доступу. А що вічне життя є атрибутом безсмертних богів, то пиття вина дозволяє людині протягом певного часу дорівнятися богам. Вино — це також любовний напій, а однією з рис бога вина Діоніса була любов до людей, і саме з любові до людей він обдарував їх вином, щоб зробити щасливими.

Вино, винниці (тобто виноградники) й виногрона часто з’являються у повчаннях Христа, зокрема винниця часто символізує Царство Боже. Саме тому при давніх монастирях завше були багатющі винниці.

Одним з найпопулярніших звичаїв спокушання панни є пиття на брудершафт, яке передбачає опісля поцілунок. І хоч звучить це по-німецьки, але сам звичай походить з часів античності, коли мужчина пропонував жінці випити з одного келиха. Принаймні такий звичай був у Давній Греції. Але в Давньому Римі — о жах, яка несправедливість! — жінкам тривалий час забороняли вживати вино під карою смерті. Великий Катон (239–149 до н. є.), який сам пив тільки воду, висловився так: «Якщо побачиш, що твоя дружина п’є вино, — убий її!» І бідні римлянки, яким доводилося бувати на бенкетах, мусили задовольнятися тільки узваром з родзинок. Уявляєте, як вони мучилися!

А все тому, що вино ототожнювалося з кров’ю. Вважалося, що жінка, п’ючи чужу кров, чинила мужолозтво. І не має значення, що то була кров рослини. Крім того, знаючи, що вино відкриває людині якісь нові обрії, давні римляни вважали, що воно абсолютно зайве і шкідливе для жінок, бо спонукатиме їх до балаканини, втручання у розмову, а може, й до магічних видінь. Тому краще, аби жінка була мовчазною. Це їй більше личить. Вино ж бо ґвалтує розум, а зґвалтована жінка уже ніколи не буде цнотливою і чистою. Саме римляни запровадили звичай цілувати жінку у вуста після її повернення додому, аби переконатися з її подиху, що вона не вживала вина.

З часом жінкам забороняли пити лише «tementum» — вино першого витискання, натомість усі вторинні вина були дозволені.

Греки були набагато демократичнішими. Ще Аристотель помітив, що жінки піддаються сп’янінню у меншій мірі, аніж чоловіки, однак не підтвердив це жодними доказами. Але докази не забарилися, бо на одному із симпозіонів, де обговорювалася ця сентенція, слово взяв Сулла і висловив припущення, що оскільки жінка істота волога, то «вино, потрапивши у таке вологе середовище, втрачає свою силу».

Аристотель вважав, що той, хто випиває келих одним духом, менше п’яніє, бо вино, яке вливається швидкою течією, відразу просочує тіло наскрізь. «А ми часто бачимо, що жінки п’ють саме так. Постійне виділення вологи і очищення свідчать, що їхнє тіло від природи пористе і пронизане мовби вологогінними каналами. Потрапляючи у них, вино швидко виходить, не затримуючись у найголовніших місцях, порушення яких і викликає сп’яніння».

У Середньовіччі жодних застережень проти помірного і вживання вина жінками не було, але пиячок жорстоко карали, піддаючи громадському осудженню. Їм вішали на шию кухоль і водили по місту. У Середні віки поняття любовного напою міцно увійшло до народних легенд та куртуазної літератури. Першими його жертвами стали Трістан та Ізольда. У книзі «Jus potandi» («Церемоніал пиття»), яка перевидавалася безліч разів, наводилися різноманітні пияцькі звичаї, а серед них і способи пиття на брудершафт. Один із них називався «голубиним келихом». А виглядало це так: пара зчіпляла безіменні пальці лівої руки, а правою рукою кожен з них брався за келих, і з обох боків вони цідили вино у той час, як їхні вуста зливались, наче дзьоби голубів, що цілуються.